Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: еналаприл; 1-[N-((S)-1-етоксикарбоніл-3-феніл пропіл)-L-аланіл]-L-пролін-малеат;

основні фізико-хімічні властивості: майже білі таблетки, злегка опуклі з обох боків, зі скошеним краєм і насічкою для поділу з одного боку;

склад: 1 таблетка містить 5 мг еналаприлу малеату;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий основний, желатин, карбоксиметилкрохмалю натрієва сіль (тип А), магнію стеарат, кремнію двоокис високодисперсний.

Форми випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТС С 09А А 02.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Еналаприлу малеат – це проліки, він гідролізу ється в печінці до утворення еналаприлату, який і є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Пригнічення АПФ призводить до зменшення утворення в тканинах і плазмі ангіотензину ІІ, додаткового зменшення секреції альдостерону і підвищення активності реніну плазми. Наслідком пригнічення АПФ є підвищення активності калікреїн-кінінових систем, накопичення брадикініну і як наслідок цього – активація простагландинової системи. Застосування еналаприлу малеату у хворих на артеріальну гіпертензію призводить до зниження кров’яного тиску без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень, зменшення периферичного судинного опору. У пацієнтів з серцевою недостатністю застосування еналаприлу призводить до зменшення периферичного судинного опору, результатом чого є зменшення після навантаження серця. При лікуванні еналаприлом спостерігається збільшення хвилинного об’єму серця, підвищення ударного індексу та толерантності до навантаження. Препарат також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка, поліпшує внутрішньоклуб очкову гемодинаміку у нирках, не впливає на метаболізм глюкози та ліпопротеїнів.

Фармакокінетика. Абсорбція еналаприлу в шлунково-кишковому тракті дорівнює приблизно 50 – 70 %, одночасний прийом їжі на неї не впливає. Максимальна концентрація еналаприлату в плазмі досягається через 3 – 4 години після прийому через рот. Зв’язування з білками плазми становить 50%. Виділення еналаприлату відбувається здебільшого через нирки: 20% – у вигляді еналаприлу, 40% – у вигляді еналаприлату. 33% препарату виводиться через кишечник. Період напів виведення еналаприлату – 35 годин. При зниженій функції нирок виведення еналаприлату зменшується у відповідності зі ступенем ураження нирок. Еналаприлат піддається діалізу. Гемодіаліз знижує концентрацію еналаприлату в плазмі на 46%. Після вживання препарату гіпотензивна дія настає через 1 годину, а максимальна дія досягається через 4 – 6 годин. Максимальний гіпотензивний ефект спостерігається на 3 – 4 тижні лікування.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність. Безсимптомна дисфункція лівого шлуночка ( фракція викиду ≤ 35%).

Спосіб застосування та дози. Лікування дорослих хворих, у яких має місце в організмі дефіцит солей та рідини, хворих з серцевою недостатністю та з тяжкою артеріальною гіпертензією ниркового походження може мати місце надмірне падіння артеріального тиску. Якщо є можливість, то перед початком терапії еналаприлом слід поповнити дефіцит солей і/чи рідини та зменшити або припинити лікування діуретиками. Лікування таких пацієнтів розпочинають з мінімальної разової дози 2,5 мг еналаприлу, яку приймають 1 раз на добу вранці. Після прийому першої дози, а також при підвищенні дози еналаприлу чи/і петлевих діуретиків ці пацієнти повинні не менше 8 годин знаходитись під наглядом лікаря, щоб уникнути без контрольної гіпотензивної реакції. У пацієнтів зі злоякісною гіпертензією або з тяжкою серцевою недостатністю розпочинати терапію еналаприлом необхідно в стаціонарних умовах. Артеріальна гіпертензія. Початкова доза складає 5 мг Берліприлу 5, яку приймають вранці. Якщо при цій дозі нормалізації артеріального тиску не настає, то її можна підвищити до 10 мг на добу. Часовий проміжок між підвищенням дозування повинен бути не менше 3 тижнів. Підтримуюча доза складає, як правило, 10 мг на добу, максимальна добова доза – 40 мг еналаприлу, яку перевищувати немає рації. Серцева недостатність/дисфункція лівого шлуночка. Еналаприл можна застосовувати як додатковий медикамент до терапії діуретиками і препаратами наперстянки, яка вже проводиться. Початкова доза дорівнює 2,5 мг еналаприлу, яку приймають вранці. Підвищення дозування можна проводити лише поступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнтів на терапію. Підтримуюча доза складає, як правило, 5 – 10 мг еналаприлу на добу, максимальна – 20 мг на добу, яку перевищувати не слід. При зниженій функції нирок (кліренс креатині ну 30 – 60 мл/хв.) та у хворих літнього віку початкова доза складає 2,5 мг Берліприлу 5 на добу, а підтримуюча 5 –10 мг на добу. Максимальну дозу, що дорівнює 20 мг на добу, перевищувати не слід. У хворих зі значними розладами функції нирок (кліренс креатині ну менше 30 мл/хв.) та у хворих, які знаходяться на діалізі, початкова доза складає 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза складає, як правило, 5 мг на добу. Максимальну дозу, 10 мг на добу, перевищувати не слід. Лікування хворих після 65 років рекомендується розпочинати з початкової дози у 2,5 мг під ретельним контролем артеріального тиску. Добову дозу препарату приймають в 1 або 2 прийоми незалежно від прийому їжі.

Побічна дія. Серцево-судинна система. На початку лікування еналаприлом іноді, особливо у пацієнтів з дефіцитом солей або рідини в організмі, у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або тяжкою артеріальною гіпертензією ниркового походження, може мати місце виражена гіпотензія, у рідких випадках – аж до втрати свідомості. Є окремі повідомлення про наступні побічні дії, які пов’язані зі значною гіпотензією: тахікардія, посилене серцебиття, порушення ритму серця, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, транзиторні ішемічні атаки мозкового кровообігу, церебральний інсульт. Нирки. Іноді можуть виникати або підсилюватись порушення функції нирок, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Рідко спостерігалась протеїнурія. Дихальні шляхи. Іноді може мати місце сухий кашель, біль у горлі, бронхіт, рідко – задишка, синусит, риніт, у поодиноких випадках – бронхоспазм, інфаркт легені. Шлунково-кишковий тракт. Іноді можуть з’являтися скарги на біль в епігастрії, рідко – блювання, проноси, запори, відсутність апетиту. Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігався синдром, який розпочинався з холестатичної жовтяниці, який при прогресу ванні міг призвести до некрозу гепатоцитів, іноді з летальним кінцем. При появі жовтяниці або при явному підвищенні ферментів печінки терапію інгібіторами АПФ треба припинити. Були описані окремі випадки розладу функції печінки, гепатиту, гострої печінкової недостатності, панкреатиту та кишкової непрохідності. Шкіра та судини. Іноді можуть з’являтися шкірні алергічні реакції, такі як екзантема, зрідка – кропив’янка, шкірний свербіж, а також, ангіо невротичний набряк з ураженням губ, обличчя та кінцівок. Описувались окремі випадки тяжких форм шкірних реакцій, таких як пухирчатка, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Зміни шкіри можуть супроводжуватись підвищенням температури, міалгіями або міозитом, артралгіями або артритом, васкулітами, серозитом, еозинофілією, лейкоцитозом. В окремих випадках спостерігались псоріазоформні зміни шкіри, фото сенсибілізація, підвищена пітливість, гіперемія шкіри, алопеція, випадіння нігтів, посилення симптоматики синдрому Рейно. Нервова система. Іноді можуть мати місце головний біль, підвищена втомлюваність, рідко – депресія, розлади сну, імпотенція, периферичні невропатії з парестезіями, порушення відчуття рівноваги, судоми м’язів, нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, нечіткість зору, а також зміна смакового відчуття або його тимчасова втрата. Лабораторні показники. Іноді може падати гемоглобін, гематокрит, кількість лейкоцитів або тромбоцитів. У рідких випадках, зокрема у хворих зі зниженою функцією нирок, колагеновими хворобами або при одночасному лікуванні алопуринолом, прокаїнамідом, можуть розвинутись анемія, тромбоцит опенія, нейтропенія, еозинофілі я, в окремих випадках – агранулоцит оз чи панцитопенія. Рідко, зокрема у хворих з порушенням функції нирок, можуть підніматися в крові рівні сечовини, креатині ну та калію, а також падати концентрація натрію. У хворих на цукровий діабет може розвинутись гіперкаліємія. Може з’явитися посилене виділення білка з сечею. В окремих випадках можуть підвищитись концентрації білірубіну та печінкових ферментів. Вищевказані лабораторні показники слід контролю вати перед початком лікування та регулярно під час лікування еналаприлом.

Протипоказання. Берліприл 5 не дозволяється застосовувати при алергії на еналаприл або інші лікарські засоби, які належать до групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ); при наявності в анамнезі ангіо невротичного набряку, який розвинувся внаслідок призначення ІАПФ, а також спадкового ідіопатичного ангіо невротичного набряку (набряк Квінке, набряк обличчя, губ, язика, гортані і/або голосових зв’язок); при звуженні ниркових артерій (двосторонньому або єдиної нирки); при станах після пересадки нирки; при звуженні отворів клапанів серця або за наявності інших перешкод для відтоку крові із лівого шлуночка; при первинному підвищенні рівня альдостерону у крові; при первинному захворюванні печінки або порушенні її функції; у період вагітності та годування груддю. Берліприл 5 не застосовують для лікування дітей.

Передозування. Залежно від ступеня передозування можливі наступні симптоми: тяжка гіпотензія, брадикардія, серцево-судинний шок, порушення електролітного обміну, ниркова недостатність. Поряд із загальними заходами, які застосовуються для виведення еналаприлу малеату (промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв. після прийому препарату), необхідно в умовах інтенсивної терапії контролю вати стан життєво важливих показників і корегувати їх. Еналаприл малеат піддається діалізу. При гіпотонії спочатку треба відновити недостатність натрію хлориду і об’єму рідини, при відсутності реакції – додаткове введення катехоламінів. Можливе призначення ангіотензину ІІ. При брадикардії, яка є резистентна до терапії, слід застосувати штучний водій ритму серця.

Лікування ангіо невротичного набряку. Розвиток ангіо невротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, гортані може виникнути у будь-який момент лікування. У цих випадках треба відмінити призначений препарат і вести ретельний нагляд за пацієнтом. У випадках, коли набряк на обличчі і губах обмежений, він може зникнути сам, хоча призначення антигістамінних препаратів необхідно. Судинні набряки язика, голосової щілини і гортані можуть становити загрозу для життя пацієнта. Під контролем ЕКГ і артеріального тиску призначається екстрене лікування із введенням 0,3 – 0,5 мг епінефрину під шкіру і повільного внутрішньо венного введення 0,1 мг епінефрину. Таких хворих треба госпіталізувати і вони повинні знаходитись в стаціонарі протягом 12 до 24 годин, для забезпечення повного зворотного розвитку симптомів.

Особливості застосування. Лікування пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії треба починати з низької дози під суворим лікарським наглядом в стаціонарних умовах, із ретельним титруванням дозування. Слід також на певний час припинити лікування діуретиками і протягом перших тижнів лікування проводити суворий контроль ниркової функції. При проведенні гемодіалізу з використанням [полі (акрилонітрил, натрій-2-метилалінсульфонат)-high-flux-мем-бран] та одночасному застосуванні еналаприлу є загроза появи анафілактоїдних реакцій. Тому такої комбінації слід уникати. Якщо є потреба у проведенні ліпідоаферезу або специфічної терапії до отрути комах, треба тимчасово припинити застосування еналаприлу та перевести хворого на інший лікарський засіб. Під час лікування еналаприлом може розвинутись гіперкаліємія, особливо у хворих з серцевою і/чи нирковою недостатністю, тому періодично треба контролю вати рівень калію в крові. У хворих з наявною нирковою недостатністю при застосуванні високих доз еналаприлу у поодиноких випадках може виявитись протеїнурія. При клінічно значущій протеїнурії (більше 1 г білка на добу) еналаприл можна призначати лише за умови, коли ретельно зважено співвідношення користі та ризику і при регулярному контролі за клінічними і лабораторно-хімічними показниками. При застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту іноді у хворих може розвинутись нейтропенія і агранулоцит оз. Особливо це стосується хворих, які мають захворювання серцево-судинної системи і сполучної тканини, наприклад системний червоний вовчак чи склеродермію, і при цьому отримують курс імуносупресивної терапії. Тому таким хворим показаний частий контроль за картиною білої крові. Нейтропенія і агранулозитоз мають оборотний характер, після відміни інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту. Пацієнти похилого віку, можливо, реагують на ІАПФ краще ніж молоді, тому особам після 65 років рекомендується розпочинати лікування еналаприлом з початкової дози 2,5 мг та ретельно контролю вати артеріальний тиск і лабораторні паказники. У пацієнтів із цукровим діабетом слід періодично контролю вати функціональний стан ниркової системи, особливо на початку лікування. На початку лікування Берліприлом 5, під час підвищення його дозування або при заміні препарату, а також при одночасному вживанні алкоголю може змінитися здатність хворого брати активну участь у вуличному русі та обслуговувати техніку.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Описані наступні взаємодії еналаприлу при одночасному застосуванні з: хлоридом натрію – послаблення гіпотензивного ефекту та дії, що спрямована на зменшення симптомів серцевої недостатності; антигіпертензивними засобами – посилення гіпотензивного ефекту еналаприлу малеату, особливо під впливом діуретиків; аналгетиками/протизапальними засобами – вірогідне ослаблення дії еналаприлу; калієм та калій зберігаючи ми сечогінними – значне підвищення рівня калію у крові; препаратами літію – підвищення рівня літію у крові; алкоголем – посилення дії алкоголю; гіпнотичними, наркотичними або анестезуючими засобами – значне падіння артеріального тиску (про терапію еналаприлом обов’язково поінформувати лікаря-анестезіолога); алопуринолом, цитостатиками, імунодепресантами, глюкокортикостероїдами, новокаїн амідом – лейкопенія; пероральними антидіабетичними засобами, інсуліном – посилення цукрознижувальної дії.

Умови та строки зберігання. Зберігати при температурі не вище 30° С! Зберігати у недоступному для дітей місці! Термін придатності – 3 роки. По закінченні терміну придатності лікарський засіб використовувати не слід.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Блістер по 10 таблеток. В одній картонній коробочці знаходиться 3, 5 або 10 блістерів.

Заявник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП).

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Виробники.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП).

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Менаріні - Фон Хейден ГмбХ, Німечина.

Лейпцігер Штрасе 7 - 13, 01097 Дрезден, Німеччина.

Клоке Ферпакунгс-Сервіс ГмбХ, Німеччина.

Макс-Бекер-Штрасе 6, 76356 Вайнгартен, Німеччина.