виразка дванадцяти палої кишки, асоційована з Helicobacter pylori (обов'язково в комбінації з іншими лікарськими засобами);
локалізовані або розповсюджені мікобактеріальні інфекції.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків або до інших компонентів препарату. Одночасний прийом цизаприду, пімозиду, терфенадину, астемізолу, будь-яких інших макролідних антибіотиків, алкалоїдів ріжків (ерготаміну або дигідроерготаміну). Період годування груддю.
Спосіб застосування та дози.
Препарат приймають перорально, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, незалежно від прийому їжі.
Дорослі і діти старше 12 років.
Рекомендована добова доза препарату становить 500 мг, розподілена на 2 прийоми; при тяжких інфекціях важкого ступеня добову дозу можна збільшити до 1 г, розподіливши на 2 прийоми. Режим дозування і тривалість курсу лікування, яка зазвичай становить 5‑14 днів, залежить від типу і тяжкості інфекції, а також чутливості збудника.
Лікування мікобактеріальної інфекції.
Рекомендована доза для дорослих – 500 мг 2 рази на добу. Лікування МАК-інфекцій у хворих на СНІД продовжується стільки, скільки триває клінічна і мікробіологічна ефективність препарату. Кларицин слід застосовувати у комплексі з іншими антимікобактеріальними засобами. Тривалість лікування інших не туберкульозних мікобактеріальних інфекцій визначає лікар індивідуально.
Профілактика МАК-інфекцій.
Рекомендована доза препарату – 500 мг 2 рази на добу.
Для ерадикації Helicobacter pylori у пацієнтів із пептичною виразкою дванадцяти палої кишки препарат призначають у складі комплексної терапії за затвердженими Міжнародними схемами:
1. «Потрійна» терапія:
протягом 1-2 тижнів по 2 рази на добу: Кларицин 500 мг + амоксицилін 1000 мг + лансопразол 30 мг;
протягом 1 тижня по 2 рази на добу: Кларицин 500 мг + метронідазол 400 мг + лансопразол 30 мг;
протягом 1 тижня: Кларицин 500 мг 2 рази на добу + омепразол 40 мг 1 раз на добу + амоксицилін 1000 мг 2 рази на добу (або метронідазол 400 мг 2 рази на добу);
2. «Подвійна» терапія:
протягом 2 тижнів: Кларицин 500 мг 3 рази на добу + омепразол 40 мг 1 раз на добу.
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Хворим з кліренсом креатині ну менше 30 мл/хв дозу Кларицину слід зменшити у
2 рази по 250 мг 1 раз на добу або при більш тяжких інфекціях – по 250 мг 2 рази на добу. Лікування таких хворих триває не більше 14 днів.
Пацієнти з порушеннями функції печінки.
При призначенні Кларицину пацієнтам з порушеннями функції печінки необхідно бути обережними. Проте при збереженні нормальної функції нирок хворим із помірним або важким порушенням функції печінки корекція дози препарату не потрібна.
У пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок дозування препарату не потребує корекції.
Побічні реакції.
Найчастіше спостерігаються такі побічні реакції як діарея, нудота, зміна смаку, диспепсія, абдомінальний біль, головний біль, астенія, біль у спині і грудях, парестезія, артралгія, міалгія, ангіо невротичний набряк, ниркова недостатність.
Порушення з боку серцево-судинної системи: як і при застосуванні інших антибіотиків групи макролідів, дуже рідко – шлуночкова аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, збільшення інтервалу QT, мерехтіння і тріпотіння шлуночків.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, діарея, болі в животі, диспепсія, блювання, запор, метеоризм, сухість у роті, глосит, стоматит, анорексія, оборотне забарвлення зубів і язика, зміна смаку, кандидоз ротової порожнини; дуже рідко панкреатит, псевдомембранозний коліт.
Порушення функції печінки: печінкова дисфункція може бути тяжкою, дуже рідко повідомлялося про розвиток фатальної печінкової недостатності, зазвичай на тлі тяжких супутніх захворювань та/або застосування інших лікарських засобів. Як і при інших антибіотиків групи макролідів, підвищення активності ферментів; дуже рідко – гепатомегалія, гепатоцелюлярний і/чи холестатичний гепатит з жовтяницею або без неї.
Порушення з боку нервової системи: головний біль; дуже рідко – запаморочення, шум у вухах, відчуття тривоги, нервозність, сонливість, порушення орієнтації. Поодинокі випадки судом.
Порушення з боку органів дихання: риніт, кашель, задишка, астма.
Алергічні реакції: кропив'янка, висипи, анафілаксія, дуже рідко – синдром Стівенса Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Порушення метаболізму: відзначені нечасті випадки гіпоглікемії, хоча деякі з таких хворих у процесі терапії із застосуванням кларитроміцину приймали також гіпоглікемічні препарати чи інсулін.
Психічні розлади: дуже рідко – збудження, безсоння, галюцинації, нічні кошмари, депресія, сплутаність свідомості.
Порушення з боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, розлад слуху, порушення зору, кон'юнктивіт. Дуже рідко – минуща втрата слуху. Як правило, слух повертався після відміни препарату. Відзначені випадки порушення нюху, зазвичай у поєднанні з порушеннями смакових відчуттів. Дуже рідко виникав увеїт, переважно у пацієнтів, які отримували супутню терапію рифабутином, більшість з цих випадків були оборотними.
Порушення з боку сечовидільної системи: рідко – гематурія, вагінальний моніліаз, вагініт, дисменорея.
Порушення з боку системи крові і лімфатичної системи: еозинофілі я, лейкопенія; рідко – анемія, тромбоцитемія, нейтропенія.
Пацієнти з порушенням імунної системи: У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовували великі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити пов'язані із застосуванням препарату побічні реакції та симптоми основного або супутніх захворювань. У дорослих хворих, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними реакціями були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висип, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ та АСТ. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті. У 2-3 % пацієнтів спостерігалося значне підвищення рівнів АЛТ та АСТ та значне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. У кількох пацієнтів спостерігалося підвищення вмісту сечовини крові.
М'язово-скелетні порушення: артралгія, міалгія.
Зміни лабораторних показників
Ферменти печінки: рідко – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (активності аспартатамінотрансфер ази, аланін амінотрансфер ази, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, підвищення вмісту сумарного білірубіну).
Гематологічні показники: рідко – зменшення кількості лейкоцитів, подовження протромбі нового часу, дуже рідко – випадки гіпоглікемії у пацієнтів, які застосовують гіпоглікемічні препарати або інсулін.
Показники функціонування нирок: підвищення вмісту азоту сечовини в крові, рідко –підвищення рівня креатині ну в сироватці крові.
Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при одночасному прийомі кларитроміцину та колхіцину, особливо у людей літнього віку.
Передозування.
Симптоми: порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, діарея), головний біль, відчуття тривоги. Прийом великої дози кларитроміцину може спричинити алергійні реакції. У одного пацієнта з біополярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 грамів кларитроміцину, розвилися зміни розумового стану, параноїдальна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія.
Лікування. Показано промивання шлунка, застосування активованого вугілля, симптоматична терапія. Специфічний антидот відсутній. Гемодіаліз проводити не рекомендовано, тому що він може вплинути на рівень кларитроміцину в сироватці крові.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Безпека застосування кларитроміцину в період вагітності або годування груддю не встановлена.
Не слід застосовувати препарат у період вагітності (особливо в І триместрі) при відсутності життєвих показань до застосування і без ретельної попередньої оцінки співвідношення користь/ризик.
Кларитроміцин виділяється з грудним молоком. У разі необхідності застосування препарату на період лікування необхідно припинити годування груддю.
Діти.
Для лікування дітей віком до 12 років призначають препарат у формі суспензії.
Особливості застосування.
Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.
Тривалий або повторний курс антибіотико терапії може призвести до швидкого зростання резистентної мікрофлори, розвитку суперінфекцій.
Слід з обережністю призначати препарат хворим:
з порушеннями функції печінки та/або нирок;
чутливим до лінкоміцину або кліндаміцину (можлива поява підвищеної чутливості до кларитроміцину);
з тяжкими порушеннями серця, електролітного балансу, ішемічною хворобою серця і шлуночковою аритмією в анамнезі;
з тяжкою серцевою недостатністю або при одночасному застосуванні з іншими засобами з ефектом пролонгування інтервалу QT;
літнього віку, особливо з порушеннями функції нирок.
При прийомі препарату у період лікування або через 1-2 місяці після закінчення курсу лікування можливі порушення шлунково-кишкового тракту. Якщо з'явилася виражена діарея, необхідно виключити можливість розвитку псевдомембранозного коліту, а у випадку його розвитку прийом препарату необхідно відмінити і провести відповідне лікування.
Для того, щоб ерадикація Helicobacter pylori була успішною, а ризик появи резистентних штамів – мінімальним, лікування кларитроміцином слід проводити, суворо дотримуючись запропонованої схеми. У таких випадках не слід застосовувати амоксицилін у сполученні з кларитроміцином хворим із нирковою недостатністю, оскільки питання про дозування цих препаратів у таких хворих поки залишається відкритим.
Розвиток резистентності при застосуванні кларитроміцину для ерадикації Helicobacter pylori слід розцінювати як можливий ризик лікування з використанням кларитроміцину, особливо при використанні порівняно менш ефективних схем застосування препаратів.
У хворих на СНІД та в інших пацієнтів з порушеннями імунної системи, які застосовували високі дози препарату довше, ніж рекомендується для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити пов'язані із застосуванням препарату побічні реакції і симптоми основного або супутніх захворювань.
Повідомлялося про посилення симптомів міастенії (myasthenia gravis) у пацієнтів, які отримують кларитроміцин.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
На даний момент повідомлень немає. Проте при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами рекомендується дотримуватися особливої обережності, враховуючи можливість розвитку небажаних реакцій з боку нервової системи.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Циmохром Р 450
Кларитроміцин є інгібітором цитохрому Р 450 3А 4. Внаслідок цього може підвищуватися концентрація в сироватці крові чи сповільнюватися виведення інших препаратів, які перетворюються за участю цих ензимів (таких як альпразолам, астемізол, терфенадин, цизаприд, пімозид, карбамазепін, гексобарбітал, бромкриптин, вальпромат, рифабутин, варфарин, дигоксин, алкалоїди ріжків, тріазолам, мідазолам, метил преднізолон, хінідин, сильденафіл, дизопірамід, фенітоїн, циклоспорин, такролімус, зидовудин, теофілін, вінбластин), при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином можуть виникати токсичні ефекти. Тому необхідно проводити клінічний контроль, а у разі потреби – визначення концентрації у сироватці крові цих препаратів.
Макроліди
Макроліди можуть впливати на метаболізм терфенадину та цизаприду, що призводить до підвищення вмісту цих препаратів у сироватці крові. Це може призводити до аритмій, що супроводжуються збільшенням тривалості інтервалу QT, шлуночкової тахікардії, мерехтіння і тріпотіння шлуночків.
Карбамазепін / дигоксин / теофілін
Вміст карбамазепіну, дигоксину, теофіліну в сироватці крові може підвищуватись при одночасному застосуванні з кларитроміцином.
Циклоспорин / такролімус
Вміст у сироватці крові циклоспорину, такролімусу може підвищуватись при застосуванні їх з кларитроміцином, що може зумовити виявлення токсичних ефектів.
Дизоnірамід
Іноді одночасне застосування кларитроміцину і дизопіраміду спричиняє підвищення вмісту останнього в сироватці крові, що призводить до фібриляції шлуночків і збільшення тривалості інтервалу QT.
Ерготамін /Дигідроерготамін
При одночасному застосуванні кларитроміцину з препаратами, що містять ерготамін, можуть відмічатися ішемічні реакції. У деяких випадках при такому одночасному застосуванні виявляються ознаки токсичності, зумовленої алкалоїдами, що призводить до вираженого периферичного спазму судин і дизестезії.
Лансопразол
При одночасному застосуванні кларитроміцину з лансопразолом відзначається незначна зміна вмісту в сироватці крові як лансопразолу, так і 14-гідроксипохідного кларитроміцину, що, однак, не вимагає коригування доз препаратів.
Омепразол
Вплив омепразолу на підвищення сироваткового вмісту кларитроміцину виражений меншою мірою. При цьому застосування омепразолу призводить до деякого підвищення вмісту кларитроміцину у тканинах і слизових секретах організму.
Лов астатин / Симвастатин
Зрідка при одночасному застосуванні кларитроміцину з інгібіторами НМG-Со-редуктази, лов астатином і симв астатином як ускладнення відзначаються дистрофічні виміри поперечносмугастої м'язової тканини.
Мідазолам / Тріазолам
Кларитроміцин зменшує величину кліренсу мідазоламу і тріазоламу, що може призвести до посилення фармакологічних ефектів цих препаратів. Слід уникати комбінованого застосування цих препаратів.
Рифабутин/Рифампін
При сполучному застосуванні кларитроміцину з рифабутином або рифампіном відзначається зниження вмісту кларитроміцину в сироватці крові. У свою чергу, може підвищуватися концентрація рифабутину як у сироватці крові, так і в тканинах організму, що може збільшувати ризик появи токсичних явищ.
Ритонавір
При одночасному застосуванні ритона віру в дозі 200 мг три рази на день і кларитроміцину в дозі 500 мг два рази на день відбувається виражене зниження показників метаболізації кларитроміцину.
Індинавір
У випадку одночасного застосування кларитроміцину з індинавіром була встановлена наявність метаболічних взаємодій між зазначеними препаратами.
Пероральні антикоагулянти
Спостерігається посилення антикоагулянт них ефектів при сполучному застосуванні кларитроміцину і пероральних антикоагулянтів, що потребує контролю протромбі нового часу.
Зидовудин
Одночасне застосування кларитроміцину і зидовудину у ВІЛ-інфікованих дорослих хворих може призводити до зниження рівноважних концентрацій зидовудину. У цьому випадку кларитроміцин, очевидно, сповільнює всмоктування зидовудину в кишечнику. Щоб уникнути такої взаємодії, рекомендується приймати кларитроміцин і зидовудин у різний час.
Варфарин
Застосування кларитроміцину пацієнтам, які лікуються варфарином, може спричинити підвищення ефектів останнього. Тому у таких пацієнтів необхідно проводити моніторинг протромбі нового часу.
Інгібітори фосфодіестерази
Існує ймовірність збільшення плазмової концентрації інгібіторів фосфодіестерази (сильденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином, внаслідок чого може знадобитися зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.
Колхіцин
Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином, особливо у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок, збільшує токсичність останнього. Є повідомлення про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним кінцем).
Необхідно враховувати можливість перехресної стійкості між кларитроміцином та іншими макролідами (лінкоміцин, кліндаміцин).
Можлива лікарська взаємодія між кларитроміцином і атазанавіром, ітраконазолом, саквінавіром.
Кларитроміцин не впливає на ефективність пероральних контрацептивів.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Кларицин – напівсинтетичний антибіотик групи макролідів, похідний еритроміцину. Має бактеріостатичну та бактерицидну дії. Діє антибактеріально шляхом зв’язування з 50S-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій та пригнічує біосинтез білка.
Препарат високоактивний in vitro по відношенню до широкого спектра аеробних та анаеробних грам позитивних та грам негативних мікро організмів, включаючи шпитальні штами:
- резистентність <10 %:
аеробні грам позитивні мікро організми: Streptococcus групи A,B,C,F,G;
аеробні грам позитивні мікро організми: Staphylococcus aureus (резистентні до метициліну або еритроміцину), Enterococcus spp.
Бета-Лактамази мікро організмів не впливають на ефективність Кларицину.
Для більшості мікро організмів мікробіологічна активність метаболіту на рівні або у
2 рази нижче, ніж у материнської субстанції, за винятком H. іnfluenzae, по відношенню до якого ефективність метаболіту є у 2 рази вищою. В умовах in vitro та in vivo материнська субстанція та ії основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект по відношенню до H. іnfluenzae залежно від штаму мікро організму.
Фармакокінетика. Після перорального прийому Кларицин швидко абсорбується з шлунково-кишкового тракту, досягаючи максимальної концентрації через 2 години.
Препарат метаболізується в печінці шляхом першого проходження за допомогою системи цитохрому P450 з утворенням мікро біологічно-активного метаболіту –
14-гідроксикларитроміцину. Іжа незначно затримує початок абсорбції Кларицину та утворення 14-гідроксиметаболіту. Фармакокінетика Кларицину є нелінійною, проте рівноважна концентрація досягається в межах 2 діб застосування препарату. Зв’язок з білками плазми у терапевтичних концентраціях становить 80 %. Після абсорбції препарат та його 14-ОН-метаболіт широко розподіляється в тканинах і рідинах організму. Концентрація Кларицину в тканинах у 7 разів вища, ніж у плазмі крові. Підвищена концентрація була виявлена як у тонзилярній, так і в легеневій тканинах. Кларицин проникає в слизову оболонку шлунка. Вміст Кларицину у слизовій оболонці шлунка та тканинах шлунка вища при застосуванні Кларицину одночасно з омепразолом, ніж при моно терапії Кларицином. Після перорального застосування вміст Кларицину у спиномозковій рідині залишається невисоким (1-2 % рівня в сироватці крові при нормальному стані гематоенцефалічного бар’єра).
Препарат проникає через плацентарний бар’єр.
Період напів виведення залежить від прийнятої дози препарату та складає 5-7 годин. При застосуванні 250 мг 2 рази на добу 15-20 % незміненого препарату виводиться з сечею. При дозі 500 мг 2 рази на добу виведення препарату з сечею складає більшу величину (приблизно 36 %). 14-гідроксикларитроміцин є основним метаболітом, що виводиться із сечею в кількості 10-15 % від введеної дози. Більша частина залишку дози виводиться з калом, головним чином з жовчею. 5-10 % вихідної речовини виявляється в калі.
Порушення функції печінки та нирок. У хворих із функціональною недостатністю печінки та нирок період напів виведення подовжується.
Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок підвищується мінімальна та максимальна концентрації в плазмі крові, період напів виведення, AUС Кларицину та 14-ОН-кларитроміцину. Константа елімінації та виведення із сечею зменшується. Ступінь зміни цих показників залежить від ступеня порушення функції нирок.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку рівень Кларицину та 14-ОН-кларитроміцину в крові вищий, а виведення повільніше в порівнянні з таким у пацієнтів молодого віку. Зміна фармакокінетики у людей літнього віку пов’язана в першу чергу з порушенням функціонального стану нирок, а не з віком пацієнта.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
Кларицин, таблетки по 250 мг: двоопуклі круглі таблетки блакитного кольору, вкриті плівковою оболонкою;
Кларицин, таблетки по 500 мг: двоопуклі овальні таблетки жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 0С.
Упаковка.
По 7 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери в картонній коробці.