Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Недостатність серцева
Недостатність серцева (недостатність кровообігу, серцево-судинна недостатність) - патологічний стан, при якому внаслідок порушення розслаблення шлуночків у фазу діастоли або зниження скоротливої функції міокарда погіршується кровопостачання органів і тканин залежно від метаболічних потреб.
Причиною серцевої недостатності бувають перенавантаження серця об'ємом крові або артеріальним тиском, аритмії, пряма ушкоджуюча дія на міокард. Це один з основних синдромів у кардіології, який ускладнює перебіг серцево-судинних захворювань і нерідко стає причиною інвалідності та смерті. Розрізняють гостру і хронічну серцеву недостатність.
Клініка
Гостра лівошлуночкова недостатність
Гостра лівошлуночкова недостатність виникає при перенавантаженні лівого шлуночка і збереженій функції правого шлуночка з застоєм у малому колі кровообігу. Її діагностують у хворих на артеріальну гіпертензію, аортальні вади серця, ішемічну хворобу серця, дилатаційну кардіоміопатію, міокардит тощо. Гостра лівошлуночкова недостатність може бути спровокована гіпертензивним кризом, фізичним перенавантаженням, погіршенням вінцевого кровообігу, інфекцією, тахікардією і тахіаритмією різного генезу. Вона проявляється серцевою астмою, набряком легень або кардіогенним шоком.
Набряк легень
У патогенезі важливе значення належить підвищенню тиску в лівому передсерді і капілярах легень. При гідростатичному тиску, що перевищує 25-ЗО мм рт. ст. (3,3-4 кПа), розпочинається транссудація рідини з судин у легені і альвеоли. Задишка переходить у ядуху з частотою дихання ЗО-40 за 1 хв і більше. Хворий збуджений, набуває вимушеного положення; слизові оболонки ціанотичні, шкіра бліда. Шийні вени набухають, з'являється тахікардія або тахіаритмім Підсилюється кашель з виділенням пінистого мокротиння і домішками крові. Над легенями вислуховують різнокаліберні вологі хрипи. Диференціальну діагностику проводять для виключення бронхіальної астми. При набряку легень необхідні швидка діагностика і невідкладна допомога.
Гостра правошлуночкова недостатність
Гостра правошлуночкова недостатність виникає при тромбоемболії великих гілок легеневої артерії, затяжному астматичному стані, вентильному пневмотораксі, зливній двобічній пневмонії, пневмомедіастинумі. Вона проявляється задишкою, ціанозом, синусовою тахікардією, набуханням шийних вен, болючим набуханням печінки, набряками на нижніх кінцівках. Розширення правого шлуночка діагностують за пульсацією в надчеревній ділянці. В клінічній картині переважають симптоми тієї хвороби, яка зумовила виникнення правошлуночкової недостатності.
Хронічна лівошлуночкова недостатність
Хронічна лівошлуночкова недостатність розвивається при перенавантаженні лівого шлуночка підвищеним артеріальним тиском або об'ємом крові. До неї призводять ІХС, артеріальна гіпертензія, аортальні і мітральні вади серця, міокардит, кардіоміопатії. Задишка (диспное) - найбільш ранній і найхарактерніший симптом, його поява зумовлена застоєм крові у легенях. Спочатку задишка з'являється тільки під час фізичного навантаження, а в міру прогресування хвороби стає постійною. В положенні хворого лежачи задишка підсилюється, у вертикальному або напівсидячому положенні самопочуття хворого поліпшується (ортопное). Внаслідок застою в легенях розвивається бронхіт з сухими або вологими хрипами, який проявляється кашлем - сухим або з виділенням серозного мокротиння. Задишка нерідко поєднується з ціанозом. Синюшність локалізується на губах, кінчику носа, дистальних фалангах пальців.
Синусова тахікардія
Синусова тахікардія - ранній симптом застійної серцевої недостатності, пізніше приєднуються інші розлади ритму серця. Частіше спостерігаються екстрасистолія і миготлива аритмія. До аритмії призводять дистрофічні або запальні процеси в міокарді. Розширення лівого шлуночка викликає ослаблення І тону серця, появу пресистолічного ритму галопу і систолічного шуму на верхівці. Припущення про збільшення розмірів лівого шлуночка і застій у легенях підтверджують за допомогою рентгенологічного й ехокардіографічного дослідження. На фоні хронічної лівошлуночкової недостатності можуть виникнути серцева астма і набряк легень внаслідок швидкого наростання застою у малому колі кровообігу. В міру прогресування декомпенсації серця до неї приєднується правошлуночкова недостатність, при цьому задишка може зменшитися.
Хронічна правошлуночкова недостатність
Хронічна правошлуночкова недостатність може бути ізольованою або поєднаною з лівошлуночковою. Ізольовану недостатність діагностують при хронічному легеневому серці, перикардитах, синдромі Піквіка, кіфосколіозі. В її патогенезі провідна роль належить легеневій гіпертензії і перенавантаженню правого шлуночка. Найхарактерніші симптоми хронічної правошлуночкової недостатності такі: тахікардія, ціаноз, набухання шийних вен, збільшення печінки, пастозність або набряки стіп і гомілок у кінці дня. Пізніше набряки набувають сталого характеру. Значне збільшення печінки може спровокувати біль і диспепсичні прояви. У частини хворих відзначається жовтий колір шкіри, збільшення у крові вмісту білірубіну і активності амінотрансфераз. При анасарці набрякає все тіло, збільшується його маса. Набрякова рідина може скупчуватись у животі (асцит), сумці серця (гідроперикард) і плевральних порожнинах (гідроторакс). Тривала декомпенсація серця спричинює дистрофічні зміни внутрішніх органів, зменшення маси тіла, розвиток застійного фіброзу печінки. Ураження нирок призводить до появи білка і циліндрів у сечі, олігурії, ніктурії, хронічної ниркової недостатності.
Тотальна серцева недостатність
Тотальна серцева недостатність проявляється застоєм у малому і великому колах кровообігу. В більшості випадків вона є термінальною стадією різних серцево-судинних захворювань. Для хронічної тотальної серцевої недостатності характерні кардіомегалія, застійний фіброз печінки і легень, глибокі дистрофічні зміни внутрішніх органів, трофічні розлади на нижніх кінцівках. Досить легко приєднуються інфекційні ускладнення, запалення легень нерідко перебігає безсимптомно.
Згідно з класифікацією хронічної серцевої недостатності, запропонованою М.Д. Стражеском і В.Х. Василенком, виділяють 3 її стадії.
І стадія - латентна, прихована серцева недостатність. У стані спокою показники гемодинаміки в межах норми. Задишка, тахікардія, відчуття втоми з'являються після фізичного навантаження. Працездатність збережена.
У перебігу II стадії розрізняють періоди А і Б. У період А задишка, тахікардія, акроціаноз з'являються під час незначного фізичного навантаження або спостерігаються постійно. Виникає застій у малому колі кровообігу. Нерідко діагностують миготливу аритмію, серцеву астму, застійний бронхіт. Працездатність хворих обмежена або втрачена. У період Б розвивається застій у малому і великому колах кровообігу з глибокими порушеннями гемодинаміки. При огляді виявляють набухання шийних вен, ортопное, анасарку, кардіомегалію, асцит, гідроторакс. У 80 % хворих порушені ритм і провідність серця. Працездатність втрачена.
III стадія - термінальна, дистрофічна. Поряд з набряковим синдромом, асцитом виявляють пневмофіброз, застійний фіброз печінки, порушення функції дихання, дилатацію порожнин серця, олігурію, постійну форму миготливої тахіаритмії. Такі хворі є інвалідами І групи.
Лікування
Лікування гострої лівошлуночкової недостатності (серцева астма, набряк легень). Хворому надають положення напівсидячи зі спущеними нижніми кінцівками, що зумовлює зменшення притоку крові до серця. На 40-80 хв накладають джгути на нижні кінцівки для депонування в них 1 -1,5 л венозної крові. При набряку легень на фоні артеріальної гіпертензії або мітрального стенозу без анемії доцільно зробити кровопускання (300-500 мл). Медикаментозну терапію починають з призначення 1-2 таблеток нітрогліцерину під язик, через 10-20 хв приймання повторюють у тій же дозі. Підшкірно або у вену вводять 1 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду з 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Хворим віком понад 60 років показане введення 1-2 мл 2 % розчину промедолу під шкіру, внутрішньом'язово або у вену. Нітрогліцерин і наркотичні анальгетики знімають збудження, пригнічують дихальний центр, зменшують перенавантаження на серце, що підсилює скоротливу функцію міокарда. Наркотичні анальгетики протипоказані при розладах дихання типу Чейна-Стокса.
Для зменшення об'єму циркулюючої крові і застою в легенях у вену вливають 2-4 мл лазиксу. При бронхоспастичному синдромі показане внутрішньовенне введення 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду протягом 20-30 хв. Якщо є можливість, то призначають інгаляцію кисню через носові катетери. Одночасно проводять лікування гіпертензивного кризу, інфаркту міокарда, аритмії. Важливе значення належить серцевим глікозидам. Призначають внутрішньовенне вливання 0,5 мл 0,05 % розчину строфантину або 0,75-1 мл 0,025 % розчину дигоксину на 10 мл 5 % розчину глюкози. Серцеві глікозиди протипоказані при інфаркті міокарда, мітральному і аортальному стенозі без тахіаритмії. Після усунення проявів серцевої астми або набряку легень хворого терміново госпіталізують у супроводі бригади швидкої допомоги у спеціалізоване кардіологічне, реанімаційне або терапевтичне відділення. Транспортують його на ношах з піднятим головним кінцем.
Лікування хронічної серцевої недостатності
Виключають фізичні навантаження, які провокують задишку і тахікардію. Режим індивідуальний з урахуванням основного захворювання і психологічних чинників. При хронічній серцевій недостатності II Б і III стадій призначають ліжковий режим. Для профілактики тромбофлебітів і тромбоемболій використовують лікувальну фізкультуру. При розширенні режиму потрібно враховувати толерантність хворого до фізичних навантажень. Необхідно домагатися нормалізації маси тіла. Енергетична цінність харчування має бути зниженою. їжу слід споживати 5-6 разів на день, кількість кухонної солі і рідини обмежують (відповідно до 2-4 г і 1 л на добу).
Лікування серцевими глікозидами є ефективним у випадках поєднання хронічної серцевої недостатності з миготливою тахіаритмією. В той же час вони мало допомагають при аортальних вадах серця, сину совій тахікардії, мітральному стенозі, нестабільній стенокардії, злипливому перикардиті, кардіомегалії, міокардиті, тиреотоксичному серці. Крім того, при лікуванні серцевими глікозидами існує ризик розвитку тяжких ускладнень, тому інколи при цих захворюваннях краще утриматися від їх призначення. Симптоми інтоксикації частіше спостерігаються у людей похилого віку при одночасному призначенні серцевих глікозидів і сечогінних засобів. До побічних ефектів відносять брадикардію, поперечну блокаду серця, шлуночкову екстрасистолію, миготливу аритмію, прояви диспепсії, розлади зору. В разі виникнення ознак інтоксикації серцеві глікозиди необхідно негайно відмінити. Препаратом вибору при хронічній серцевій недостатності залишається дигоксин у таблетках по 0,00025 г. Для підтримуючої терапії в амбулаторних умовах призначають 1-2 таблетки дигоксину під контролем частоти серцевих скорочень.
Сечогінні засоби при серцевій недостатності дають усередину. Лікувальна доза гіпотіазиду становить 25-100 мг на добу. Вона розрахована на один прийом вранці 1-3 рази на тиждень. За неефективності лікування дозу збільшують до 160-200 мг на добу. При вираженому набряковому синдромі призначають фуросемід або етакринову кислоту по 40-200 мг на добу. Тріампур дають по 2-3 таблетки на день у початковій стадії декомпенсації серця. При рефрактерних набряках комбінують фуросемід з гіпотіазидом. Побічні ефекти сечогінних засобів такі: гіпокаліємія, підвищення вмісту цукру і холестерину в крові, аритмії. Якщо термін застосування гіпотіазиду або фуросеміду перевищує 3-4 тиж, то їх доцільно комбінувати з препаратами калію (панангін, калію хлорид, аспаркам), які приймають усередину через 24-36 год після останнього вживання сечогінного засобу. Ще краще для ліквідації гіпокаліємії використовувати верошпірон (альдактон) по 75-100 мг на добу.
Важливе значення у лікуванні декомпенсації серця при ІХС, артеріальній гіпертензії, дилатаційній кардіоміопатії належить периферичним вазодилататорам, під впливом яких зменшується перед- і після на вантаження на лівий шлуночок, що зумовлює підсилення його скоротливої функції. Призначають нітросорбід (по 80-120 мг на добу), сиднофарм (по 4-8 мг на добу), ніфсдипін (по 30-60 мг на добу), апресин (по 50-100 мг на добу). Найефективнішим є каптоприл (капотен) - по 25-50 мг на добу. Одночасно лікують основне захворювання, яке призвело до серцевої недостатності. При приєднанні інфекції і підозрі на пневмонію підключають антибіотики. Малоефективним є призначення інозіє-F, рибоксину, фосфадену, калію оротату, ретаболілу. Хворі з вираженою декомпенсацією серця і складними розладами його ритму підлягають стаціонарному лікуванню.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|