Склад:

діючі речовини: 1 капсула містить ставудину 30 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат; оболонка капсули містить желатин, натрію лаурилсульфат, титану діоксид, заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий.

Лікарська форма. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05А F04.

Клінічні характеристики.

Показання. ВІЛ-інфекція у дорослих та дітей (у складі комбінованої терапії).

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів, які входять до складу препарату.

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують внутрішньо, бажано приймати капсули принаймні за одну годину до прийому їжі. Якщо це неможливо, ставудин приймають разом з легкою їжею.

Дорослі та діти старше 12 років з масою тіла > 60 кг. Рекомендована доза становить по 40 мг ставудину двічі на день, з інтервалом 12 годин.

Дорослі та діти старше 12 років з масою тіла < 60 кг. Рекомендована доза становить по 30 мг ставудину двічі на день, з інтервалом 12 годин.

Діти віком від 3-х місяців до 12 років. Кожні три місяці потрібне коригування дози залежно від маси тіла.

У ситуаціях, коли пацієнтам важко ковтати капсули, слід застосовувати препарат у формі розчину для перорального застосування або дозволити пацієнту приймати тільки вміст капсули, який рекомендується перемішати з невеликою кількістю їжі.

У разі призначення дози 40 мг, а також для забезпечення точного дозування препарату із розрахунку на кілограм маси тіла слід застосовувати ставудин у формі розчину для перорального застосування.

Корекція дозування при появі ознак периферичної нейропатії. У випадку контрольованої периферичної нейропатії та високої вірусологічної відповіді на лікування можливе індивідуальне зменшення дози ставудину.

Пацієнтам із незникаючими проявами периферичної нейропатії (див. розділ ‘Особливості застосування’) змінюють схему лікування, замінюючи ставудин на альтернативний препарат.

Корекція дозування при захворюваннях нирок. Дорослим пацієнтам із захворюванням нирок препарат призначають у знижених, відповідно до рівня кліренсу креатині ну, дозах. Для зниження доз препарату можна використовувати розчин для перорального застосування.

Дорослі та діти старше 12 років.

Корекція дозування при ураженнях печінки. Не потрібна.

Корекція дозування для хворих літнього віку. При призначенні препарату людям літнього віку слід враховувати більш високу частоту випадків зниження функції серця, печінки та нирок, наявність супутніх захворювань та прийом інших лікарських засобів.

Побічні реакції. Для багатьох побічних реакцій залишається не з’ясованим, чи пов’язані вони із застосуванням ставудину або широкого спектра інших ліків, які застосовуються при лікуванні ВІЛ, чи є результатом самої хвороби.

У дорослих пацієнтів під час лікування ставудином у комбінації з ламівудином та ефавірензом може розвинутись дозозалежна периферична нейропатія, симптоми якої зникають після відміни або зниження дози препарату (див. розділ ‘Особливості застосування’).

Метаболічні розлади, такі як гіпертри гліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія, можуть виникнути при комбінаторному лікуванні, до складу якого входить ставудин. Перерозподіл жирових відкладень та ліпоатрофія частіше асоціювалась з одночасним застосуванням комбінації ставудин+диданозин. При появі вищеназваних побічних реакцій лікар приймає рішення згідно з клінічною картиною (див. розділ ‘Особливості застосування’).

Частоту виникнення побічних ефектів класифіковано за такою схемою: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, <1/100), рідко поширені (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10 000).

Ендокринна система та обмін речовин.

Непоширені: гінекомастія.

Травна система.

Поширені: діарея, абдомінальні болі, нудота, диспепсія.

Рідко поширені: панкреатит, блювання.

Загальні розлади.

Поширені: втомлюваність.

Непоширені: астенія (загальна слабкість).

Гепатобіліарна система.

Непоширені: гепатит або жовтуха.

Метаболізм та розлади травлення.

Поширені: ліпоатрофія (при комбінаторному лікуванні разом з ламівудином та ефавірензом), ліподистрофія.

Непоширені: лактат-ацидоз, анорексія.

Опорно-руховий апарат.

Непоширені: артралгія, міалгія.

Нервова система.

Поширені: периферичні нейропатії, парестезії та периферичні неврити, запаморочення, порушення сну, головний біль, безсоння, порушення мислення, сонливість.

Психічні розлади.

Поширені: депресія.

Непоширені: тривога, емоційна лабільність.

Шкіра.

Поширені: висип, свербіж.

Непоширені: кропив’янка.

Передозування. Симптоми передозування: слабкість, нудота, блювання, посилення проявів побічної дії.

Лікування: промивання шлунка та кишечнику, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), симптоматична терапія.

Застосування в період вагітності або годування груддю. Безпека застосування препарату під час вагітності вивчалась у жінок, які до того не проходили антиретровірусної терапії. За даними досліджень застосування ставудину разом з диданозином спричиняло ембріональну токсичність та більш високий процент дитячої смерності (10%) у порівнянні із групою, яка застосовувала окремо ставудин (2%), диданозин (3%) або зидовудин (6%). Тому застосування ставудину, особливо у комбінації з диданозином, у період вагітності можливе лише у разі, коли очікувана користь для матері буде явно перевищувати можливий ризик для плода.

Ставудин проникає через плаценту і в грудне молоко, має вплив на мітохондрії, тому при застосуванні ставудину не рекомендовано годувати груддю.

ВІЛ-інфікованим матерям у будь-якому випадку не рекомендовано годувати немовлят груддю, щоб уникнути вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини.

Діти. Пов’язані із застосуванням ставудину побічні реакції, які спостерігались у дітей, подібні до тих, що спостерігаються у дорослих.

Особливості застосування. Лікування препаратом має проводитись під спостереженням лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ та хворих на СНІД. У ході лікування необхідний моніторинг вірусного навантаження пацієнта та кількості СD4-лімфоцитів.

Під час лікування необхідно інформувати пацієнта, що прийом препарату не запобігає передачі вірусу імунодефіциту людини статевим шляхом або через заражену кров, і не виліковує від ВІЛ-інфекції, тому у пацієнтів зберігається ризик розвитку розгорнутої картини хвороби з пригніченням імунітету та виникненням опортуністичних інфекцій і злоякісних новоутворень.

Периферична нейропатія: з обережністю призначають пацієнтам із вказівкою в анамнезі на патологію периферичної нервової системи. Периферична нейропатія звичайно супроводжується двобічним відчуттям оніміння кінцівок, поколюванням та болем у ступнях ніг та кистях рук. Слід вжити відповідних заходів щодо виключення факторів ризику розвитку нейропатії, таких як дефіцит вітаміну В₁₂, зловживання алкоголем, цукровий діабет, сумісний прийом нейротоксичних препаратів (наприклад, ізоніазиду).

У випадку контрольованої периферичної нейропатії та високої вірусологічної відповіді на лікування можливе зменшення дози ставудину. Пацієнтам із незникаючими проявами периферичної нейропатії змінюють схему лікування, замінюючи ставудин на альтернативний препарат.

Панкреатит: у пацієнтів, які лікувалися ставудином, описані поодинокі випадки панкреатиту. Однак залишається нез’ясованим, чи пов’язані ці випадки з лікуванням медичними препаратами, чи вони є наслідком самої хвороби. За наявності у пацієнта болю в животі, нудоти, блювання або зміни біохімічних показників, що вказують на розвиток панкреатиту, необхідно відмінити препарат до виключення діагнозу ‘панкреатит’.

Лактат-ацидоз: ризик розвитку молочнокислого ацидозу, виражених гепатомегалії зі стеатозом, які спостерігаються при лікуванні антиретровірусними препаратами – аналогами нуклеозиду, може призвести до тяжкої необоротної печінкової і ниркової недостатності. Вони можуть з’явитися через декілька місяців лікування та призвести до фатального наслідку, частіше виникають у жінок. Клінічними ознаками, які можуть свідчити про розвиток лактат-ацидозу, є генералізована слабкість, анорексія, раптове невмотивоване зменшення маси тіла та розлади з боку респіраторної системи (задишка і тахіпное). У разі клінічних проявів лактат-ацидозу і значного погіршення лабораторних показників функції печінки застосування препарату рекомендовано припинити.

Захворювання печінки: з особливою обережністю слід призначати нуклеозидні аналоги пацієнтам із діагнозом гепатит С і В (які лікуються відповідними лікарськими засобами) або з іншими відомими факторами ризику печінкових захворювань та жирової дистрофії печінки.

Якщо АСТ або АЛТ збільшується до рівня > 5 х ULN протягом лікування, потрібно розглянути питання про заміну ставудину на альтернативний препарат.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на а симптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають протягом перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища слід негайно дослідити та за необхідності розпочати їх лікування.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, дорсоцерві кальне жирове відкладення, зменшення жирових відкладень на кінцівках та обличчі і збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію. Хоча при застосуванні всіх препаратів групи інгібіторів протеаз і нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи є різним. Крім того, ліподистрофічний синдром має полі етіологічний характер, де має значення, наприклад, вираженість хвороби, пов’язаної з ВІЛ-інфекцією, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть виявляти синергічний ефект. Довготривалі наслідки вищезазначених побічних реакцій на сьогодні не відомі. При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити згідно з відповідними клінічними рекомендаціями.

Oстеонекроз: хоча етіологія, як вважають, є багатофакторною (включаючи лікування кортикостероїдами, вживання алкоголю, тяжку імунодепресію, високий індекс маси тіла), про випадки розвитку остеонекрозу повідомляли, особливо у зв’язку з пацієнтами, які мали розгорнуту картину ВІЛ-захворювання та/або довго тривало лікувалися антиретровірусними препаратами. Пацієнти можуть скаржитись на біль, погіршення рухливості суглобів – у цих випадках треба дослідити стан суглобів та розпочати лікування (за необхідності).

Вплив на мітохондрії: нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня тяжкості. Кожна дитина, котра зазнає in utero впливу нуклеозидних чи нуклеотидних аналогів, навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на випадок можливого ураження мітохондрій.

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати: ставудин не бажано застосовувати у комбінації з гідроксисечовиною та диданозином через посилення проявів побічних реакцій, а також синергічний вплив на мітохондрії, ризик розвитку панкреатиту та ліподистрофії.

Комбінації із зидовудином бажано уникати у зв’язку з антагонізмом до ставудину.

Допоміжні речовини: даний препарат містить 162,6 мг лактози у кожній капсулі. При прийомі в рекомендованій дозі 2 капсули на день добова доза лактози становитиме 325,2 мг. Пацієнтам із спадково зумовленою аномалією обміну речовин – галактоземією – препарат не призначають.

Дозування препарату відповідно до рекомендацій ВООЗ. Міжнародні директиви з АРВ-терапії від 2006 року рекомендують застосовувати препарат ставудин у середній добовій дозі 30 мг двічі на добу, без урахування маси тіла пацієнта, у зв’язку з високим ризиком проявів побічних реакцій (периферична нейропатія, синтез мітохондріальної ДНК) при застосуванні більш високих доз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. У період застосування препарату слід утриматись від керування авто транспортом і виконання роботи, що потребує підвищеної уваги та швидкої реакції (див. розділ ‘Побічні реакції’).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні ставудину з хлорамфеніколом, цисплатином, диданозином, етамбутолом, етіонамідом, гідралазином, ізоніазидом, метронідазолом, вінкристином, зальцитабіном підвищується ризик розвитку периферичної нейропатії.

При одночасному застосуванні препарату з диданозином, сульфаніламідами, зальцитабіном збільшується ризик розвитку панкреатиту.

Не застосовують у комбінації із зидовудином через існуючий антагонізм у проявах противірусної активності.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ставудин – противірусний засіб, активний щодо вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ).

Потрапляючи у клітини, піддається фосфорилуванню до активного метаболіту – ставудину три фосфату, який завдяки конкуренції з природним субстратом – дезокситимідинтри фосфатом – пригнічує активність зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини, а також інгібує реплікацію вірусів завдяки своїй здатності порушувати синтез вірусної ДНК внаслідок термі нації її ланцюгів.

In vitro ставудину трифосфат пригнічує клітинну ДНК-полімер азу γ через пригнічення синтезу мітохондріальної ДНК. Його активність щодо клітинних ДНК полімераз α і β у 100 разів нижча, ніж до зворотної транскриптази ВІЛ. У результаті пасивування in vitro, а також у ході дослідження ізолятів хворих після їх лікування були виділені штами ВІЛ‑1 зі зниженою чутливістю до ставудину. Однак дані щодо розвитку резистентності ВІЛ до ставудину in vivo обмежені, як і щодо перехресної резистентності до інших аналогів нуклеозидів.

Зазначені особливості фармакодинаміки дозволяють використовувати препарат для терапії ВІЛ-інфекції при набутій резистентності вірусів до зидовудину.

Фармакокінетика. Всмоктування. Ставудин швидко і повністю абсорбується із кишечнику, біодоступність становить 86±18% для дорослих та приблизно 72% для дітей. Максимальна концентрація в сироватці крові після перорального прийому досягається через 0,5 - 1,5 години.

Розподіл. Незначна частина ставудину зв’язується з білками плазми крові, близько половини – із форменими елементами крові. Проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Середнє співвідношення концентрації активної речовини препарату у спинномозковій рідині та її концентрації у плазмі крові через 4 години після перорального прийому становить 0,39±0,06.

Виведення. Приблизно 60 % препарату можливо елімінується ендогенними механізмами. Близько 34±5% ставудину виводиться з сечею у незміненому вигляді після прийому одоразової дози. Після прийому багаторазових доз із сечею виводиться близько 40±12% незміненого ставудину. Період напів виведення не залежить від дози і становить приблизно 1,3±0,2 години для одоразової дози і 1,4±0,2 години – для багаторазових. Не кумулює.

Порівнювали кліренс препарату у новонароджених старше 14 діб при прийомі дози 2 мг/кг/день та у дорослих при прийомі дози 1 мг/кг/день. Середне значення кліренсу препарату: для новонароджених – 5 мл/хв/кг; для дітей віком від 14 до 28 діб – 12 мл/хв/кг та для дітей віком від 5 тижнів до 15 років – 14 мл/хв/кг. Ці дані можуть бути корисними при призначені препарату дітям молодше 3-х місяців.

Середнє співвідношення концентрації активної речовини препарату у спинномозковій рідині та її концентрації у плазмі крові через 2-3 години після перорального прийому становило 59±35% (коливання від 16% до 125%).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули № 2 з темно-помаранчевою кришечкою та світло-помаранчевим корпусом, з відбитками ‘36’ на корпусі та ‘С’ на кришечці, що містять гранульований білий або майже білий порошок.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С, в оригінальній упаковці.

Упаковка. По 60 капсул у пластиковому контейнері з кришечкою та з контролем першого розкриття, по 1 пластиковому контейнеру в картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ‘Ауробіндо Фарма Лімітед’.

Місцезнаходження. Плот № 2, Маітрівіхар, Амірпет, Гідерабад - 500 038, Індія.