Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Ліки та препарати
Ванко
Фармацевтична компанiя Джабер Iбн Хайан
Інструкція
Загальна характеристика:
міжнародна назва: vancomycin;
основні фізuко-хімічні властивості: порошок від майже білого до білого з коричневуватим відтінком кольору, гігроскопічний;
склад: 1 флакон містить ванкомiцину гiдрохлориду в перерахунку на ванкомiцин 0,5 г.
Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Глiкопептидні анти 6іотики. Код АТС J01Х А 01.
Фармакологічні властивості. Трициклiчний глiкопептидний антибiотик, отриманий з Аmусоlаtорsis orientalis.
Фармакодuнамiка. Ванкомiцин iнгiбує бiосинтез клiткових мембран мiкроорганiзмiв, змiнює їх проникнiсть та порушує синтез РНК. Перехресна резистентнiсть мiж ванкомiцином та iншими антибiотиками вiдсутня. До ванкомiцину чутливi стафiлококи, в тому числі Stарhуlососсus auгеus та Stарhуloсоссus ерidеrmidis (включаючи метицилiнорезистентнi штами), стрептококи, в тому числі Streptococcus pyogenes, Streptococcus рnеmnоniае (включаючи пенiцилiнрезистентнi штами), Streptococcus agalactiae, група Viridаns, Streptocaccus bovis та ентерококи, Сlоstridium difficile, дифтроїди, Listeria monoсуtоgеnеs, Lactobacillus spp., Асtinоmусеs spp., Clostridium spp. та Bacillus spp. До ванкомiцину не чутливi in vitro грамнегативнi палички, мiкобактерії та гриби.
В комплексi з амiноглiкозидними антибiотиками ванкомiцин виявляє синергiчний ефект вiдносно багатьох штамiв S.aureus, не ентерококової групи стрептококiв D, eнтерококів i Streptococcus spp. (група Viridаs).
Фармакокiнеmика. Ванкомiцин погано всмоктується пiсля прийому внутрiшньо; для лiкування системних iнфекцiй його вводять внутрiшньовенно. Внутрiшньовеннi iн’єкцiї боліснi. У хворих з нормальною функцiєю нирок пiсля внутрiшньовенного iнфузiйного введення 1 г ванкомiцину протягом 60 хв його концентрація в плазмi крові одразу пiсля введення становить 63 мг/л, через 2 год при 6лизно 23 мг/л; через 10 год пiсля закiнчення iнфузiї – 8 мг/л. При багаторазовому iнфузiйному введеннi 500 мг препарату протягом 30 хв концентрацiя в плазмi крові одразу пiсля введення становить 49 мг/л, через 2 год – 19 мг/л, через 6 год – 10 мг/л.
Середнiй перiод напiввиведення ванкомiцину з плазми крові у хворих з нормальною функцiєю нирок становить 4 - 6 год. 75% введеної дози виводиться з сечею шляхом клуб очкової фiльтрації у першi 24 год. Середнiй клiренс плазми кровi становить приблизно 0,058 л/кг на 1 год, а середнiй нирковий клiренс – приблизно 0,048 л/кг на 1 год. Порушення функції нирок уповiльнюють виведення ванкомiцину. У хворих з анурiєю середнiй перiод напiввиведення становить 7,5 днiв. Коефiцiєнт розподiлу дорiвнює 0,3 - 0,43 л/кг. Приблизно 60% дози ванкомiцину, введеного внутрiшньочеревно під час перитонеального діалізу, піддається системнiй адсорбції через 6 год. Концентрацiя у сироватцi крові приблизно 10 мг/л досягається при внутрiшньочеревнiй ін’єкції в дозі 30 мг/кг маси тіла ванкомiцину. Ефективного видалення ванкомiцину при гемодiалiзi i перитонеальному дiалiзi не вiдбувається: можливе збiльшення клiренсу ванкомiцину при гемоперфузії. 3агальний системний та нирковий клiренс ванкомiцину в осiб літнього віку i може зменшуватись. Десь 55% ванкомiцину зв’язується з сироватковими бiлками. Пiсля внутрiшньовенного введення ванкомiцину він виявляється в iнгiбуючiй концентрацiї: у плевральнiй, перикардiальнiй, перитонеальнiй, асцитичнiй та синовiальнiй рiдинах, в сечi i тканинi вушка передсердя. Ванкомiцин складно дифундує крiзь незмiннi мозковi оболонки у спинномозкову рiдину, однак при менінгіті його концентрацiя в спинномозковiй рiдинi збiльшується.
Показания для застосування. Важкі iнфекцiї, викликані чутливими штамами метицилiнорезистентних стафiлококiв, при непереносимостi пенiцилiнiв, цефалоспоринiв, інфекціях спричинених чутливими до ванкомiцину мiкроорганiзмами, стійкими до інших протимікробних препаратів. Стафiлококовий ендокардит, сепсис, остеомієліт, захворювання дихальних шляхiв, шкiри або м’яких тканин, а також для проведення антибактерiальної терапії при хiрургiчному лiкуваннi гнiйних процесiв, викликаних стафiлококами. Псевдомембранозний колiт i стафiлококовий ентероколiт.
Як профілактичний засіб при бактерiальному ендокардитi у хворих з алергiєю до пенiцилiну, з вродженим пороком серця, а також з ревматичним або набутим пороком серцевих клапанів, якщо такі хворі підлягають хірургічним втручанням на верхніх дихальних шляхах або стоматологiчним операцiям.
Спосiб застосування та дози. Небажанi явища, обумовленi iнфузiєю, пов’язанi з концентрацiєю та швидкiстю введення ванкомiцину.
Дорослим рекомендують призначати в концентрації не бiльше 5 мг/мл, швидкiсть введення – не вище 10 мг/хв. Хворим, які потребують обмеження введення рiдин, Ванко можна призначати в концентрації до 10 мг/мл, але при цьому зростає ризик виникнення побiчних ефектiв. Для дорослих з нормальною функцiєю нирок, середня добова доза звичайно становить 2 г внутрiшньовенно в 2 або 4 введення (по 0,5 г кожнi 6 год або по 1 г кожнi 12 год). Кожну дозу вводять зi швидкiстю не вище 10 мг/хв або протягом не менше 60 хв; обирають найповiльніший режим введення.
Для дiтей звичайна доза препарату становить 10 мг/кг маси тiла, яку вводять внутрiшньовенно кожнi 6 год. Для немовлят та дiтей раннього віку добова доза може бути нижче. Як для немовлят, так i для дiтей раннього віку рекомендують введення в початковiй дозi 15 мг/кг маси тiла, а потiм – по 10 мг/кг маси тiла кожнi 12 год для немовлят у перший тиждень життя та кожнi 8 год для дiтей віком до одного мiсяця.
Xвopi з порушеннями функцій нирок та люди літнього віку потребують пiдбирання дози. Добова доза ванкомiцину (мг) приблизно у 15 разiв вища клуб очкової фiльтрацiї (мл/хв). Клуб очкова фiльтрацiя (мл/хв) та необхiдна доза Ванко (мг) становлять вiдповiдно 100/1545, 90/1390, 80/1235, 70/1080, 60/925, 50/770, 40/620, 30/465, 20/310, 10/155. Початкова доза препарату навіть для хворих з легкою та середньою нирковою недостатнiстю повинна бути не нижча 15 мг/кг маси тiла. Хворим з анурiєю функцiонального характеру слiд призначати Ванко в початковiй дозi 15 мг/кг для швидкого досягнення терапевтичної концентрацiї в сироватцi крові. Доза, необхiдна для пiдтримання стабiльної концентрації, становить 1,9 мг/кг маси тiла на добу. Хворим з вираженою нирковою дисфункцiєю краще вводити пiдтримуючi дози по 0,25 - 1 г 1 раз на кiлька днiв нiж за добовою cxeмою. При анурії рекомендують вводити по 1 г кожнi 7 - 10 днiв. Коли вiдома лише концентрацiя креатинiну в сироватці крові, для визначення кліренсу креатині ну можна використовувати представлену нижче формулу (зважаючи на cтать, масу тiла та вік хворого). Отриманий клiренс креатинiну (мл/хв) є лише розрахунковою величиною. Провести вимiрювання клiренсу креатинiну слiд негайно.
Чоловiки = [маса тiла (кг) × (140 - вік у роках)] / [72 × концентрація креатинiну в сироватцi крові (мг/дл)].
Для жiнок вводиться поправочний коефiцiєнт – 0,85.
Креатинiн сироватки крові повинен вiдображати piвновагу стану ниркової функції. У противному випадку розрахункова величина клiренсу креатині ну неприйнята, тому що дає завищену oцінку реального клiренсу хворих зi зниженою екскреторною функцiєю нирок (при шоку, тяжкiй cepцевій недостатностi або олiгурiї), а також при порушеннi нормального спiввiдношення між м’язовою масою та загальною масою тіла (наприклад, у хворих з ожирінням, набряками та асцитом) та при гiпокінезiї.
Безпека та ефективнiсть введення Ванкоміцину iнтратекально (iнтралюмбально, iнтравентрикулярно) не вивчалась. Рекомендованим засобом введення є переривчаста iнфузiя.
При стрептококовому ендокардиті ефективна моно терапія ванкоміцину або поєднання препарату з аміно глікозидними антибіотиками. При ендокардиті, спричиненому ентерококом препарат застосовують тільки в комбінації з аміноглікозидами. Препарат застосовують в комбінації з аміноглікозидами та/або ріфампіцином – для лікування пацієнтів з раннім ендокардитом.
Для перорального прийому добова доза для дорослих звичайно становить вiд 0,5 до 2 г (для дiтей – 40 мг/кг маси тiла), розподiлених на 3 - 4 прийоми. Курс лiкування – 7 - 10 днiв. Добова доза для дiтей не повинна перевищувати 2 г.
Вiдповiдну дозу можна розвести в 30 мл води i дати хворому випити. Для покращення смаку розчину до нього можна додати cтандартні харчові сиропи.
Розведений розчин можна вводити через зонд.
Побiчна дiя. Пiд час або відразу пiсля швидкого вливання Ванко можуть розвиватись анафiлактоїднi реакції, включаючи артерiальну гiпотензiю, ускладнення та порушення дихання, кропив’янку та свербiж. Швидка iнфузiя може також викликати припливи крові до верхньої частини тіла, біль та м’язовий спазм у ділянці груднини та спини. Цi реакції звичайно минають протягом 20 хв, але можуть зберiгатись кiлька годин. Інодi можливий розвиток ниркової недостатностi у хворих, які застосовували Ванко у великих дозах; рiдко – iнтерстицiального нефрiту. В основному це хворi, які проводили супутнє лiкування амiноглiкозидами або з попередньою дисфункцiєю нирок.
Можливий розвиток туговухості, пов’язаної з ототоксичнiстю ванкоміцину. У бiльшостi цих хворих або були порушення функцiЇ нирок, або попередня туговухiсть, або вони лiкувалися ото токсичними препаратами. Iнодi виникають запаморочення та вiдчуття шуму у вухах.
У деяких хворих вiдмiчалась оборотна нейтропенiя, що виявлялась за тиждень та бiльше пiсля початку лiкування Ванко або пiсля введення сумарної дози, що перевищує 25 г. Кiлькiсть нейтрофiльних лейкоцитiв у периферичнiй крові швидко вiдновлювалась пiсля вiдмiни препарату. В поодиноких випадках можлива тромбоцит опенiя.
Можливий розвиток тромбофлебiту в мiсцi введення, анафiлаксiя, лiкарська пропасниця, нудота, озноб, еозинофiлiя, висипання (включаючи ексфолiативний дерматит), синдром Стiвенса-Джонсона, васкулiт.
Протипоказання. Пiдвищена чутливiсть до ванкомiцину.
Передозування. Симптоми передозування: дискінетичні прояви зі спастичною кривошиєю, протрузією язика і тризмом. Удеяких хворих іноді розвиваються виражені прояви паркінсонізму і кома. Лікування симптоматичне: реанімаційні заходи, інтенсивна терапія при постійному контролі дихання і серцевої діяльності (при подовженні інтервалу Q-T), який повинен проводитися до повного одужання хворого. При розвитку тяжких екстра пірамідних симптомів слід застосовувати антихоленергічні препарати. Ванкомiцин погано виводиться при діалізі. Гемофiльтрацiя та гемоперфузiя через полiсульфонову iонообмiнну смолу призводить до підвищення кліренсу ванкоміцину.
Особливостi застосування. Ванкомiцин може спричиняти тромбофлебiт, частота та тяжкість якого можуть бути зведенi до мінімуму за paхунок повiльного введення розведеного розчину (2,5 - 5 г/л) та за рахунок змінення місця інфузii. Ванкомiцин виявляє подразнювальну дiю на тканини, його слiд вводити лише внутрiшньовенно. При внутрiшньом’язовому введеннi або при екстравазацiї пiд час внутрiшньовенної iнфузiї може розвиватись некроз м’яких тканин.
Для того, щоб звести до мiнiмyмy ризик нефро токсичного ефекту при лiкуваннi хворих з порушеннями функцiй нирок або хворих, які одночасно отримують амiноглiкозиди, слiд проводити монiторинг функцiй нирок.
При тривалому лiкуваннi ванкомiцином або у хворих, які отримують супутню терапiю препаратами, котрі можуть викликати нейтропенiю, слiд перiодично проводити пiдрахунок кiлькостi лейкоцитiв.
Для того, щоб звести до мiнiмyмy ризик ото токсичного ефекту при лiкуваннi ванкомiцином у високих дозах або при застосуваннi його з ото токсичними препаратами, а також при застосуванні ванкоміцину хворим з туговухiстю, може знадобитись проведення серії дослiджень функцiї слухового апарату.
Частота ускладнень, пов’язаних з iнфузiєю (включаючи артерiальну гiпотензiю, припливи кpoвi, гiперемiю, кропив’янку та свербiж), зростає при супутньому введеннi анестетикiв. Ускладнення при внутрiшньовенному введеннi можуть бути мiнiмальними за рахунок проведення 60-хвилинної інфузії ванкоміцину перед анестезією.
Клiнiчно значна концентрацiя ванкомiцину у плазмi кpoвi вiдмiчена у деяких хворих пiсля багаторазового перорального прийому ванкомiцину з метою лiкування активного псевдомембранозного колiту, спричиненого С.difficile.
При введеннi ванкомiцину дiтям раннього вiкy (особливо недоношеним) доцiльно впевнитись у наявностi бажаної концентрації лiкарського засобу в сироватцi кpoвi. Одночасне застосування ванкомiцину та анестетикiв у дітей супроводжується гіперемiєю.
Ванкомiцин призначають вагiтним лише у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Препарат проникає у грудне молоко, оскiльки iснує ймовiрнiсть виникнення токсичних явищ у дитини, в перiод лiкування ванкомiцином слiд припинити годування груддю.
У період лікування препаратом може знижуватись здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги, особливо при одночасному вживанні алкогольних напоїв.
Вводиться тільки в умовах стаціонару!
Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами. Одночасне введеня ванкоміцину та анестезуючих aгeнтів може супроводжуватись гіперемiєю шкіри, розвитком гiстамiноподiбних та анафiлактоїдних реакцiй.
При одночасному тa/або послiдовному застосуваннi потенцiйно нейротоксичних тa/або нефротоксичних лiкарських препаратiв, таких як амфотерiцин В, амiноглiкозиди, бацитрацин, полiмiксин В, колiстин, цисплатин, необхiдний пильний нагляд лiкаря за хворим.
Умови та термін зберiгання. Зберігати в сухому, темному, недоступному для дітей місці при температурі від +15º С до + 25°С.
Термін придатностi: 3 роки.
Умови вiдпуску. За рецептом.
Упаковка. По 0,5 г у склянi флакони об’ємом 8 мл, закупорені гумовими пробками, закатанi алюмiнiєвими ковпачками.
Виробник. Фармацевтична компанiя Джабер Iбн Хайан.
Адреса. Км 4 Карадж Махсус Роуд Тегеран Ipaн.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|