Дифтерія - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується запальними змінами слизової оболонки переважно верхніх дихальних шляхів з утворенням фібринного нальоту і токсичним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Етіологія дифтерії
Збудником є коринебактерія дифтерії. Вирізняють 3 її культурально-біохімічні типи (гравіс, мітіс, інтермедіус) і 2 різновиди (токсигенний, нетоксигенний). Токсигенні штами у процесі життєдіяльності виділяють екзотоксин. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, але швидко гине в дезінфікуючих розчинах.
Епідеміологія дифтерії
Джерелом інфекції є хвора людина або носій токсигенної дифтерійної палички. Механізм передачі повітряно-крапельний. Захворюваність має вигляд спорадичних випадків, іноді спалахів. Хворіють переважно дорослі і діти старшого віку (не імунізовані або неправильно щеплені).
Патогенез дифтерії
У місці проникнення збудника (слизова оболонка ротової частини глотки та інших органів) розвивається крупозне запалення з утворенням плівок. Дифтерійний екзотоксин викликає загальну інтоксикацію з ураженням міокарда, периферичної та вегетативної нервової систем, нирок, наднирковиків. Наявність плівок у гортані, набряк слизових оболонок можуть призвести до асфіксії.
Клініка дифтерії
Клініка дифтерії залежить від локалізації ураження (ротова частина глотки, ніс, гортань, статеві органи, очі, пошкоджена шкіра), розповсюдження процесу (локалізована, поширена, комбінована форми), вираженості інтоксикації (субклінічна, легка, середньої тяжкості, тяжка, гіпертоксична форми).
Інкубаційний період триває 2-10 діб. Захворювання починається з підвищення температури тіла, помірного болю в горлі, явищ загальної інтоксикації (біль голови, слабість, нездужання). Спостерігається неяскрава гіперемія слизової оболонки зіва, мигдалики збільшені, набряклі, на них з'являються сірувато-білі щільні фібринні нальоти, які важко знімаються шпателем, при цьому слизова оболонка кровоточить. При локалізованій формі нальоти розташовані тільки на мигдаликах (плівки суцільні або у вигляді острівців); при поширеній - виходять на піднебінні дужки, язичок, слизову оболонку піднебіння; при комбінованій - уражають слизову оболонку ротової частини глотки і носа або гортані. Регіонарні лімфовузли збільшені і помірно болючі. Токсична форма характеризується набряком паратонзилярної та шийної клітковини, значною загальною інтоксикацією: відзначаються блідість шкіри, ціаноз губ, зниження артеріального тиску, тахікардія; можливі порушення свідомості і судоми, розвиток геморагічного синдрому.
При дифтерії носа інтоксикація незначна або відсутня, на слизовій оболонці наявні фібринні плівки та ерозії, виділяється сукровиця, шкіра біля ніздрів мацерована.
Дифтерія гортані супроводжується осиплістю голосу, «гавкаючим» кашлем. Може розвинутися клініка дифтерійного крупу: утруднений вдих з утягуванням міжреберних проміжків, афонія, ціаноз губ, потім обличчя і кінцівок, неспокій, що змінюється сонливістю, парадоксальний пульс, судоми.
При дослідженні крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ; сечі - білок, лейкоцити, еритроцити, циліндри.
Ускладнення: інфекційно-токсичний шок, міокардит, неврит черепно-мозкових нервів, полірадикулоневрит, токсичний неіфроз, пневмонія.
Діагностика дифтерії
Діагностика в типових випадках грунтується на клінічних даних. Підтвердженням діагнозу дифтерії служить виявлення в матеріалі із ротової частини глотки і носа дифтерійної палички (незалежно від її токсигенності). Матеріал для бактеріологічного дослідження можуть взяти лікар, фельдшер, медична сестра, працівник санепідстанції при відвіданні хворого вдома, його зверненні до лікувальної установи, а також під час обстеження контактних осіб. Для цього використовують сухі стерильні тампони, якими роблять мазки з слизової оболонки ротової частини глотки (на краю нальоту) і обох носових ходів. Тампони не повинні торкатися зубів, слизової оболонки щік і ясен. Цю процедуру важливо здійснити до призначення антибіотикотерашї Перед взяттям матеріалу хворий протягом 2 год не повинен полоскати рот, чистити зуби, приймати їжу. Матеріал терміново (в проміжку 2 год після взяття) слід доставити в лабораторію. Якщо це не вдається, його транспортують у 5 % розчині гліцерину. Користуючись методом бактеріоскопії, за І-2 год у мазках можна виявити бактерії, які морфологічно подібні до збудника дифтерії. Результати бактеріологічного дослідження лабораторія видає вже через 48 год, якщо вони негативні. У випадку виділення коринебактерій визначають їх токсигенність і біохімічні властивості, тому дослідження триває 72-96 год. Проводять також серологічні дослідження (РИГА) з визначенням антитоксину й антибактерійних антитіл у парних сироватках крові. Диференціювати необхідно від ангіни, інфекційного мононуклеозу, скарлатини, псевдотуберкульозу, ангінозно-бубонної форми туляремії, сифілісу, захворювань крові.
Лікування дифтерії
Хворі на дифтерію підлягають обов'язковій госпіталізації. Основний метод лікування - негайне введення протидифтерійної антитоксичної сироватки (за Безредкою). Гіри локалізованій (легкій) формі дифтерії зіва вводять 10 000-20 000 МО сироватки, при формі середньої тяжкості - 50 000-70 000 МО, тяжкій - 100 000-120 000 МО, гіпертоксичній - 130 000-150 000 МО. При тяжких формах дифтерії сироватку вводять повторно з інтервалом 12 год (курсова доза перевищує разову в 2-2,5 разу). Додатково призначають антибіотики (бензилпеніцилін, ампіцилін, тетрациклін тощо). Хворі на дифтерійний круп потребують спокою, свіжого повітря. їм показані заспокійливі засоби, відсмоктування слизу та плівок із дихальних шляхів; при тяжкому ступені стенозу - інтубація або трахеотомія. Токсичні форми дифтерії та круп є показаннями до обов'язкового введення глюкокортикощів (дітям - по 0,5-1 мг/кг на добу). Крім того, призначають стрихніну нітрат (4-6 тиж), комплекс вітамінних препаратів, проведення дезінтоксикації. Хворі мають дотримувати ліжкового режиму (при локалізованій та поширеній формах - 10 днів, при тяжких - 35-45 днів), що сприяє запобіганню тяжким ускладненням.
Хворих виписують із стаціонару після зникнення клінічних симптомів дифтерії й отримання двох негативних результатів бактеріологічного дослідження слизу із зіва і носа на дифтерійну паличку. При дифтерійному бактеріоносійстві призначають тетрациклін або еритроміцин протягом 7 днів.
Профілактика дифтерії
Щеплення проти дифтерії роблять усьому населенню в плановому порядку, починаючи з дітей 3-місячного віку. АКДП-вакцину вводять внутрішньом'язово дітям першого року життя тричі з інтервалом 1 міс, першу ревакцинацію проводять у 18 міс одноразово. В подальшому застосовують тільки АДП- і АДП-М-анатоксин (у 6, 11, 14, 18 років і далі кожні 10 років). В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію та госпіталізацію хворих, а також виявляють бактеріоносіїв. За контактними спостерігають 7 днів. Будь-яку ангіну у контактних осіб слід розцінювати як дифтерію, а ГРВІ - як підозру на дифтерію: Госпіталізації підлягають не тільки хворі з явною дифтерією, але й підозрілі на це захворювання. Подають термінове повідомлення в санепідстанцію. Проводять бактеріологічне дослідження слизу із ротової частини глотки і носа у всіх, хто спілкувався з хворим; до одержання результатів вони підлягають медичному нагляду, а декретовані групи - карантину. У всіх хворих на ангіну, а також при хворобах, що супроводжуються наявністю нашарувань на мигдаликах, обов'язково беруть мазки із зіва і носа на дифтерійну паличку. Носіїв нетоксигенних культур в умовах загальної імунізації не ізолюють. Виявлені носії токсигенних дифтерійних паличок з дозволу епідеміолога можуть лікуватися вдома, а особи з декретованих груп підлягають госпіталізації. Дезінфекцію приміщень в осередку проводять 1 % розчином хлораміну.