Епілепсія - хвороба, яка характеризується пароксизмальними явищами у формі великих і малих судомних припадків або їх психічних еквівалентів, а також змінами особистості за епілептичним типом.
Основною ознакою епілепсії є великий судомний припадок, який розвивається раптово, без будь-якої зовнішньої причини. Йому можуть передувати так звані передвісники, які проявляються різними симптомами, але в одного хворого вони завжди ті самі (біль і відчуття важкості у голові, розбитості, знижений настрій тощо). Нерідко на самому початку припадку з'являється аура («подув») - різні хворобливі явища, які переживає хворий протягом декількох секунд безпосередньо перед виключенням свідомості.
Припадок розпочинається з виключення свідомості, хворий падає, мов підкошений, іноді з пронизливим криком або мимренням. Розвивається фаза тонічних судом: тулуб хворого витягується в корчах; дихання затримується внаслідок спазму голосової щілини; обличчя, нігті, губи бліднуть, потім стають ціанотичними, набираючи темно-синього кольору (звідси й інша назва - «чорна хвороба»), В цей момент хворий нерідко прикушує язика або внутрішню поверхню щік. Рот скривлюється, голова повертається вбік. Тривалість фази - 30 с.
Надалі до тонічних судом приєднуються клонічні. При цьому дихання свистяче, на губах з'являється піна, іноді з домішкою крові. Хворий перебуває в коматозному стані. Реакції на подразники (і слабкі, і сильні) відсутні, зокрема, немає реакції зіниць на світло, захисної мигальної реакції, сухожильних рефлексів. Регуляція сфінктерів порушується (відбувається мимовільне сечовипускання, рідше дефекація). З'являються патологічні рефлекси. Пульс ниткоподібний. Тривалість фази - 1-3 хв.
Після припинення судом хворий поступово переходить з коматозного стану у стан сопору, а відтак у стан оглушеності, який звичайно закінчується сном, що триває до кількох годин. Іноді замість засинання розпочинається прояснення свідомості. Спочатку хворий розгублений, слабо орієнтується у навколишній обстановці і ситуації; відзначається олігофазія (хворий важко пригадує слова, особливо іменники, мова його обмежена), рухи погано координовані. Поступово свідомість цілком відновлюється, але нерідко протягом кількох годин, іноді навіть днів хворі відчувають розбитість, біль у голові і м'язах.
Малі припадки характеризуються короткочасною непритомністю (2-5 с), відсутністю падіння хворого. При цьому можуть зберігатися та сама поза, в якій хворий перебував до моменту приступу, і ті рухи, які він виконував, але вони стають безладними, хаотичними. Спостерігаються окремі м'язові скорочення, наприклад м'язів обличчя; мова незв'язана. Після закінчення припадку відмічається амнезія.
Психічні еквіваленти - це розлади психічної діяльності, що виникають пароксизмально. Вони можуть розвиватися як у зв'язку з припадками, так і незалежно від них.
Паморочні стани свідомості. В основі їх лежить порушення свідомості за типом хворобливо звуженої з оглушеністю, а не повної непритомності, як при великому судомному припадкові. При раптовій зміні свідомості у хворих порушуються орієнтування в навколишньому, осмислення ситуації та її правильна оцінка. Реальність не сприймається зовсім або сприймається в спотвореному вигляді, іноді в протилежному значенні, через що вчинки хворих здаються зовні немотивованими і невідповідними ситуації. У паморочному стані хворі небезпечні для себе і оточуючих, оскільки не можуть керувати своїми діями, що призводить до найнесподіваніших вчинків: вбивства, підпалу та ін.
Після закінчення паморочного стану у хворих виявляється повна амнезія щодо цього періоду. Тривалість паморочних станів свідомості може становити від кількох хвилин до кількох днів.
Паморочні стани свідомості, які розвиваються вночі, характеризуються ходінням уві сні, або сомнамбулізмом. Клінічно це проявляється в тому, що хворі підводяться з ліжка, починають щось шукати, нерідко розмовляють самі з собою, виходять на вулицю, залазять на дерева, паркани і дахи.
Якщо до хворих звертаються, то видимої реакції вони не виявляють. Іноді хворі знову вкладаються в ліжко і засинають, а часом, так само як і по завершенні судомного припадку, засинають у будь-якому місці. Тривалість ходіння уві сні різна: найчастіше - кілька хвилин, рідше - годин.
Епілепсія належить до хронічних за своїм перебігом захворювань і в ряді випадків призводить до своєрідної деградації особистості. Чим раніше проявляється епілепсія, тим імовірніший розвиток психічних порушень і тим яскравіші їх прояви.
Основною ознакою епілептичного недоумства є деталізація мислення, яка виявляється в своєрідній в'язкості, малорухомості його, неможливості відділити головне від другорядного. Відповісти коротко й швидко на поставлене запитання хворий не може. Він так і не встигає розповісти про найістотніше, загрузнувши у якихось малозначних деталях.
Пам'ять хворих на епілепсію порушена: випадають окремі слова, нові відомості засвоюються важко. Відбуваються зміни характеру: з одного боку, хворі занадто улесливі і люб'язні, в їх мові багато пестливих слів («ліконьки», «лікарчик», «мікстуронька»), в діяльності вони надто акуратні і педантичні; з другого - для них характерні спалахи гніву і злостивості, прискіпливість у дрібницях, злопам'ятність і мстивість, інакше кажучи, для хворих на епілепсію типовою є полюсність характеру (загострення протилежних рис його).
Лікування епілепсії
Хворим на епілепсію рекомендують молочно-рослинну дієту з обмеженням кухонної солі, рідини, м'яса. Медикаментозне лікування має бути індивідуальним з урахуванням клінічних особливостей хвороби, ефективності і переносності лікарських засобів. Загальні принципи лікування епілепсії такі: суворо індивідуальний добір лікарських препаратів, відносно значна тривалість лікування, необхідність періодичної зміни лікарських засобів унаслідок можливого звикання до них. Закінчуючи лікування, не можна раптово припиняти введення препаратів, оскільки це може спричинитися до відновлення припадків і збільшення їх частоти, аж до епілептичного статусу. Дозування лікарських речовин здійснює епілептолог або психіатр.