Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Піелонефрит
Піелонефрит - інфекційно-запальна хвороба чашечково-мискової системи і канальцево-паренхіматозної тканини нирок. Виділяють первинний і вторинний пієлонефрит. Первинний пієлонефрит трапляється у дітей з нормально розвиненою сечовою системою, вторинний - на фоні вроджених або набутих вад, які нерідко потребують оперативного лікування.
Етіологія і патогенез піелонефриту
Збудниками гострого пієлонефриту є кишкова паличка, клебсієла, стафілокок, протей, стрептокок, сальмонели, гриби роду Candida, віруси, змішана флора.
Одним з основних шляхів проникнення інфекції в миску і паренхіму нирки вважають висхідний (уриногенний), який частіше спостерігається у дівчаток (вульвовагініт, занесення інфекції в сечовий міхур при інструментальному обстеженні).
Клініка піелонефриту
Найхарактернішим проявом захворювання є інтоксикаційний синдром. Спостерігаються підвищення температури тіла, значне потовиділення, а у старших дітей часто відзначаються млявість, біль голови, підвищена втомлюваність, зниження апетиту, запаморочення, приступи непритомності, червоний дермографізм. У дітей першого року життя можливі дисфункція травного каналу, зменшення маси тіла.
Біль у попереку з'являється з перших днів захворювання. Він одно- або двобічний, не гострий, підсилюється після фізичного навантаження (піднімання важких предметів, стрибків), під час чхання, вдиху. Часом біль локалізується в надлобковій ділянці і животі. Позитивний симптом Пастернацького частіше трапляється у дітей старшого віку. Спроба пальпації нирки спричинює біль, при глибокій пальпації в ділянці сечоводів і сечового міхура теж спостерігається болючість.
Для маленьких дітей більш характерними є диспепсичні явища (блювання, рідкі випорожнення і нейротоксикоз).
Діагностика піелонефриту
При дослідженні периферичної крові виявляють лейкоцитоз, збільшення ШОЕ, ознаки анемії легкого ступеня.
Сечовий синдром характеризується невисокою протеїнурією (0,5-1 г/л), лейкоцитурією, яка переважає над еритроцитурією; інколи в сечі виявляють лейкоцитарні і зернисті циліндри. Циліндрурія вказує на залучення в процес ниркових канальців. Бактеріурія може бути значною і досягати 1 000 000 мікробних тіл в 1 мл сечі. Отже, лейкоцитурія і бактеріурія - головні лабораторні ознаки пієлонефриту.
Для діагностики пієлонефриту використовують рентгенологічні і радіологічні методи. На оглядовій рентгенограмі тінь ураженої нирки, як правило, збільшена. На урограмах, радіонуклідній ренограмі і сцинтиграмі - ознаки значного зниження видільної функції нирки.
Лікування піелонефриту
Лікування комплексне. На час інтоксикаційного синдрому призначають ліжковий режим. Енергетична цінність їжі, співвідношення в раціоні білків, жирів і вуглеводів мають відповідати віковій нормі. Рослинну і білкову їжу потрібно чергувати, тим самим створюючи несприятливі умови для виживання мікроорганізмів.
При гострому пієлонефриті антибактеріальні препарати застосовують протягом 8 тиж безперервно. Перевагу надають антибіотикам-аміноглікозидам, які пригнічують ріст більшості грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів. Гентаміцину сульфат вводять внутрішньом'язово по 1-2 мг/кг на добу протягом 7 днів. Добова доза канаміцину для дітей віком до і року становить 0,1 г, до 5 років - 0,3 г, старше 5 років - 0,3-0,5 г. Його вводять внутрішньом'язово, 2-3 рази на добу; застосовують не довше ніж 5-7 днів. Тобраміцин призначають по 3-5 мг/кг на добу (розподіляють на 3-4 рази, курс лікування - 5-7 днів). Сизоміцину сульфат дітям віком до 1 року призначають у добовій дозі 4 мг/кг, до 14 років - 3 мг/кг (розподіляють на 2 введення, курс лікування - 7-10 днів).
Напівсинтетичні пеніциліни. Ампіциліну натрієву сіль вводять по 50-100 мг/кг на добу протягом 14 днів (ця доза розрахована на 4 введення). За впливом на грамнегативні і грампозитивні мікроорганізми активнішим від ампіциліну є карфецилін (добова доза 1 -1,5 г, розподіляють на 3 рази, застосовують 8-10 днів). Карбеніциліну динатрієву сіль (виявляс активність щодо синьогнійної палички) - по 50-100 мг/кг на добу протягом 14 днів (дозу розподіляють на 4 введення). Оксациліну натрієва сіль діє на стійкі штами стафілокока. Для дітей віком до 3 міс добова доза препарату становить 60-80 мг/кг, 3 міс - 2 років - 1г, 2-6 років - 2 г, старше 6 років - 2-4 г (розподіляють на 4 рази). Тривалість курсу лікування - 12-15 днів. Метициліну натрієву сіль (діє на стафілокок) призначають по 0,1 г/кг на добу. Доза розрахована на 4 введення. Курс лікування 7-10 днів. Добова доза ампіоксу для дітей віком до 7 років становить 100 мг/кг, 7-10 років - 50 мг/кг. Її розподіляють на 4 рази. Курс лікування 5-14 днів і більше.
Цефалоспорини. Цефалоридин призначають у добовій дозі 15 мг/кг новонародженим і ЗО-40 мг/кг - старшим дітям, цю дозу розподіляють на 2 введення. Курс лікування - 5-7 днів. Цефалотин - 25-50 мг/кг на добу, новонародженим - 15 мг/кг на добу (розподіляють на 2 рази, застосовують 5-7 днів).
Похідні нітрофурану. Фурагін - по 5-10 мг/кг на добу протягом 7-10 днів; фуразолідон - по 10 мг/кг на добу протягом 5-8 днів. Ці добові дози розраховані на 4 прийоми.
Похідні 8-оксихіноліну. 5-НОК дітям до 5 років - 200 мг, після 5 років - 400 мг. Розподіляють на 4 прийоми, курс - 2-3 тиж.
Похідні нафтиридину. Невіграмон (неграм, налідиксова кислота) застосовують у таких добових дозах: дітям до 2 років - по 50-60 мг/кг (у 3-4 прийоми), 2-6 років
- 250 мг (3-4 рази на добу), 6-14 років - 500 мг (2-4 рази на добу протягом 7-10 днів).
Сульфаніламідні препарати. Етазол дітям віком до 2 років призначають по 0,1-0,3 г, 2-5 років - 0,3-0,4 г, 5-14 років - 0,5 г кожні 6 год. Препарат застосовують протягом 6 днів, потім роблять перерву на 3 дні і знову призначають на 3 дні. Уросульфан: до 2 років - 0,15-0,25 г, 2-5 років - 0,25-0,3 г, 5-14 років - 0,3-0,5 г 3-5 разів на добу (6-14 днів).
Призначаючи антибактеріальні засоби, необхідно враховувати їх найвищу ефективність щодо різних мікроорганізмів. Так, у разі виділення кишкової палички найдоцільніше застосовувати гентаміцин, канаміцин, ампіцилін, цефалексин, налідиксову кислоту. Якщо виявлені ентеробактер і клебсієла - левоміцетин, канаміцин, гентаміцин; протей - канаміцин, левоміцетин, ампіцилін (протей мірабіліс - цефалексин, карбеніцилін). Найефективнішими щодо впливу на синьогнійну паличку є гентаміцин, карбеніцилін; на стафілокок - бензилпеніцилін, ампіцилін (при стійких формах - метицилін, оксацилін, цефалексин, канаміцин); на ентерокок - ампіцилін, еритроміцин, рідше левоміцетин.
Антибіотики призначають курсами по 7-10-14 днів, сечу досліджують кожні 4-6 днів. Критерієм відміни антибактеріальної терапії є добрий загальний стан дитини, відсутність лейкоцитурії при проведенні повторних аналізів сечі протягом 4-6 тиж і наявність 3-5 нормальних показників бактеріурії.
З метою підвищення реактивності організму застосовують метилурацил, пентоксил, апілак, алое, левамізол, Т-активін, продигіозан та ін.
Вітаміни (аскорбінова кислота, тіамін, піридоксин, ретинол) поліпшують функцію нирок, підвищують імунологічну реактивність організму. їх призначають на весь період антибактеріальної терапії.
Десенсибілізуючі засоби рекомендують курсами по 7 днів протягом усього періоду призначення антибактеріальної терапії.
Показана також фітотерапія: відвари плодів шипшини, трави звіробою, листків мучниці, трави хвоща польового, бруньок берези, кукурудзяних приймочок, трави споришу, квіток материнки, ромашки, листків кропиви, кореневищ пирію та ін.
Фізіотерапевтичні процедури: аплікації озокериту, електрофорез фурадоніну на поперекову ділянку, загальні теплові ванни тошо.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|