Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Ліки та препарати
Лазід
ТОВ «ЛЮМ’ЄР ФАРМА»
Інструкція
Склад:
діючі речовини: ламівудин, зидовудин;
1 таблетка містить ламівудину 150 мг і зидовудину 300 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, Опадрі YS-1-7003 білий.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування. Противірусні засоби для лікування ВІЛ-інфекції. Комбінації.
Код АТС J05А R01.
Клінічні характеристики.
Показання. У складі комбінованої антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей віком від 12 років.
Протипоказання. Гіпер чутливість до компонентів препарату.
Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нейтропенією (<0,75 x 109/л) або анемією (рівнем гемоглобіну <7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л). Вагітність, період годування груддю. Дитячий вік до 12 років.
Спосіб застосування та дози. Лікування повинно призначатись лікарем, який має досвід у проведенні терапії ВІЛ-інфекції.
Дорослі і діти віком від 12 років: рекомендована доза Лазіду – 1 таблетка 2 рази на добу. Лазід можна приймати з їжею або натщесерце. Таблетку ковтати цілою, запиваючи водою.
Побічні реакції. Існують повідомлення про побічні дії у процесі лікування ВІЛ-інфікованих із застосуванням ламівудину і зидовудину окремо або в комбінації. Для багатьох з цих явищ невідомо, чи пов’язані вони з ламівудином, зидовудином, широким спектром лікарських засобів, що застосовуються при лікуванні ВІЛ-інфікованих, або вони є результатом основного захворювання.
Оскільки Лазід містить ламівудин і зидовудин, можливі різні види і ступінь тяжкості побічних реакцій, що пов’язані з кожною з цих сполук. Не існує жодних даних щодо додаткової токсичності після сумісного застосування цих двох сполук. Повідомлялося про випадки лактоацидозу, іноді фатальні, що звичайно супроводжувались гепатомегалією тяжкого ступеня і печінковим стеатозом при застосуванні нуклеозидних аналогів.
Комбінована антиретровірусна терапія супроводжується перерозподілом жирів (ліподистрофія) в організмі хворих з ВІЛ, в тому числі втратою периферичного та лицьового підшкірного жиру, надмірною кількістю внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією грудей та дорсоцерві кальним накопиченням жиру (горб бізона).
Комбінована антиретровірусна терапія супроводжується метаболічними змінами, такими як гіпертри гліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія.
Частота виникнення побічних ефектів класифікується за такою схемою: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1 000, <1/100), рідко поширені (>1/10 000, <1/1 000), дуже рідко поширені (<1/10 000).
Ламівудин.
З боку крові та лімфатичної системи: непоширені – нейтропенія та анемія ( в обох випадках тяжкі), тромбоцит опенія; дуже рідко поширені – справжня еритроцитарна аплазія.
З боку нервової системи: поширені – головний біль, безсоння; дуже рідко поширені – периферична нейропатія, парестезії.
З боку дихальної системи: поширені – кашель, нежить.
З боку травного тракту: поширені – нудота, блювання, біль в животі або спазми, діарея; рідко поширені – підвищення рівня амілази в сироватці, панкреатит, гепатит; непоширені – тимчасове підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АлАТ); рідко поширені – гепатит.
З боку шкіри та її похідних: поширені – висипи, алопеція.
З боку скелетно-м’язової системи: поширені – артралгія, м’язові розлади; рідко поширені – рабдоміоліз.
Загальні розлади: поширені – підвищена втомлюваність, нездужання, гарячка.
Зидовудин.
Профіль побічних реакцій однаковий для дорослих і дітей.
Найтяжчі побічні реакції – анемія (яка може потребувати переливання крові), нейтропенія та лейкопенія. Частіше вони зустрічаються при застосуванні вищих доз (1200 – 1500 мг/добу) та у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією (особливо за наявності порушень функції кісткового мозку до початку лікування) і, зокрема, у пацієнтів з кількістю клітин СD4 менше 100/мм3. Може виникнути необхідність у зменшенні дозування або припиненні лікування.
Вірогідність розвитку нейтропенії також існує у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином спостерігалися низькі показники кількості нейтрофілів, рівня гемоглобіну і рівня вітаміну В12 в сироватці крові.
З боку крові та лімфатичної системи: поширені – анемія, нейтропенія та лейкопенія; непоширені – тромбоцит опенія та панцитопенія (з гіпоплазією кісткового мозку); рідко поширені – справжня еритроцитарна аплазія; дуже рідко поширені – а пластична анемія.
Порушення метаболізму: рідко поширені – лактоацидоз за відсутності гіпоксемії, анорексія.
Психічні розлади: рідко поширені – занепокоєння і депресія.
З боку нервової системи: дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення; рідко поширені - безсоння; парестезії, сонливість, втрата ясності мислення, судоми.
З боку серцево-судинної системи: рідко – кардіоміопатія.
З боку дихальної системи: непоширені – задишка; рідко поширені - кашель.
З боку травного тракту: дуже поширені – нудота; поширені - блювання, біль в животі та діарея, підвищення рівнів печінкових ферментів та білірубіну в крові; непоширені – метеоризм; рідко поширені – підвищене слиновиділення, пігментація, спотворення смаку і диспепсія, панкреатит, дисфункція печінки, наприклад, гепатомегалія тяжкого ступеня зі стеатозом.
З боку шкіри та її похідних: непоширені – висипи і свербіж; рідко поширені – пігментація нігтів і шкіри, кропив’янка та посилене потовиділення.
З боку скелетно-м’язової системи: поширені – міальгія, непоширені – міопатія.
З боку сечовидільної системи: рідко поширені – зміни частоти сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко поширені – гінекомастія.
Загальні розлади: поширені – загальне нездужання; непоширені – гарячка, загальний біль і астенія; рідко поширені – озноб, біль у грудях і грипоподібний синдром.
Передозування.
Існують обмежені відомості щодо передозування Лазіду. Не спостерігалося ніяких специфічних симптомів або ознак при гострому передозуванні зидовудину або ламівудину, окрім тих, які наведені в переліку побічних ефектів. Не існує повідомлень про фатальні випадки.
Лікування. При передозуванні хворого слід обстежити на наявність інтоксикації і, за необхідності, провести стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудин піддається діалізу, безперервний гемодіаліз може бути застосований при лікуванні передозування, незважаючи на те, що повідомлень про подібні дослідження немає. При застосуванні гемодіалізу і перитонеального діалізу зидовудин виводиться в обмежених кількостях, але підсилюється елімінація глюкуронідного метаболіту. Специфічного антидоту не існує.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат протипоказаний в період вагітності та годування груддю.
Діти.
Лазід не призначають дітям віком до 12 років, оскільки неможливо розрахувати відповідне зменшення дози на масу тіла дитини.
Особливості застосування.
Не рекомендується застосовувати препарат у тих випадках, коли необхідна корекція доз, оскільки він є фіксованою комбінацією. В таких випадках лікарю слід призначати зидовудин і ламівудин окремо, враховуючи необхідність індивідуального дозування.
Пацієнтів слід попередити про наслідки одночасного прийому Лазіду та препаратів, що вживаються самостійно без призначення лікаря.
У пацієнтів, які приймають Лазід або будь-який інший антиретровірусний засіб, можуть розвиватися умовно-патогенні інфекції або інші ускладнення, пов’язані з ВІЛ-інфекцією.
Таким чином, пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікарів, що мають досвід лікування ВІЛ-інфікованих.
Пацієнтів слід поінформувати про те, що на сьогодні не існує доказів того, що антиретровірусна терапія, в тому числі лікування Лазідом, виключає ризик передачі ВІЛ іншим людям при статевому контакті або через заражену кров. Слід продовжувати дотримуватися відповідних заходів безпеки.
Гематологічні побічні реакції. У пацієнтів, які застосовують зидовудин, може розвиватися анемія, нейтропенія та лейкопенія (звичайно вторинна до нейтропенії). Отже, необхідно ретельно контролю вати гематологічні показники у пацієнтів, які приймають Лазід. Пацієнтам з прогресуючою ВІЛ-інфекцією рекомендується робити аналізи крові кожні два тижні протягом перших трьох місяців лікування та щомісячно в подальшому.
У пацієнтів з ранньою стадією ВІЛ-захворювання гематологічні побічні реакції спостерігаються рідко. Залежно від загального стану хворого аналізи крові можуть проводитися рідше, наприклад 1 раз на 1-3 місяці. Якщо під час лікування Лазідом спостерігається анемія або мієлосупресія у тяжкій формі, або у пацієнтів з пригніченням кісткового мозку в анамнезі, наприклад гемоглобін <9 г/% (5,59 ммоль/л), або кількість нейтрофілів <1,0 х 109/л, оскільки корекція доз окремих компонентів Лаз іду неможлива, слід приймати препарати ламівудину і зидовудину окремо.
Панкреатит. Повідомлялося про окремі випадки панкреатиту у пацієнтів, що одержували ламівудин і зидовудин. Однак невідомо, чи спостерігались ці випадки внаслідок антиретровірусного лікування або безпосередньо через основне ВІЛ-захворювання.
Лікування Лазідом слід негайно припинити, якщо з’являються клінічні ознвки, симптоми або лабораторні результати, що вказують на панкреатит.
Лактоацидоз. Існують повідомлення про лактоацидоз, що звичайно супроводжується гепатомегалією і печінковим стеатозом при застосуванні нуклеозидних аналогів. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактацидемія) – симптоми легкого розладу травлення (нудота, блювання та біль у животі), загальне нездужання, втрата апетиту, зниження маси тіла, симптоми з боку дихальної системи (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (в тому числі порушення моторної функції).
Лактоацидоз призводить до високої смертності і може супроводжуватися панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю. Лактоацидоз звичайно розвивається після лікування протягом одного або декількох місяців.
Слід припинити лікування нуклеозидними аналогами при появі клінічних або лабораторних ознак лактоацидозу або гепатотоксичності (навіть при відсутності підвищення рівня трансамінази). Слід дотримуватися обережності при призначенні нуклеозидних аналогів будь-якому пацієнту (особливо жінкам, які страждають на ожиріння) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими чинниками ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу.
Пацієнти, які інфіковані також гепатитом С і В та застосовують альфа-інтерферон і рибавірин, можуть належати до особливої групи ризику. При підвищеному ризику за пацієнтами слід вести ретельне спостереження. Не рекомендується призначати Лазід пацієнтам з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.
Зареєстровані повідомлення про дисфункцію мітохондрій у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнавали дії нуклеозидних аналогів в утробі матері та/або після народження. Основними побічними ефектами, про які повідомлялося, були гематологічні розлади (анемія, нейтропенія), метаболічні розлади (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто тимчасові. Зареєстровані також повідомлення про деякі пізні неврологічні розлади (судоми, нетипова поведінка). На сьогодні невідомо, чи є зазначені неврологічні розлади тимчасовими або постійними. За будь-якою дитиною, яка зазнавала внутрішньо утробно дії нуклеозидних аналогів, навіть за ВІЛ-негативними дітьми, слід вести клінічне та лабораторне спостереження, а також провести повне обстеження щодо можливості дисфункції мітохондрій у випадку наявності відповідних ознак або симптомів.
Ці дані не стосуються існуючих рекомендацій призначати антиретровірусну терапію вагітним жінкам для профілактики «вертикальної» передачі ВІЛ.
Комбінована антиретровірусна терапія супроводжується перерозподілом жиру (ліподистрофія) в організмі ВІЛ-позитивних пацієнтів. Тривалі наслідки цих явищ дотепер невідомі. Існує припущення про зв’язок між вісцеральним ліпоматозом та інгібіторами протеази, ліпоатрофією та нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. Вищий ризик ліподистрофії пов’язаний з індивідуальними факторами, такими як літній вік, і з факторами, що відносяться до лікарських засобів, наприклад, триваліше антиретровірусне лікування і пов’язані з ним порушення обміну речовин. При клінічному обстеженні слід враховувати оцінку фізичних ознак перерозподілу жирів. При цьому слід обов’язково враховувати показники ліпідів сироватки та глюкози в крові натщесерце. Ліпідні порушення необхідно лікувати в клініці.
Захворювання печінки. Не встановлена безпека та ефективність зидовудину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня. Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які одержують комбіновану антиретровірусну терапію, належать до групи підвищеного ризику розвитку тяжких і потенційно фатальних реакцій з боку печінки. Якщо пацієнти, інфіковані також вірусом гепатиту В, припиняють прийом Лазіду, рекомендується періодичний моніторинг як функції печінки, так і маркерів реплікації вірусу гепатиту В, оскільки відміна ламівудину може призвести до загострення гепатиту. За наявності ознак погіршення захворювання печінки у таких пацієнтів слід розглянути питання про припинення лікування.
Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатині ну <50 мл/хв.) збільшуються концентрації ламівудину і зидовудину внаслідок зниженого кліренсу. Таким чином, потрібна корекція доз, у цьому випадку компоненти препарату слід застосовувати у вигляді окремих лікарських форм.
Печінкова недостатність. Існує обмежена кількість даних щодо акумуляції зидовудину при цирозі печінки внаслідок зниженої глюкуронідації. Дані, одержані відносно пацієнтів з печінковою недостатністю помірного і тяжкого ступеня, свідчать, що дисфункція печінки дещо впливає на фармакокінетику ламівудину. Однак, оскільки може виникнути необхідність в корекції доз зидовудину, пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня рекомендується приймати препарати ламівудину і зидовудину окремо.
Корекція доз для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями. Корекція доз зидовудину може знадобитись, якщо рівень гемоглобіну знижується нижче 9 г/% або 5,59 ммоль/л або кількість нейтрофілів – нижче 1,0 х 109/л. Оскільки корекція доз окремих компонентів Лаз іду неможлива, слід застосовувати препарати ламівудину і зидовудину окремо.
Пацієнти літнього віку. Не існує специфічних даних, однак рекомендується спеціальний догляд за пацієнтами цієї вікової категорії внаслідок вікових змін, таких як зниження ниркової функції та зміни гематологічних параметрів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
Побічні реакції з боку нервової системи спричиняють зниження швидкості психомоторних реакцій, у зв’язку з чим слід утримуватись від керування авто транспортом під час лікування препаратом.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Оскільки Лазід містить ламівудин і зидовудин, будь-які взаємодії, зафіксовані відносно кожного з цих засобів, можуть спостерігатися і щодо Лазіду. Ймовірність метаболічної взаємодії з ламівудином є досить низькою внаслідок обмеженого метаболізму і зв’язування з білками плазми, а також майже повного ниркового кліренсу. Зидовудин, перш за все, елімінується шляхом кон’югації в печінці до інертного глюкуронідного метаболіту. Лікарські засоби, які, передусім, елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо шляхом глюкуронідації, можуть інгібувати метаболізм зидовудину.
Взаємодії, властиві ламівудину. Слід враховувати можливість взаємодій з іншими лікарськими засобами, які застосовуються сумісно з Лазідом, особливо якщо головним шляхом виведення є активна ниркова секреція, зокрема через катіонну систему транспорту, наприклад, триметоприм. Нуклеозидні аналоги (наприклад, зидовудин, диданозин і зельцитабін) та інші лікарські засоби (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виводяться шляхом цього механізму. Встановлено, що вони не взаємодіють з ламівудином.
Прийом триметоприму/сульфаметоксазолу 160 мг/800 мг призводить до 40 % підвищення рівня ламівудину та зидовудину через триметопримовий компонент; компонент сульфаметоксазолу не вступає у взаємодію. Однак необхідності в корекції доз ламівудину немає, якщо у пацієнта не спостерігається ниркової недостатності. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму або сульфаметоксазолу. Якщо виправдане супутнє застосування ко-тримоксазолу, за пацієнтами слід вести клінічне спостереження. Слід уникати сумісного застосування Лазіду з високими дозами ко-триморксазолу в ході лікування пневмонії Pneumocystis carinii та токсоплазмозу. Не рекомендоване сумісне застосування ламівудину з внутрішньо венним ганцикловіром або фоскарнетом до отримання детальнішої інформації. Ламівудин може інгібувати внутрішньоклітинне фосфорилювання зальцитабіну при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. Таким чином, не рекомендується застосовувати Лазід в комбінації із зальцитабіном.
CYP3A не бере участі в метаболізмі ламівудину, що робить мало вірогідною взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються цією системою (наприклад, інгібітори протеази).
Взаємодії, властиві зидовудину. Обмежені дані вказують на те, що сумісне застосування зидовудину і рифампіцину зменшує AUC (площу під кривою «концентрація – час) зидовудину на 48 % + 34 %. Однак клінічне значення цього невідоме.
Обмежені дані вказують на те, що пробенецид збільшує середній період напів виведення і площу під кривою концентрації плазми зидовудину, зменшуючи глюкуронідацію. В присутності пробенециду зменшується ниркова екскреція глюкуроніду (і зидовудину). Спостерігається помірне зростання максимальної концентрації Сmax для зидовудину при його прийманні з ламівудином, однак AUC суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину. Повідомлялося про зниження рівнів фенітоїну в крові деяких пацієнтів, які приймали зидовудин, тоді як в одного хворого було відзначено підвищення його рівня. Ці спостереження вказують на те, що концентрації фенітоїну слід ретельно контролю вати у пацієнтів, які приймають Лазід і фенітоїн.
У ході фармакокінетичного дослідження сумісного застосування зидовудину і атоваквону виявлено зменшення перорального кліренсу зидовудину, що призводить до 35 % + 23 % збільшення AUC зидовудину в плазмі. При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов’язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно наглядати за пацієнтом.
Таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому слід дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих препаратів.
Показано, що сумісне застосування із зидовудином вальпроєвої кислоти або метадону збільшує AUC з відповідним зменшенням кліренсу. Оскільки наявні дані обмежені, їх клінічна значущість невідома. Інші лікарські засоби, в тому числі (але не обмежуючись ними) ацетил саліцилова кислота, кодеїн, морфін, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин, можуть змінювати метаболізм зидовудину, конкурентно інгібують глюкуронідацію або безпосередньо інгібують метаболізм в мікро сомах печінки. Слід ретельно оцінити можливі взаємодії перед тим, як призначати подібні лікарські засоби в комбінації з Лазідом, особливо для лікування хронічних випадків. In vitro зидовудин в комбінації з рибавірином або ставудином проявляє антагонізм. Слід уникати сумісного застосування з Лазідом як рибавірину, так і ставудину.
Супутнє лікування, особливо лікування гострих захворювань, потенційно нефро токсичними або мієлосупресивними лікарськими засобами (наприклад, системний пентамідин, дапсон, піриметамін, ко-тримоксазол, амфотерицин, флуцитозин, ганцикловір, інтерферон, вінкристин, вінбластин і доксорубіцин) також може збільшувати ризик побічних реакцій зидовудину. Якщо необхідне сумісне лікування Лазідом і будь-яким із вказаних лікарських засобів, слід приділяти додаткову увагу моніторингу функції нирок і гематологічних показників та, за необхідності, зменшити дози одного або декількох засобів.
Оскільки у деяких пацієнтів, які приймають Лазід, можуть розвиватися умовно-патогенні інфекції, слід розглянути можливість супутнього застосування профілактичної антимікробної терапії. Така профілактика передбачає прийом ко-тримоксазолу, пентамідину в аерозольній формі, піриметаміну та ацикловіру. Обмежені дані клінічних досліджень не вказують на значущість можливого ризику побічних реакцій зидовудину при його прийомі з цими лікарськими засобами.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ламівудин і зидовудин є нуклеозидними аналогами, активними щодо збудника ВІЛ-інфекції. Крім того, ламівудин активний відносно вірусу гепатиту В. Обидва лікарські засоби метаболізуються внутрішньоклітинно до відповідних активних компонентів, ламівудин 5'-три фосфату (ТФ) і зидовудин 5'-три фосфату. Вони, головним чином, діють як кінцева ділянка ланцюга зворотної транскрипції вірусу. Ламівудин-ТФ і зидовудин-ТФ виявляють селективну інгібуючу активність відносно реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2 in vitro; ламівудин також активний відносно клінічних штамів ВІЛ, резистентних до зидовудину. Ламівудин в комбінації із зидовудином проявляє синергетичну активність щодо клінічних штамів ВІЛ в культурі клітин.
Ламівудин в комбінації із зидовудином збільшує кількість клітин CD4 і зменшує навантаження вірусом ВІЛ-1. Ламівудин в комбінації із зидовудином забезпечує значне зниження ризику прогресу вання захворювання і смертності.
Антиретровірусна терапія із застосуванням комплексу лікарських засобів, серед яких є ламівудин, довела свою ефективність у пацієнтів з простим ретровірусом.
Дані клінічних досліджень показують, що ламівудин плюс зидовудин гальмують появу резистентних до зидовудину штамів в осіб, які раніше не одержували антиретровірусної терапії.
Фармокінетика. Абсорбція. Ламівудин і зидовудин добре всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність перорального ламівудину у дорослих звичайно становить 80 - 85 %, а зидовудину - 60 - 70 %. Після прийому разової дози Лазіду здоровими добровольцями середні показники Сmax ламівудину і зидовудину становлять 1,6 мкг/мл і 2,0 мкг/мл відповідно, а відповідні значення для AUC - 6,1 мкг∙ г/мл і 2,4 мкг∙ г/мл відповідно. Медіанні (діапазонні) значення tmax ламівудину та зидовудину становлять 0,75 (0,50 - 2,00) години і 0,50 (0,25 - 2,00) години відповідно. Ступінь абсорбції (AUC) ламівудину і зидовудину й оцінки періоду напів виведення після прийому Лазіду з їжею аналогічні при порівнянні із суб'єктами, які дотримуються дієти, хоча швидкість абсорбції (Cmax, tmax) уповільнена. Відповідно до цих даних, Лазід можна приймати з їжею або натщесерце.
Розподіл. Дослідження внутрішньо венного введення ламівудину та зидовудину показали, що середній уявний об'єм розподілу становить 1,3 і 1,6 л/кг відповідно. Ламівудин проявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичного інтервалу дози і демонструє обмежене зв'язування з основним білком плазми альбуміном. Зв'язування зидовудину з білками плазми становить від 34 % до 38 %.
При прийомі Лазіду не очікується взаємодій, що включають переміщення ділянки зв’язування. Дані показують, що ламівудин і зидовудин проникають у центральну нервову систему (ЦНС) і досягають спинномозкової рідини (СМР). Середні співвідношення концентрацій ламівудину і зидовудину в CMP/сироватці через 2-4 години після перорального застосування дорівнюють приблизно 0,12 і 0,5 відповідно. Не відомі конкретний ступінь проникнення ламівудину в ЦНС і його клінічна ефективність.
Метаболізм. Метаболізм ламівудину полягає в незначній елімінації. Ламівудин переважно виводиться в незмінному стані шляхом ниркової екскреції. Ймовірність метаболічної взаємодії лікарських засобів з ламівудином низька за рахунок незначного ступеня печінкового метаболізму і низького зв'язування в плазмі. 5'-глюкуронід зидовудину є основним метаболітом як в плазмі, так і в сечі.
Елімінація. Елімінаційний період напів виведення ламівудину становить від 5 до 7 годин. Середній системний кліренс ламівудину становить приблизно 0,32 л/г/кг, з переважно нирковим кліренсом (> 70 %). Результати досліджень за участю пацієнтів з нирковою недостатністю показують, що ниркова дисфункція впливає на елімінацію ламівудину. Необхідне зменшення дози для пацієнтів з кліренсом креатині ну 50 мл/хв. Дані досліджень внутрішньо венного введення зидовудину виявили, що середній кінцевий період напів виведення з плазми становить 1,1 години, а середній системний кліренс -1,6 л/г/кг. Нирковий кліренс зидовудину становить 0,34 л/г/кг, це свідчить про те, що відбувається гломерулярна фільтрація та активна тубулярна секреція нирками. Концентрації зидовудину підвищуються у пацієнтів з пізніми стадіями ниркової недостатності.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки у формі капсули, вкриті плівковою оболонкою, білого або практично білого кольору, з написом ”LZD” на одній стороні.
Термін придатності.
2 роки з дати виготовлення “in bulk”.
Умови зберігання.
Зберігати в захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 оС.
Упаковка.
По 60 таблеток у пластиковому флаконі, по 1 флакону у картонній пачці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВ «ЛЮМ’ЄР ФАРМА».
Місцезнаходження.
Україна, м. Київ, вул. Кіровоградська, 100.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|