Загальна характеристика:

міжнародна назва: benzylpenicillinum; бензилпеніциліну натрієва сіль;

основні фізико-хімічні властивості: білий або майже білий порошок;

склад: 1 флакон містить бензилпеніциліну натрієвої солі 1 000 000 МО (приблизно 0,6 г), що еквівалентно 1,68 ммоль або 38,6 мг натрію.

Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Бета-лактамні антибіотики. Пеніциліни, чутливі до дії бета-лактамаз. Код АТС J01C E01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз є водорозчинним бензилпеніциліном, який виявляє бактерицидний вплив відносно чутливих мікро організмів шляхом пригнічення біосинтезу клітинної стінки. Спектр дії бензилпеніциліну поширюється на стрептококи груп А, В, С, G, Н, L та М, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus viridans, ентерококи, пеніцилін азо-не продукуючи штами стафілококів, а також Neisseriae, коринебактерії, Bacillus anthracis, актиноміцети, стрептобацили, Pasteurella multocida, Spirillum minus та різновиди спірохет, наприклад, Leptospira, Тrероnеmа, Borrelia та інші спірохети, а також численні мікро організми (наприклад, пептококи, пептострептококи, фузобактерії, клостридії та ін.). У високих концентраціях препарат також активний відносно інших грам негативних мікро організмів, наприклад, Escherichia coli, Proteus mirabilis, сальмонел, шигел, Enterobacter aerogenes та Alcaligenes faecalis.

При інфекціях, спричинених стафілококами, ентерококами, Е. coli або Enterobacter aerogenes, рекомендується проводити бактеріологічні дослідження, включаючи тести на чутливість.

Продукція пеніцилін ази (наприклад, стафілококами) спричиняє резистентність.

Фармакокінетика. Після застосування високих доз пеніциліну терапевтичні концентрації досягаються також у тяжко доступних тканинах, таких як клапани серця, кістки та ліквор. Максимальні рівні в плазмі 150 - 200 МО/мл досягаються в межах 15 - 30 хв після внутрішньом’язового введення 10 млн. МО препарату. Після короткочасних інфузій (30 хв) рівні можуть досягати максимуму до 500 МО/мл. Зв’язування з білками плазми становить приблизно 55% від загальної дози. Більша частина введеної дози (50 - 80%) виводиться нирками в незміненому вигляді (85 - 95%). Виведення активної речовини з жовчю обмежується незначною частиною дози (приблизно 5%).

Оскільки функції нирок та печінки в недоношених дітей та немовлят ще нерозвинуті, період напів виведення із сироватки становить приблизно 3 год (та більше). Тому інтервал між дозами має бути не менше 8 - 12 год (залежно від ступеня зрілості органа). Виведення може також бути сповільнено у пацієнтів літнього віку.

Для збільшення інтервалу між дозами препарат можна комбінувати с препаратами пеніциліні в, що утворюють депо.

Показання для застосування. Лікування інфекційних захворювань, спричинених пеніцилін-чутливими мікро організмами: сепсис, ранові інфекції та інфекції шкіри, дифтерія (як додаток до антитоксину), пневмонія, емпіема, еризипелоїд, перикардит, бактеріальний ендокардит, медіастеніт, перитоніт, менінгіт, абсцеси мозку, артрит, остеомієліт, інфекції статевих шляхів, спричинені фузобактеріями, а також при специфічних інфекціях: сибірка, інфекції, спричинені клостридіями, включаючи правець, лістеріоз, пастерельоз, пропасницю, спричинену укусами щурів, фузоспірохетоз, актиномікоз; лікування ускладнень, спричинених гонореєю та сифілісом, бореліоз Лайма після першої стадії захворювання.

Спосіб застосування та дози. Як правило, призначають 30 000 МО на кг маси тіла на добу. Кількість введень становить 2 - 6 разів на добу, залежно від призначеної дози.

Загальні рекомендації з дозування відносно середньої добової дози пеніциліну

За необхідності добову дозу можна збільшувати.

Лікування слід продовжувати ще протягом 3 днів після зникнення основних симптомів захворювання. З метою запобігання ускладненням пацієнти зі стрептококовими інфекціями мають приймати препарат щонайменше 10 днів.

Спеціальні рекомендації з дозування:

– лікування стрептококових інфекцій слід продовжувати протягом щонайменше 10 днів;

– бактеріальний ендокардит: дорослим призначають 10 - 80 млн. МО на добу внутрішньо венно (в комбінації з аміноглікозидами);

– менінгіт: добові дози не повинні перевищувати 20 - 30 млн. МО для дорослих та 12 млн. МО для дітей, щоб запобігти судомам та реакції Яриш-Герксгеймера.

При тяжких клінічних станах першу дозу слід розтягнути у часі, починаючи з ¼ від індивідуально призначеної разової дози, та вводити повільно, ретельно спостерігаючи за пацієнтом:

• 
  

  
  отруєння блідою поганкою: звичайна доза 500 000 - 10 000 000 МО/кг на добу;

  
  


• 
  

  
  бореліоз Лайма: 20 - 30 млн. МО на добу внутрішньо венно дорослим та 500 000 МО/кг на добу внутрішньо венно дітям, розділена на 2 - 3 дози, протягом 14 днів.

  
  

Препарат можна також застосовувати:

• 
  

  
  внутрішньоплеврально в дозах до 200 000 МО (5 000 МО на 1мл розчинника);

  
  


• 
  

  
  внутрішньо суглобово в дозах до 100 000 МО (25 000 МО на 1 мл розчинника);

  
  


• 
  

  
  інтралюмбально в дозах, які не повинні перевищувати 10 000 - 20 000 МО для дорослих та 8 000 МО для дітей від 6 до 12 років, 5 000 МО для дітей від 1 до 6 років та 2 500 МО новонародженим. Стерильний розчин (концентрація не вище 1000 МО на 1 мл розчинника) підігрівають до температури тіла і вводять повільно (1 мл/хв) після видалення відповідної кількості спинно-мозкової рідини. При інтралюмбальному введенні доза препарату виступає доповненням до системного лікування, тому загальна добова доза бензилпеніциліну для системного введення (внутрішньо венно або внутрішньом’язово) повинна бути відповідно знижена.

  
  

Дозування при порушенні функції нирок

У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок разові дози препарату та інтервали між ними мають бути встановлені згідно з показниками кліренсу креатині ну.

Для дітей з нирковою недостатністю доза повинна встановлюватися виходячи з маси тіла хворого.

Спосіб застосування: препарат вводять внутрішньо венно у вигляді ін’єкцій або короткочасних інфузій, та внутрішньом’язово.

Для приготування розчину для внутрішньо венних ін’єкцій не більш як 10 000 000 МО бензилпеніциліну розчиняють в 10 мл води для ін’єкцій. При внутрішньом’язовому введенні загальний об’єм рідини, що вводиться не повинен перевищувати 5 мл на одне місце ін’єкції. При повторних ін’єкціях місця введення препарату слід міняти. Вищі дози вводять внутрішньо венно, крапельно.

Для приготування ін фузійного розчину 10 000 000 - 20 000 000 МО бензилпеніциліну розчиняють відповідно в 100 мл або 200 мл води для ін’єкцій; при дотриманні вказаних співвідношень отримують приблизно ізотонічний розчин.

Не рекомендується використовувати розчин Рингера лактат або інші розчини, які містять натрій, щоб запобігти розвитку електролітного дисбалансу. Інфузію проводять протягом 15 - 30 хв.

Побічна дія.

Реакції гіпер чутливості зустрічаються рідко. Можливі алергічні реакції включаючи кропив’янку, ангіо невротичний набряк, мультиформну еритему, ексфоліативний дерматит, лихоманку, біль у суглобах, анафілактичний шок з колапсом та анафілактоїдними реакціями (астма, пурпура, шлунково-кишкові симптоми). У пацієнтів з грибковими захворюваннями алергічні реакції можуть бути спричинені можливою со-алергенністю продуктів метаболізму грибів шкіри та пеніциліну.

Шлунково-кишкові розлади: іноді можуть спостерігатись стоматити та глосити. Діарея, яка зустрічається під час лікування, може спричинити підозру щодо псевдомембранозного коліту.

Відхилення гематологічних показників: дуже рідко спостерігається еозинофілі я, позитивні результати тесту Кумбса, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцит опенія та агранулоцит оз.

У пацієнтів, які проходять курс лікування з приводу сифілісу, може також виникати реакція Яриш-Герксгеймера вторинно до бактеріолізу.

Інші побічні ефекти.

Після внутрішньом’язового введення препарату немовлятам можливий розвиток серйозних місцевих реакцій – тому перевагу слід надати внутрішньо венному введенню.

Щоб попередити можливе порушення електролітного балансу, препарат у дозі більше 10 млн. МО внутрішньо венно слід вводити повільно. У пацієнтів, які отримують високі дози препарату шляхом інфузії (більше 20 млн. МО для дорослих), можуть виникати судоми, особливо при вираженій нирковій недостатності, епілепсії, менінгіті або набряку мозку, а також при проведенні екстракорпорального кровообігу. В окремих випадках, після введення препарату в дозі вище 10 млн. МО, може розвинутись нефропатія; у пацієнтів з раніше існуючими захворюваннями нирок може розвинутись альбумінурія, циліндрурія та гематурія – олігурія та анурія спостерігаються рідко та, як правило, минають через 48 год після закінчення лікування. Діурез може бути відновлений застосуванням 10% розчину манітолу.

Протипоказання. Гіпер чутливість до пеніциліну в анамнезі.

Передозування. Симптоми передозування значною мірою відповідають характеру побічних ефектів. Можливі шлунково-кишкові розлади та порушення водно-електролітного балансу.

Лікування: специфічний антидот відсутній. Лікування включає гемодіаліз, промивання шлунка та симптоматичну терапію; особливу увагу слід приділяти водно-електролітному балансу.

Особливості застосування. Перед початком лікування пацієнти мають бути перевірені на гіпер чутливість. Після обстеження та введення препарату протягом 30 хв треба бути готовим до введення адреналіну. Пацієнти повинні бути попереджені щодо можливості виникнення алергічних реакцій та, за необхідності, повідомляти про них лікареві. Тим, у кого розвинулись алергічні реакції на препарат, слід припинити лікування та призначити симптоматичне лікування адреналіном, антигістамінними препаратами та кортикостероїдами.

Слід мати на увазі, що у хворих на діабет може бути знижено всмоктування із внутрішньом’язових депо.

У пацієнтів, яким призначені високі дози препарату протягом більше 5 днів, слід контролю вати електролітний баланс, формулу крові та ниркову функцію.

При довго тривалому лікуванні препаратом слід брати до уваги можливість розвитку резистентних мікро організмів та грибів.

У пацієнтів, які отримують дуже високі дози препарату внутрішньо венно (понад 10 млн. МО на добу), місця введення слід міняти кожні 2 дня, щоб запобігати суперінфекції та тромбофлебітам.

Місцеве застосування препарату на шкіру та слизові оболонки або у вигляді аерозолів – протипоказано.

Довготривала тяжка діарея може спричинити підозру щодо розвитку псевдомебранозного коліту (кров’янистий, слизоподібний або водянистий стул; ниючий, поширений або схваткоподібний біль у брюшині; пропасниця та іноді також тенезми). Оскільки цей стан може бути небезпечним для життя, препарат слід терміново відмінити та розпочати лікування, керуючись бактеріологічними дослідженнями (наприклад, 250 мг ванкоміцину 4 рази на день, перорально). Анти перистальтичні препарати протипоказані.

У пацієнтів з підозрою на сифіліс перед лікуванням препаратом мають бути проведені серологічні тести.

Для пригнічення або пом’якшення реакції Яриш-Герксгеймера під час введення першої дози антибіотика можливо призначити преднізолон у дозі 50 мг або еквівалентний стероїд. У хворих на сифіліс у стадії, яка проявляється ураженням серцево-судинної системи, кровоносних судин та мозкових оболонок, реакції Яриш-Герксгеймера можна запобігти шляхом застосування преднізолону по 50 мг на добу або еквівалентного стероїду, протягом 1 - 2 тижнів. У хворих із відомою гіперчутливістю до цефалоспоринів слід брати до уваги можливість перехресної алергії. З особливою обережністю слід застосовувати у пацієнтів з алергічним діатезом або бронхіальною астмою.

Слід також дотримуватись обережності у немовлят, пацієнтів з тяжкою кардіопатією, гіповолемією, епілепсією, порушеннями функції нирок та печінки.

Застосування в періоди вагітності та лактації. На даний момент немає даних, які свідчать про те, що застосування препарату під час вагітності виявляє ембріотоксичну, тератогенну або мутагенну дію. Проте, слід пам’ятати, що пеніциліни можуть з’являтися в грудному молоці.

Вплив на здатність керувати авто транспортом або використовувати складні механізми. Дані відсутні.

Свіжо приготовлені розчини для ін’єкцій або інфузій мають бути використані негайно. Навіть при зберіганні в холодильнику водні розчини Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз розпадаються до утворення продуктів розпаду та метаболітів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Оскільки пеніциліни активні тільки щодо проліферуючих мікро організмів, Пеніцилін G натрієву сіль Сандоз не слід застосовувати в комбінації з бактеріостатичними антибіотиками. Комбінації з іншими антибіотиками можливі лише у випадку передбачуваного синергічного або, в крайньому випадку, адитивного ефекту. Призначати ці препарати слід у повній дозі (виключення: у комбінаціях з відомою синергічною дією доза токсичнішого препарату може бути зменшена).

До бактерицидних антибіотиків, які застосовуються в комбінації з препаратом, належать ізоксазолілові пеніциліни, як, наприклад флуклоксацилін, та інші бета-лактамні антибіотики вузького спектра дії, аміно пеніциліни, аміноглікозиди. Вони мають вводитись шляхом повільної внутрішньо венної ін’єкції до вливання препарату. Якщо можливо, внутрішньом’язові ін’єкції аміноглікозидів мають вводитись окремо.

При одночасному застосуванні протизапальних, анти ревматичних та жарознижувальних препаратів (наприклад, індометацину, фенілбутазону та саліцилатів у високих дозах) або пробенециду може спостерігатись пригнічення виведення препарату за конкурентним механізмом.

Подібно до інших антибіотиків, Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз може зменшувати ефективність пероральних контрацептивів.

Для запобігання небажаним хімічним реакціям не слід змішувати в одній ємкості два препарати для ін’єкції або інфузії, а також розчинів, які містять глюкозу.

Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз несумісна з іонами металів, особливо з іонами міді, цинку, ртуті та цинкових сполук таких, які можуть входити до складу резинових пробок ін фузійних флаконів. Окислюючі речовини, спирт, гліцерин, макроголи та інші гідроксильні сполуки можуть також ін активувати його. В слабо лужних розчинах препарат швидко ін активується цистеїном та іншими амінотіоловими сполуками. Симпатоміметичні аміни також несумісні з ним.

Пеніциліну G натрієву сіль Сандоз не слід застосовувати в розчині декстрози. Несумісність може відмічатись і при сумісному застосуванні тетрацикліну гідро хлориду та деяких інших антибіотиків.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25°С; свіжо приготовлені розчини для ін’єкцій або інфузій мають бути використані негайно.

Термін придатності – 5 років.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 1 флакону для ін’єкцій на 5 мл з прозорого скла, з гумовою пробкою та алюмінієвою кришкою; по 100 флаконів разом з інструкцією щодо застосування у картонній коробці.

Виробник. Сандоз ГмбХ, Австрія.

Адреса. Австрія, А-6250 Кундль, Біохеміштрассе, 10.