Мікоплазмози - гострі інфекційні хвороби, для яких характерне ураження органів дихання та сечостатевої системи.
Етіологія мікоплазмозів
Збудниками с мікоплазми, які займають проміжну позицію між вірусами і бактеріями. Від людини виділено 9 видів мікоплазм. Вони є факультативними анаеробами, здатні розмножуватись на безклітинному середовищі, але потребують для свого росту сироватки крові; гинуть під дією нагрівання, ультрафіолетового опромінювання, дезінфікуючих засобів; чутливі до антибіотиків тетрациклінової групи.
Епідеміологія мікоплазмозів
Джерелом інфекції є тільки людина - хвора на мікоплазмоз або здоровий носій. Механізм передачі переважно повітряно-крапельний, деякі клінічні форми виникають при зараженні статевим шляхом, а також трансплацентарно. Захворювання частіше трапляються в холодну пору року і в щойно сформованих колективах. Хворіють переважно діти, а також скоби віком до ЗО років. Нерідко спостерігається поєднання мікоплазмозу з ГРВІ.
Патогенез мікоплазмозів
Інфікування мікоплазмами не завжди веде до захворювання, можливі субклінічні та інапарантні форми. Вхідними воротами інфекції служать слизові оболонки дихальних і статевих шляхів. Основний патологічний процес розвивається в слизових оболонках носової частини глотки, гортані, трахеї, бронхах, альвеолярній тканині. Відбувається гематогенна генералізація інфекції з ураженням сечостатевої і нервової систем, очей і ЛОР-органів. Деякі види мікоплазм продукують нейротоксин, що згубно діє на нервові клітини, кровоносні капіляри, підвищує проникність гематоенцефалічного бар'єра.
Клініка мікоплазмозів
Тривалість інкубаційного періоду становить 4-25 діб. Розрізняють такі клінічні форми: гострі респіраторні захворювання (фарингіт, ринофарингіт, ларингофарингіт, бронхіт), гостра пневмонія, уретрит, генітальний мікоплазмоз, синдром Рейтера, менінгіт, енцефаліт, внутрішньоутробні ураження плода.
Гострі респіраторні захворювання найчастіше трапляються у військових-новобранців. Загальний стан захворілого залишається задовільним, гарячки майже не буває. Хворого турбують біль у горлі, нежить, іноді кашель, помірний біль у м'язах. Слизові оболонки зіва, м'якого піднебіння гіперемовані, дещо набряклі, мигдалики помірно збільшені, задня стінка глотки зерниста. У процес можуть залучатися гортань, трахея, бронхи; у третини хворих спостерігається лімфаденопатія. Ускладнень, як правило, не виникає.
Гостру пневмонію викликає мікоплазма пневмонії, часто в поєднанні з вторинною мікрофлорою (пневмокок, стафілокок та ін.). Починається захворювання гостро - з ознобу, підвищення температури тіла, слабості, розбитості, болю в усьому тілі. Явища загальної інтоксикації виражені незначно і здебільшого не відповідають гарячковій реакції. Кашель настирливий, сухий або з виділенням невеликої кількості мокротиння - слизо-гнійного, рідше кров'янистого. Обличчя бліде, можливі ін'єкція судин склер, кон'юнктивіт, екзантема навколо суглобів. Відзначається відносна брадикардія. Тони серця приглушені, артеріальний тиск знижений. Катаральні явища відсутні. В легенях вислуховують розсіяні сухі та вологі дрібнопухирчасті хрипи; вкорочення перкуторного звуку відзначається лише в разі наявності масивного вогнища пневмонії. Нерідко одержані при дослідженні легень скупі фізикальні дані не дають змоги запідозрити пневмонію. Процес, як правило, однобічний, може бути ексудативний плеврит. За допомогою рентгенологічного дослідження виявляють зміни, які характерні для інтерстиціальної пневмонії, іноді зливні інфільтрати, ателектази. Вони зберігаються значно довше, ніж клінічна симптоматика. В деяких хворих відзначають блювання, пронос, гепатоспленомегалію. Залежно від ступеня тяжкості хвороби гарячка триває від 3-5 до 40 днів. Вона може бути неправильного типу, з великими добовими коливаннями, пітливістю, мерзлякуватістю. Можливі рецидиви.
У дітей раннього віку спостерігаються виразні прояви токсикозу - млявість або неспокій, втрата апетиту, нудота, блювання. Іноді перебіг захворювання супроводиться синдромами крупу, абдомінальним, астматичним. Виникають виражена дихальна недостатність, ціаноз носогубного трикутника, акроціаноз.
Зміни периферичної крові незначні, за винятком ШОЕ, яка зростає до 20-40 мм/год.
Абактерійний уретрит спостерігається в основному у чоловіків і проявляється відчуттям печії та свербіння в сечівнику, можуть бути гнійні виділення з нього, сеча мутна, з пластівцями. Захворювання має затяжний перебіг, загострюється після зловживання алкоголем, переохолодження, статевих зносин. Воно може переходити в простатит, епідидиміт і супроводитись ураженням суглобів, кон'юнктивітом, гарячкою.
Генітальний мікоплазмоз буває причиною аборту, післяпологового сепсису, внутрішньоутробного зараження плода з наступною його загибеллю або вроджених вад. Мікоплазми часто виявляють при хронічних вагінітах, аднекситах тощо.
Синдром Рейтера найчастіше трапляється в молодих чоловіків і характеризуеться комбінованим ураженням суглобів, очей І сечовивідних шляхів.
У 6-12 % хворих є неврологічні прояви у вигляді менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту. Менінгіт серозний, характеризується гарячкою, болем голови, блюванням, меиінгеальними симптомами різного ступеня. Виявляють підвищення тиску спинномозкової рідини, лімфоцитарний плеоцитоз, незначне збільшення вмісту білка. При ураженні головного мозку відзначаються судоми, непритомність, збудження, в деяких хворих - вогнищеві й пірамідні знаки, атаксія, підкіркові гіперкінези. Можливий неврит лицевого нерва.
Діагностика мікоплазмозів
Діагностика на основі клінічних даних досить складна через поліморфізм клінічних проявів. Виділення мікоплазм утруднене, оскільки для їх культивування потрібні спеціальні середовища або культура тканин. Частіше використовують серологічні реакції (РЗК, РИГА) з парними сироватками, які взяті з інтервалом 10-14 днів.
Диференціювати потрібно від ГРВІ, пневмоній, уретритів, запалення геніталій, менінгоенцефалітів іншої етіології.
Лікування мікоплазмозів
Із антибіотиків показані препарати тетрациклінової групи по 0,3 г 4 рази на день протягом 6-8 днів або еритроміцин. При нашаруванні вторинної інфекції призначають інші антибіотики відповідно до виду збудника та його чутливості. Показані патогенетична терапія (дезінтоксикація, киснева та вітамінотерапія), лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичні процедури. При ураженні нервової системи використовують дегідратаційні, протисудомні засоби; при тяжкому перебігу хвороби, в тому числі синдромі Рейтера, - глюкокортикоїди.
Профілактика мікоплазмозів
Хворих госпіталізують в інфекційне відділення, до уточнення етіології пневмонії - доцільно в бокс. Медичний персонал повинен працювати в масках. Вивчається імунологічна і профілактична цінність убитих та живих мікоплазмових вакцин. Загальні заходи - санітарно-гігієнічне утримання дитячих закладів, провітрювання, вологе прибирання приміщень, ультрафіолетове опромінювання.