Лейкоз у дітей: причини і види

Причини
Причини виникнення лейкозу у дітей до кінця не вивчені. Деякі вчені є прихильниками вірусної теорії. Знаходить визнання і генетичне походження хвороби. Не виключено, що мутантні гени (онкогени) утворюються під дією ретровірусів і передаються у спадок. Ці гени починають дію ще в перинатальний період. Але до певної пори клітини лейкогенезу знищуються. Лише при ослабленні захисних сил дитячого організму розвивається лейкоз. Підтвердженням спадкової схильності до раку крові є факти більш частого розвитку лейкозу у однояйцевих близнюків в порівнянні з двояйцевими. До того ж захворювання частіше вражає дітей з хворобою Дауна. Підвищений ризик розвитку лейкозу у дітей та при інших спадкових захворюваннях (синдром Клайнфельтера, Блюма, первинному імунодефіциті і ін.). Мають значення чинники фізичного (променевого навантаження) і хімічного впливу. Про це свідчить підвищення рівня захворюваності на лейкоз після ядерного вибуху в Хіросімі і на Чорнобильській АЕС. У деяких випадках розвивається вторинний лейкоз у дітей, які отримали променеву терапію і хіміотерапію в якості лікування іншої онкологічної патології.

За морфологічної характеристиці пухлинних клітин розрізняють лімфобластний і нелімфобластний лейкоз у дітей. При лімфобластичному лейкозі відбувається безконтрольна проліферація (розмноження, розростання) лімфобластів (незрілих лімфоцитів), які бувають 3 видів - малі, великі і великі поліморфні. У малюків переважно (в 97% випадків) розвивається гостра форма лімфоїдного лейкозу, тобто лімфобластний вид захворювання. Хронічний лімфоїдний лейкоз в дитячому віці не розвивається. За антигенної структури лімфобластні лейкози бувають: 0-клітинні (становлять до 80% випадків); Т-клітинні (від 15 до 25% випадків); По-клітинні (діагностуються в 1-3% випадків). З числа нелімфобластних лейкозів виділяють мієлобластні лейкози, які в свою чергу діляться на:малодиференційовані (М 1); високодиференційовані (М 2); промієлоцитарні (М 3); міеломонобластні (М 4); монобластні (М 5); ерітроміелоцитози (М 6); мегакаріоцітарні (М 7); еозинофільні (М 8); недиференційовані (М 0) лейкози у дітей.

Залежно від клінічного перебігу виділяють 3 стадії хвороби: I ст. - це гостра фаза хвороби, починаючи від початкових проявів до поліпшення лабораторних показників внаслідок проведеного лікування; II ст. - досягнення неповної або повної ремісії: при неповній - досягається нормалізація показників в периферичної крові, клінічного стану дитини, а в міелограммі бластних кліток не більше 20%; при повній же ремісії кількість бластних клітин не перевищує 5%; III ст.- рецидив хвороби: при благополучних показниках гемограми виявляються вогнища лейкозної інфільтрації у внутрішніх органах або нервовій системі.