Склад:

діюча речовина: аміодарону гідро хлорид;

1 таблетка містить 200 мг аміодарону гідро хлориду у перерахунку на 100 % речовину;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кальцію стеарат, повідон, лактози моногідрат.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Кардіологічні препарати. Анти аритмічні препарати III класу. Код АТС С 01B D01.

Клінічні характеристики.

Показання.

• 
  

  
  Тахіаритмії, пов'язані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта;

  
  


• 
  

  
  тріпотіння та фібриляція шлуночків, коли неможливе застосування інших лікарських засобів;

  
  


• 
  

  
  усі види пароксизмальної тахікардії, включаючи суправентрикулярну, вузлову та вентрикулярну тахікардії, фібриляцію передсердь: коли інші препарати не можна застосовувати.

  
  

Таблетовану форму препарату застосовують тільки для лікування тяжких порушень ритму, які являють собою небезпеку для життя хворого та резистентні до інших медикаментів або якщо інші препарати протипоказані.

Лікування слід розпочинати та контролю вати тільки в умовах стаціонару або під наглядом фахівця.

Протипоказання.

• 
  

  
  Гіпер чутливість до йоду та/або до аміодарону чи до інших компонентів препарату;

  
  


• 
  

  
  синусова брадикардія, синоатріальна блокада, за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму (небезпека зупинки синусового вузла);

  
  


• 
  

  
  високий ступінь атріовентрикулярної блокади, тяжкі порушення внутрішньошлуночкової провідності (блокада 2-х і 3-х ніжок пучка Гіса), синдром слабкості синусового вузла при відсутності штучного водія ритму;

  
  


• 
  

  
  одночасне застосування з препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу ‘torsade de pointes’ (детальна інформація надана в розділі ‘Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій’);

  
  


• 
  

  
  порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). До початку лікування необхідно перевіряти функцію щитовидної залози у всіх пацієнтів;

  
  


• 
  

  
  період вагітності та годування груддю.

  
  

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Доза насичення.

Лікування зазвичай розпочинають з 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом тижня, зменшуючи дозу до 200 мг 2 рази на добу протягом наступного тижня.

Підтримуюча доза.

Слід застосовувати мінімальні ефективні дози в залежності від реакції пацієнта на застосування препарату. Після періоду насичення дозу можна зменшити до 200 мг або 100 мг на добу. Зрідка пацієнт може потребувати більш високу підтримуючу дозу. Підтримуючу дозу слід регулярно передивлятись, особливо якщо вона перевищує 200 мг на добу.

Занадто високі дози під час підтримуючої терапії можуть викликати побічні ефекти, які, як вважається, пов'язані з високими рівнями аміодарону та його метаболітів у тканинах організму.

Оскільки Аритміл має дуже довгий період напів виведення, його можна приймати через день (200 мг препарату можна приймати через день, а 100 мг рекомендується приймати щодня). Можна робити перерви в прийомі препарату  2 дні на тиждень. Режим прийому препарату визначається індивідуально.

Пацієнти літнього віку.

Як і для всіх пацієнтів, дуже важливо застосовувати мінімальні ефективні дози. Пацієнти літнього віку можуть виявляти підвищену чутливість до дії Аритмілу навіть при призначенні звичайних доз препарату. Особливу увагу слід приділити моніторингу функції щитовидної залози.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, інформація про які наведена нижче, класифіковані за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 % та < 10 %); нечасто (≥ 0,1 % та < 1 %); рідко (≥ 0,01 % та < 0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %).

Кров та лімфатична система.

• 
  

  
  Дуже рідко: гемолітична анемія, а пластична анемія, тромбоцит опенія;

  
  


• 
  

  
  у пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

  
  

Карді альні розлади.

• 
  

  
  Часто: брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна;

  
  


• 
  

  
  нечасто: розвиток або посилення аритмій, іноді до зупинки серця; порушення провідності (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня). В основному ці побічні реакції можуть виникнути при одночасному застосуванні з препаратами, які подовжують період ре поляризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу.

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: виражена брадикардія та, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни лікування, особливо у людей літнього віку та/або у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла.

  
  

Ендокринні розлади.

• 
  

  
  Часто: гіпотиреоїдизм, гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком;

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормона (SIADH).

  
  

Офтальмологічні розлади.

• 
  

  
  Дуже часто: мікро відкладення в епітелії рогівки, зазвичай у ділянці під зіницею, які помітні, як правило, лише при обстеженні щілинною лампою та проявляються кольоровим ореолом в сліпучому світлі або нечіткістю зору. Мікро відкладення на рогівці складаються з комплексу ліпідних нашарувань, зникають після відміни препарату та не потребують припинення лікування;

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: невропатія/ неврит зорового нерва, що може призвести до сліпоти.

  
  

Шлунково-кишкові розлади.

• 
  

  
  Дуже часто: доброякісні гастроінтестинальні розлади (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають в період насичення препаратом та зникають при зменшенні дози.

  
  

Гепатобіліарна система.

• 
  

  
  Дуже часто: ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;

  
  


• 
  

  
  часто: гострі розлади функції печінки (включаючи печінкову недостатність), іноді фатальні, з високим рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити. У процесі лікування аміодароном рекомендується періодичний контроль функції печінки;

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: хронічні захворювання печінки (псевдо алкогольні гепатити, цироз), іноді з летальним наслідком.

  
  

Імунна система.

• 
  

  
  Ангіо невротичний набряк (було кілька повідомлень, точна частота невідома).

  
  

Нервова система.

• 
  

  
  Часто: екстра пірамідний тремор (поява якого може потребувати зменшення дози чи відміни препарату), жахливі сновидіння, порушення сну;

  
  


• 
  

  
  нечасто: периферичні сенсомоторні нейропатії та/або міопатії, зазвичай зворотні після відміни препарату;

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: мозочкова атаксія (регресує після зменшення дози чи відміни препарату), доброякісна внутрішньо черепна гіпертензія (псевдо пухлина мозку), головний біль, запаморочення.

  
  

Репродуктивна система.

• 
  

  
  Дуже рідко: епідидиміти, орхіти, імпотенція.

  
  

Дихальна система.

• 
  

  
  Часто: токсичний вплив на легеневу тканину, іноді фатальний (гіперсенситивний пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт чи фіброз, плеврит, об літеруючий бронхіоліт, пов’язаний з пневмонією). Легеневі порушення, в основному зворотні при ранній відміні препарату. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). Тому потрібно передивитись у таких випадках необхідність відміни аміодарону і доцільність призначення глюкокортикостероїдів;

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: бронхоспазм у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, передусім у хворих на бронхіальну астму; гострий респіраторний дистрес-синдром, іноді з летальним кінцем, найчастіше безпосередньо після операції (можливо, після взаємодії з високими дозами кисню).

  
  

Повідомлялось про випадки легеневої кровотечі (точна частота невідома).

Шкіра та підшкірні тканини.

• 
  

  
  Дуже часто: фото сенсибілізація;

  
  


• 
  

  
  часто: сірувата або блакитнувата пігментація відкритих ділянок шкіри, особливо обличчя, у випадках тривалого лікування високими дозами препарату; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає (протягом 10-12 місяців).

  
  


• 
  

  
  дуже рідко: еритема під час радіотерапії; висипання, зазвичай неспецифічні; ексфоліативний дерматит; алопеція;

  
  


• 
  

  
  кропив’янка (частота невідома).

  
  

Судинні розлади.

• 
  

  
  Дуже рідко: васкуліт.

  
  

Побічні ефекти препарату зазвичай залежать від дози, тому слід з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.

Передозування.

Інформації про гостре передозування аміодароном при застосуванні таблетованої форми недостатньо. Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії ‘torsade de pointes’, судинної недостатності, ушкодження печінки.

Лікування. Терапія має бути симптоматичною, можливе промивання шлунка для зменшення абсорбції препарату. У випадку брадикардії можуть бути застосовані бета-адреноміметики, препарати атропіну або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція. У випадку пароксизмальної тахікардії ‘torsade de pointes’ – внутрішньо венне введення солей магнію, кардіостимуляція, направлена на зниження частоти серцевих скорочень.

Приймаючи до уваги фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролю вати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться при діалізі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки препарат діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату в період вагітності протипоказане, за винятком особливих ситуацій.

Аміодарон виділяється з грудним молоком у значній кількості, тому при необхідності прийому препарату жінками, які годують груддю, протягом лікування слід припинити годування груддю.

Діти.

Контрольовані клінічні дослідження із вивчення безпеки та ефективності застосування препарату при лікуванні дітей не проводилися.

Особливі заходи безпеки.

У пацієнтів з порушеннями толерантності до вуглеводів, такими як вроджена галактоземія, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, лактазна недостатність, протипоказане його застосування через вміст у препараті лактози.

Аміодарон може викликати серйозні побічні реакції з боку органів зору, серця, легенів, печінки, щитовидної залози, шкіри, периферичної нервової системи. Оскільки виникнення цих реакцій може бути відстрочено в часі, стан пацієнтів при тривалому лікуванні слід ретельно контролю вати. Також враховуючи, що небажані прояви є дозозалежними, при підтримуючій терапії слід застосовувати мінімальні ефективні дози.

Перед хірургічною операцією необхідно обов’язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон (загроза респіраторного дистрес-синдрому).

Для запобігання небажаних ефектів необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.

Особливості застосування.

Слід застосовувати з обережністю особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, тяжких порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких станів лікування Аритмілом необхідно припинити, можуть бути застосовані бета-адреноміметики або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція.

Через тривалий період напів виведення аміодарону, якщо брадикардія є тяжкою, має бути розглянуто доцільність підключення штучного водія ритму.

Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказано при латентній чи маніфестуючій серцевій недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. В таких випадках Аритміл треба застосовувати в комплексі з відповідними препаратами.

На фоні лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (в зв’язку з пролонгацією реполярізації), поява зубця U, деформація зубця Т. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.

У пацієнтів літнього віку можливе значне зменшення частоти серцевих скорочень.

Лікування препаратом необхідно припинити в разі виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади.

Аміодарон виявляє низький про аритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні разом з препаратами, що подовжують період ре поляризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Порушення електролітного балансу бажано скоригувати до початку лікування Аритмілом. Повідомлялось про виникнення нових аритмій чи про посилення вже існуючих аритмій, іноді фатальних.

Перед початком лікування кожному пацієнту необхідно провести ЕКГ, визначити рівень калію в плазмі крові. Моніторинг ЕКГ рекомендується проводити і під час лікування препаратом.

Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриляторами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендовано проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування пристрою після початку лікування або зміни дозування.

Аміодарон може викликати порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (в т. ч. в сімейному), у пацієнтів літнього віку. Тому до початку лікування, під час лікування (кожні 6 місяців) та протягом кількох місяців після завершення лікування необхідно проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози.

При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити вимір рівня ТТГ у сироватці крові.

У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування аміодароном може бути продовжено у поєднанні з левотироксином, дози якого коригуються відповідно до рівнів гормонів щитовидної залози. Еутиреоїдний стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування аміодароном.

Гіпертиреоз може виникнути в ході лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Повідомлялось про випадки фатального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні, аміодарон потрібно відмінити. Клінічне відновлення завичай відбувається протягом кількох місяців.

У випадках тяжкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, у поєднанні з кортикостероїдами.

Аритміл містить йод, тому він може впливати на результати тестів накопичення радіо активного йоду в щитовидній залозі, але не впливає на рівень гормонів Т₃, Т₄, ТТГ.

У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії та/або невриту зорового нерва, спричинених аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресу вання до повної сліпоти. В подальшому рекомендується щорічне офтальмологічне обстеження таких пацієнтів.

Прийом аміодарону може викликати різні ефекти з боку печінки, включаючи цироз, гепатит, жовтяницю та тяжку гепатоцелюлярну недостатність, іноді з летальним наслідком (в основному при довгостроковій терапії, особливо після внутрішньо венного введення аміодарону в перші 24 години). Тому до початку лікування, під час лікування Аритмілом рекомендується регулярно (кожні 6 місяців) перевіряти функцію печінки (активність трансаміназ) для раннього виявлення її ураження. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити.

На початку лікування можливе ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно.

Повідомлялось про хронічні захворювання печінки при лікуванні препаратом понад 6 місяців (псевдо алкогольні гепатити, цироз). Клінічні симптоми та лабораторні зміни можуть бути мінімальними (можлива гепатомегалія, рівень трансаміназ, підвищений у 1,5-5 разів у порівнянні з нормальним). Тому в ході лікування рекомендується регулярний контроль функції печінки. Клінічні та лабораторні аномалії зазвичай зменшуються після відміни препарату, однак повідомлялося у поодиноких випадках про летальний кінець.

Не бажано вживати алкоголь під час лікування Аритмілом, хоча повідомлень про потенціювання негативного впливу на печінку не було.

Аміодарон може спричинити появу периферичної сенсомоторної нейропатії та/або міопатії при тривалому застосуванні, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і виявлятися лише через кілька місяців після відміни препарату.

Виникнення задишки і непродуктивного кашлю можуть бути пов'язані з проявом токсичної дії аміодарону на респіраторну систему (гіперчутливий пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, об літеруючий бронхіоліт із пневмонією).

Хворим, у яких розвивається диспное або продуктивний кашель, як ізольовано, так і з погіршенням загального стану (втома, зменшення маси тіла, підвищення температури), слід провести рентгенографію грудної клітки та, при необхідності, відмінити препарат.

Такі випадки пневмопатії можуть призвести до фіброзу легенів, однак вони в основному оборотні при ранній відміні аміодарону як при застосуванні кортикостероїдів, так і без них. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців).

В окремих випадках може спостерігатися плеврит, пов’язаний з інтерстиціальною пневмонією.

У хворих із тяжкими респіраторними порушеннями та особливо у хворих на астму в окремих випадках може виникати бронхоспазм.

У деяких випадках у хворих, які отримували аміодарон, спостерігався гострий дистрес-синдром безпосередньо після операцій (можлива несумісність з високою концентрацією кисню). При використанні примусової вентиляції легень рекомендується ретельний нагляд за такими хворими.

Не рекомендується застосовувати Аритміл з бета-блокаторами (крім соталолу та есмололу), деякими блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл, ін’єкційна форма дилтіазему), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть викликати гіпокаліємію. Також при одночасному застосуванні з Аритмілом флекаїніду необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моні торувати стан пацієнта.

Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік через ризик підвищення концентрації аміодарону в крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі

з іншими механізмами.

Препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами, особливо у пацієнтів з аміодарон-індукованими розладами з боку органів зору.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказано сумісне застосування з препаратами, які можуть викликати поліморфну пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу ‘пірует’ (‘torsade de pointes’) у зв’язку з пролонгацією інтервалу QT:

• 
  

  
  анти аритмічні засоби, включаючи препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, прокаїнамід, дизопірамід), III класу (дофетилід, ібутилід), соталол, бепридил;

  
  


• 
  

  
  препарати, які не мають анти аритмічної активності, включаючи вінкамін, цисаприд, еритроміцин (внутрішньо венно), спіраміцин (внутрішньо венно), вінкамін (внутрішньо венно), ко-тримазол, пентамідин у випадку парентерального введення, оскільки виникає ризик виникнення пароксизмальної тахікардії з летальним кінцем;

  
  


• 
  

  
  нейролептики: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин); бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галаперидол), пімозид, сертиндол; препарати літію та трициклічні антидепресанти (доксепін, мапротилін, амітриптилін, тразодон);

  
  


• 
  

  
  деякі антигістамінні препарати (лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин);

  
  


• 
  

  
  анти малярійні препарати (хінин, мефлохін, хлорохін, галофантрин);

  
  


• 
  

  
  моксифлоксацин, спарфлоксацин.

  
  

Не рекомендується комбінована терапія з наступними препаратами:

• 
  

  
  бета-адреноблокатори (крім соталолу та есмололу) і деякі блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, ін’єкційна форма дилтіазему), оскільки можуть виникнути порушення автоматизму (виражена брадикардія), провідності (атріовентрикулярні блокади) та скорочувальної здатності серця внаслідок пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів. Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль у процесі лікування;

  
  


• 
  

  
  фторхінолони (окрім моксифлокса цину, спарфлокса цину, комбінація з якими протипоказана) – можливе виникнення пароксизмальної тахікардії типу ‘torsade de pointes’. Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль.

  
  

З обережністю призначати в комбінації з Аритмілом наступні препарати:

• 
  

  
  Засоби, які викликають гіпокаліємію і таким чином підвищують ризик пароксизмальної тахікардії типу ‘torsade de pointes’:

  
  

-діуретики, які викликають гіпокаліємію (самостійно чи в комбінації з іншими препаратами);

-кортикостероїди (глюкокортикоїди, мінералокортикоїди);

-тетракозактид;

-амфотерицин В (внутрішньо венно);

-проносні, які стимулюють моторику кишечнику.

Слід попереджати виникнення гіпокаліємії та за необхідності коригувати її; контролю вати інтервал QT та появу хвиль U на ЕКГ. Припустимо збільшення інтервалу QTs до 450 мс або не більше ніж на 25 % від початкової величини.

У випадку виникнення пароксизмальної тахікардії типу ‘torsade de pointes’ не застосовувати анти аритмічні препарати, а використовувати внутрішньо венне введення розчину сульфату магнію або кардіостимуляцію, направлену на зниження частоти серцевих скорочень.

• 
  

  
  Пероральні антикоагулянти.

  
  

Посилення ефекту пероральних антикоагулянтів і підвищений ризик кровотечі диктує необхідність частішого контролю рівня протромбіну в крові та корекції доз антикоагулянтів у період лікування аміодароном і після відміни препарату.

• 
  

  
  Пероральні форми дилтиазему.

  
  

Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у людей літнього віку. Необхідний клінічний контроль та ЕКГ-контроль стану хворого.

• 
  

  
  Серцеві глікозиди.

  
  

Можуть виникати порушення автоматизму (виражена брадикардія) та атріовентрикулярної провідності (синергізм дії); крім того, можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі крові (через зниження кліренсу дигоксину).

Необхідно проводити клінічний, електрокардіографічний і лабораторний контроль (включаючи, при можливості визначення рівня дигоксину в плазмі крові); може виникнути необхідність змінити дозу серцевих глікозидів.

• 
  

  
  Есмолол.

  
  

Можливе порушення автоматизму, провідності та скорочувальної властивості серця внаслідок пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів. Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль стану хворого.

• 
  

  
  Фенітоїн.

  
  

Можливе підвищення рівня фенітоїну в плазмі крові із симптомами передозування (зокрема неврологічного характеру). Необхідний клінічний моніторинг і зниження дози фенітоїну з появою ознак передозування; по можливості – визначення рівня фенітоїну у плазмі крові.

• 
  

  
  Клопідогрель.

  
  

Аміодарон є інгібітором CYP3A4, збільшуючи плазмові рівні інших препаратів, які метаболізуються з допомогою цього ферменту. Оскільки клопідогрель метаболізується до своєї активної форми CYP3A4, супутнє використання аміодарону може призвести до неефективності гальмування агрегації тромбоцитів.

• 
  

  
  Препарати, які метаболізуються системою цитохрому Р 450 3А 4.

  
  

Призначаючи їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищується концентрація цих препаратів у плазмі крові, і, як наслідок, можливе посилення їх токсичності:

-циклоспорин: можливе підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові в 2 рази; необхідна корекція дози для підтримання терапевтичної концентрації препарату в плазмі крові;

-лідокаїн, такролімус, силденафіл, фентаніл, мідазолам, ерготамін: необхідна корекція дози;

-симвастатин, аторвастатин, лов астатин: дозозалежне підвищення ризику розвитку таких побічних явищ як рабдоміоліз (через зниження метаболізму статинів у печінці). Наприклад, доза симвастатину не має перевищувати 20 мг на добу. Якщо при застосуванні препарату в такій дозі не вдається досягти терапевтичного ефекту, необхідно призначити інший статин, який не взаємодіє з аміодароном.

• 
  

  
  Флекаїнід.

  
  

Можливе збільшення рівня флекаїніду у плазмі крові; необхідна корекція дози.

• 
  

  
  Препарати, які викликають брадикардію.

  
  

Крім зазначених вище бета-блокаторів (крім соталолу), блокаторів кальцієвих каналів, серцевих глікозидів, аміодарон взаємодіє з клонідином, гуанфацином, інгібіторами холін естерази (донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбемоній, пірідостигмін, неостигмін) з підвищенням ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу ‘torsade de pointes’. Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль стану хворого.

• 
  

  
  Загальна анестезія.

  
  

Описані випадки тяжких ускладнень у пацієнтів, яким проводилася загальна анестезія: брадикардія, яка не коригується атропіном, артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду.

Рідкі випадки тяжких респіраторних ускладнень, які іноді завершувались летальним кінцем (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), частіше спостерігалися в ранній після операційний період під час кисневої терапії.

• 
  

  
  Грейпфрутовий сік інгібує цитохром Р 450 3А 4, що може призвести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові.

  
  

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Анти аритмічний препарат III класу. Анти аритмічна дія зумовлена збільшенням 3 фази потенціалу дії головним чином за рахунок блокади калієвих каналів мембран кардіоміоцитів, а також кальцієвих каналів, уповільнення провідності по AV-вузлу, та зниженням автоматизму синусового вузла. Незначною мірою блокує відкриті та ін активовані натрієві канали та уповільнює швидкий вхідний натрієвий потік. Препарат не конкурентно блокує α- та β-адренорецептори переважно міокарда, що також сприяє сповільненню синоатриальної, передсердної та AV-провідності, не впливаючи на внутрішньошлуночкову провідність. Аміодарон збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Антиангінальна дія аміодарону зумовлена зниженням споживання кисню міокардом за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень та зниження загального периферичного опору судин. Аміодарон не спричиняє значного негативного інотропного ефекту.

Фармакокінетика. Аміодарон має великий об'єм розподілу. У перші дні призначення препарат накопи чується практично у всіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Через кілька днів відбувається виведення аміодарону з організму. Стабільна концентрація досягається в межах від 1 до кількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Аміодарон виводиться з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна. Період напів виведення становить 20-100 діб. Після припинення лікування аміодароном його виведення з організму продовжується протягом кількох місяців. Аміодарон містить йод, тому при метаболізмі в печінці відбувається відщеплення йоду та виділення його з сечею у вигляді солей. Основна частина аміодарону та його метаболітів виділяються через кишечник понад 30 діб. Після відміни препарату його ефективна дія триває протягом кількох днів або навіть тижнів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою.

Термін придатності. 4 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ЗАТ НВЦ ‘Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод’.

Місцезнаходження.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.