Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: lisinopril; N-[N-[(15)-1-карбокси-3-феніл пропіл]-L-лізил]- L-пролін;

основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки з двоопуклою поверхнею, блідо-червоного кольору, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю) з рискою на одному боці;

склад: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у кількості, що відповідає 5 мг, або 10 мг, або 20 мг лізиноприлу;

допоміжні речовини: кальцію гідро фосфатдигідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль кукурудзяний, манітол, магнію стеарат, заліза оксид червоний.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Код АТС С 09А А 03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. ЛізиГЕКСАЛ – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Препарат блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. ЛізиГЕКСАЛ знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг у них. Блокування дії АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину ІІ в плазмі, наслідком чого є підвищення активності реніну плазми (пов’язане з механізмом зворотного контролю вивільнення реніну) та зменшення секреції альдостерону. ЛізиГЕКСАЛ виявляє антигіпертензивні властивості навіть у пацієнтів з гіпертензією, з низьким рівнем реніну. Лізиноприл здатний блокувати розпад брадикініну - потужного вазодепрес орного пептиду, однак роль цього механізму в терапевтичних ефектах лізиноприлу потребує подальшого вивчення.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1 - 2 год після перорального прийому ЛізиГЕКСАЛУ, максимальний - приблизно через 6 - 9 год. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3 - 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровано.

Фармакокінетика. Абсорбція препарату ЛізиГЕКСАЛ після перорального прийому становить приблизно 25 - 50 %. Одночасний прийом їжі на всмоктування не впливає. Лізиноприл практично не зв’язується з білками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – до 7 год після перорального прийому. У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, спостерігалась тенденція до відносно більшої тривалості часу досягнення максимальних концентрацій у плазмі. Лізиноприл практично не метаболізується і виводиться з сечею в незміненому вигляді. Період напів виведення, в середньому, становить 12,6 год; показник зростає при нирковій недостатності, і набуває клінічного значення при зниженні гломерулярної фільтрації менше, як 60 мл/хв. У пацієнтів похилого віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу також знижується. Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

Показання для застосування.

Артеріальна гіпертензія.

Застійна серцева недостатність.

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.

ЛізиГЕКСАЛ може застосовуватися в перші 24 год від початку гострого інфаркту міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою без проявів кардіогенного шоку (систолічний артеріальний тиск > 100 мм рт. ст., концентрація креатині ну в сироватці < 177 мкмоль/л (2 мг/Дл) та протеїнурія < 500 мг/24 год). ЛізиГЕКСАЛ можна призначати як супутню терапію при стандартному лікування інфаркту міокарда, що включає ацетил саліцилову кислоту, тромболітичні засоби, препарати бета-блокаторів та симптоматичне лікування нітратами.

Спосіб застосування та дози. ЛізиГЕКСАЛ таблетки призначені для перорального застосування і можуть прийматися незалежно від їжі, але обов’язково з достатньою кількістю рідини. Таблетки слід приймати один раз на добу, бажано в один і той же час.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза ЛізиГЕКСАЛу дорівнює 5 мг - 1 раз на добу. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту, її можна збільшити до 10 мг - 20 мг 1 раз на день залежно від клінічної реакції пацієнта .

Рекомендована терапевтична доза ЛізиГЕКСАЛу звичайно становить 10 - 20 мг препарату на добу.

Максимальна доза – 40 мг на добу.

Застійна серцева недостатність.

Лікування препаратом ЛізиГЕКСАЛ починають з дози - 2,5 мг. Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендована „цільова” терапевтична доза для хворих з застійною серцевою недостатністю становить 20 мг на добу за 1 прийом.

Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлу пацієнтам, які одночасно приймають/приймали діуретики. Якщо діуретичні засоби відмінити неможливо, рекомендовано терапію лізиноприлом починати з мінімальних доз та забезпечити адекватний контроль артеріального тиску і функції нирок.

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.

Лікування ЛізиГЕКСАЛом слід починати в перші 24 год з моменту появи симптомів захворювання за умови відсутності протипоказань (гіпотензії, гіповолемії, ниркової недостатності). Початкова доза - 5 мг ЛізиГЕКСАЛу. „Цільова” доза ЛізиГЕКСАЛу становить 10 мг за один прийом на добу.

Пацієнтам з систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., лікування слід починати з дози 2,5 мг ЛізиГЕКСАЛу. У випадку розвитку гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст.) не слід перевищувати добову підтримуючу дозу 5 мг, а за необхідності зменшити її до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск протягом 1 години залишається менше за 90 мм рт. ст., необхідно відмінити терапію препаратом ЛізиГЕКСАЛ. При подальшому розвитку гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.), незважаючи на зменшення добової дози лізиноприлу до 2,5 мг, лізиноприл слід відмінити.

Лікування ЛізиГЕКСАЛом підтримуючою дозою 10 мг на добу має тривати 6 тижнів, надалі потрібно оцінити необхідність подальшого прийому препарату. У випадках порушення функції лівого шлуночка лікування слід продовжити з використанням дози 10 - 20 мг.

Дозування у пацієнтів з порушеннями функції нирок має ґрунтуватися на показниках кліренсу креатині ну, як наведено в таблиці:

Не слід перевищувати максимальну добову дозу – 20 мг, а хворим з кліренсом креатині ну менше 30 мл/хв – 10 мг на добу. Деяким пацієнтам, залежно від переносимості, доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз на 2 дні). ЛізиГЕКСАЛ підлягає діалізу, і тому пацієнти, які знаходяться на діалізі, можуть приймати стандартну дозу лізиноприлу в дні проведення процедури діалізу. У дні, вільні від діалізу, доза лізиноприлу має підлягати титруванню з метою досягнення контролю рівня артеріального тиску .

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: спостерігались артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні реакції, які супроводжувались запамороченням, слабкістю, порушеннями зору і втратою свідомості. Є окремі повідомлення про розвиток тахікардії (прискореного сердцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудниною (звичайно пов’язаних з вираженою гіпотензією), церебрального інсульту.

При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо в перші 24 год, атріовентрикулярна блокада ІІ - ІІІ ст., тяжка гіпотензія, та/або порушення функції нирок ( в 0,1 - 1% випадків), у поодиноких випадках (0,01 - 0,1%) – кардіогенний шок.

З боку сечостатевої системи: можливі порушення ренальної функції, в окремих випадках, - гостра ниркова недостатність. У пацієнтів з ураженням ниркових артерій та хворих, які одночасно одержують діуретики, може спостерігатися підвищення рівня креатині ну та азоту сечовини у сироватці крові.

З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка, прояви бронхоспазму, глосит і сухість у роті.

З боку шлунково-кишкового тракту/печінки: може виникнути нудота, блювання, біль в епігастрії та диспепсія, анорексія, дисгевзія, запор, діарея. Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мав місце холестаз, спостерігались підвищення активності печінкових трансаміназ та вмісту білірубіну за рахунок порушення функції печінки з ураженням та некрозом гепатоцитів.

При перших симптомах жовтяниці під час лікування інгібіторами АПФ їх прийом слід припинити. Описані окремі випадки порушень функцій печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечнику пов'язані з терапією інгібіторами АПФ.

Алергічні та імунопатологічні реакції: відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж. В окремих випадках інгібітори АПФ спричиняють ангіо невротичний набряк, що поширюється на губи, обличчя та/або кінцівки. Описані окремі випадки тяжких шкірних реакцій, зокрема, пухирчатка, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стивенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Шкірні реакції можуть супроводжуватись підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією/артритом, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або підвищенням титру ANA. У випадках тяжких шкірних реакцій слід забезпечити негайну консультацію відповідного лікаря-фахівця, та припинити лікування лізиноприлом. У поодиноких випадках (< 0,01%) при терапії інгібіторами АПФ спостерігаються псоріазоподібні зміни шкіри, фото чутливість, почервоніння, діафорез, алопеція, оніхолізис та погіршення перебігу хвороби Рейно.

З боку центральної нервової системи та органів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність, запаморочення, депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.

З боку лабораторних показників: підвищення рівня креатині ну та азоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія. Іноді спостерігались зниження гемоглобіну, рівня гематокриту, тромбоцит опенія, нейтропенія/агранулоцит оз (гематологічні порушення частіше мали місце у хворих з нирковою недостатністю та ауто імунними захворюваннями).

Протипоказання. Гіпер чутливість до лізиноприлу або інших інгредієнтів препарату; ангіо невротичний набряк в анамнезі, в тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке; кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявності гіпотензії (АТ ≤ 100 мм рт ст); вагітність, лактація; діти до 12 років.

Передозування. Відповідні дані щодо передозування у людини відсутні. У разі передозування можливі: значне зниження кров’яного тиску з погіршенням перфузії життєво важливих органів, шок, порушення балансу електролітів крові, гостра ниркова недостатність. Необхідно негайно припинити застосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням, рекомендується промивання шлунка. У випадках передозування пацієнт повинен знаходитись у відділенні інтенсивної терапії. При цьому необхідно забезпечити контроль концентрації електролітів і креатині ну у сироватці крові. Надалі показано внутрішньо венне введення фізіологічного розчину та/чи плазмозамінників. За необхідності внутрішньо венно вводять ангіотензин. Необхідно контролю вати та коригувати життєво важливі функції. Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. При цьому слід уникати використання полі акрилонітрильних металосульфонатних мембран високої проникності (наприклад “AN69”).

У випадку ангіо невротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані необхідно, в ургентному порядку треба розпочати лікування шляхом п/ш введення 0,3 - 0,5 мл розчину адреналіну (1 : 1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація чи ларинготомія.

Особливості застосування. При гострому інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST лізиноприл може призначатись всім пацієнтам за відсутності протипоказань; проте, в першу чергу, це стосується хворих з клінічними ознаками серцевої недостатності на ранніх етапах захворювання, зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом.

Лізиноприл може використовуватись для лікування початкових стадій нефропатії пацієнтів з інсулін-залежним та інсулін-незалежним діабетом з нормальним рівнем тиску або гіпертензією та з проявами мікро альбумінурії (30 - 300 мг/24год). За наявності інсулінозалежного цукрового діабету (у зв’язку з тенденцією до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря.

У пацієнтів з гіповолемією, з дефіцитом натрію у зв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу, можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої ниркової недостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. Доцільно припинити або зменшити дозове навантаження призначеної терапії діуретиками за 2 - 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ, якщо це неможливо, то слід розпочинати терапію лізиноприлом з найменшої одноразової дози - 2,5 мг.

Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих з тяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючи терапію лізиноприлом. При розвитку гіпотензії необхідно зменшити дозу або припинити лікування лізиноприлом. Виникнення гіпотензіі внаслідок приймання лізиноприлу не виключає його подальше застосування, але потребує зменшення стартової та поступової корекції підтримуючої дози. З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, ауто імунними захворюваннями, вираженим аортальним чи мі тральним стенозом, іншими захворюваннями з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка. Всі вищезазначені патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.

Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехресна гіпер чутливість.

Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до лізиноприлу (ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій), навіть на фоні призначення звичайних доз препарату.

У пацієнтів із злоякісною гіпертензією слід починати лікування та коригувати дози в умовах стаціонару.

Під час лікування лізиноприлом може мати місце гіперкаліємія, рідко – підвищення рівня креатині ну, протеїнурія, особливо за наявності ниркової та/або серцевої недостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю. Слід з обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнем креатині ну в крові (до 150 - 180 мкмоль/л). У деяких пацієнтів без ознак існуючої ниркової патології може спостерігатися підвищення рівнів сечовини і креатині ну в сироватці при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретиків. У такій ситуації слід зменшити дозу або відмінити лікування лізиноприлом/діуретиками та розглянути можливість існування стенозу ниркової артерії.

За наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ - неефективні, тому їх застосування не рекомендується.

Препарат протипоказаний жінкам під час вагітності та лактації. Ефективність і безпечність застосування лізиноприлу у дітей до 12 років не вивчалась.

У пацієнтів афро-карібського походження можливе зниження гіпотензивного ефекту лізиноприлу.

За умови проведення хірургічних втручань необхідно попередити лікаря стосовно приймання лізиноприлу.

Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.

На початку терапії, при зміні дозування, за умови вживання алкоголю, інших лікарських засобів можливий розвиток артеріальної гіпотензії та інших симптомів, що може впливати на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Діуретики та інші антигіпертензивні засоби (бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші) потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Одночасний прийом з калій зберігаючи ми діуретиками (спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Тому за умови одночасного призначення названих засобів необхідно контролю вати концентрацію калію в плазмі крові. Гіперкаліємія також може бути спровокована одночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій, що особливо актуально за наявності ниркової недостатності, цукрового діабету.

Не стероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, протидіють антигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Крім того, можливі порушення функції нирок та підвищення вмісту калію в сироватці.

Антигіпертензивний еффект лізиноприлу зменшується на фоні надмірного вживання солоної їжі.

При застосуванні лізиноприлу з препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і, відповідно, під вишення ризику його побічної токсичної дії.

Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку разом з лізиноприлом підвищують ризик нейтропенії та/або агранулоцит озу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

Естрогени, за рахунок затримки рідини в організмі, при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивної дії лізиноприлу.

Лізиноприл можна призначати одночасно з гліцеролтринітратом, який вводиться внутрішньо венно або трансдермально.

З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гострим інфарктом міокарда протягом 6 - 12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку гіпотензії).

Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. На фоні дії алкоголю можливе посилення гіпотензивної дії лізиноприлу. Наркотики, анестетики, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

При проведенні діалізу на фоні терапії препаратом лізиноприл існує ризик розвитку анафілактоїдних реацій за умови застосування полі акрилонітрильних металосульфонатних мембран високої проникності (наприклад “AN69”).

Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально (наприклад похідні сульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі як глібенкламід тощо), та інсулін при прийомі разом з інгібіторами АПФ можуть посилити гіпотензивний ефект у перші тижні комбінованої терапії.

Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності - 4 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери (3 × 10) у картонній коробці.

Виробник. “Салютас Фарма ГмбХ”, Німеччина, підприємство компанії “Гексал АГ”.

Адреса. HEXAL AG, Industriestrasse 25, D-83607 Holzkirchen, Germany.