Склад:

діюча речовина: telmisartan;

1 таблетка містить телміcартану 80 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид, повідон (Е 1201), меглюмін, сорбіт (Е 420), магнію стеарат (Е 470b).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину II. Код АТС C09C A07.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування артеріальної гіпертензії. Попередження серцево-судинних захворювань та смертності у пацієнтів віком 55 років та старше, з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань.

Протипоказання.

- Гіпер чутливість до складових препарату;

- вагітність і період годування груддю;

- обструктивні біліарні порушення;

- тяжкі порушення функції печінки;

- дитячий вік (до 18 років).

У випадку рідкісних спадкових станів, через які можлива несумісність із допоміжною речовиною препарату приймати МІКАРДИС протипоказано.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Лікування артеріальної гіпертензії. Рекомендована доза становить 40 мг на добу. В окремих пацієнтів антигіпертензивний ефект може бути досягнутий при щодобовій дозі 20 мг. У випадках, коли бажаний тиск не досягається, дозу телміcартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Альтернативно телміcартан можна призначати в комбінації з ті азидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, що має адитивний ефект зниження тиску крові з телміcартаном. При підвищенні дози необхідно взяти до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект у цілому досягається через 4–8 тижнів від початку лікування.

Хворим на тяжку артеріальну гіпертензію можливе застосування телміcартану до 160 мг на добу окремо та в комбінації з гідрохлортіазидом 12,5–25 мг на добу. Таке лікування добре переноситься та є ефективним.

Попередження серцево-судинних захворювань та смертності. Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Ефективність телмісартану у дозах менше 80 мг при попередженні серцево-судинних захворювань та смертності не відома.

Розпочинаючи лікування телмісартаном з метою попередження серцево-судинних захворювань та смертності, рекомендується проводити моніторинг артеріального тиску і, при потребі, коригувати препарати, які знижують артеріальний тиск.

МІКАРДИС можна приймати з їжею або без неї.

Лікар визначає тривалість курсу лікування, який залежить від характеру захворювання та ефективності терапії.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Пацієнти з нирковою недостатністю, включаючи тих, які підлягають діалізу, не потребують корекції дози. Телмісартан не виводиться з крові при застосуванні гемофільтрації.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза не має перевищувати 40 мг 1 раз на добу.

Пацієнти літнього віку. Немає потреби в корекції дози для пацієнтів літнього віку.

Побічні реакції.

Загальна частота проявів побічних явищ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в контрольованих клінічних випробуваннях при прийомі телмісартану зазвичай співставлялася з прийомом плацебо. Частота проявів побічних явищ не є дозозалежною та не має взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.

Дані щодо безпеки препарату МІКАРДИС при попередженні серцево-судинних захворювань та смертності були співвідносними з даним при лікуванні артеріальної гіпертензії.

Нижчезазначені побічні реакції на препарат зібрані з контрольованих клінічних випробувань за участю хворих на артеріальну гіпертензію, а також за даними пост маркетингових звітів. До цього переліку також увійшли серйозні побічні явища та побічні явища, які призвели до припинення лікування і були виявлені під час трьох клінічних довготривалих досліджень за участю 21642 пацієнтів, які отримували телмісартан для попередження серцево-судинних захворювань та смертності протягом шести років.

Інфекції та інвазії: сепсис із можливим летальним кінцем, інфекції сечових шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, еозинофілі я, тромбоцит опенія.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, гіпер чутливість.

Метаболізм та розлади харчування: гіперкаліємія.

Психічні розлади: занепокоєність, безсоння, депресії.

З боку нервової системи: синкопе.

З боку органа зору: порушення зору.

З боку вестибулярного апарату: вертиго.

Карді альні порушення: брадикардія, тахікардія.

Судинні розлади: гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: диспное.

Шлунково-кишкові розлади: абдомінальний біль, діарея, сухість у роті, диспепсія, метеоризм, дискомфорт в області шлунка, блювання.

Розлади гепатобіліарної системи: порушення функції печінки/печінкові розлади.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: ангіо невротичний набряк, екзема, еритема, свербіж, посилене потовиділення, кропив'янка, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, висипання.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія, біль у спині, судоми м'язів (судоми м’язів ніг), біль у кінцівках (біль у ногах), міалгія, біль у сухожиллі (симптоми подібні до тендиніту).

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність (див. також розділ ‘Особливості застосування’).

Загальні порушення: біль у грудях, симптоми, подібні до грипу, астенія (слабкість).

Лабораторні дані: зниження гемоглобіну, підвищення сечової кислоти в крові, підвищення креатині ну в крові, підвищення печінкових ензимів, підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК) у крові.

Передозування.

Обмежена інформація щодо передозування у людей. Найзначнішими проявами при передозуванні телмісартану були артеріальна гіпотензія і тахікардія, також траплялись випадки брадикардії. При виникненні симптомів гіпотензії слід призначити симптоматичне лікування (інфузійну терапію, підтримку основних функцій організму). Телміcартан не видаляється шляхом гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не слід розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у період вагітності. Під час до клінічних досліджень телмісартану не було виявлено тератогенного ефекту, проте виявлена фето токсичність.

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II під час другого та третього триместрів вагітності спричинила у людей фето токсичність (порушення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотонію, гіперкаліємію).

Окрім випадків, коли тривале лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ вважається необхідним, пацієнти, які планують вагітність, мають перейти на альтернативні антигіпертензивні засоби, застосування яких є безпечним у період вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, і, за необхідністю, розпочати альтернативне лікування.

Якщо лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ проводилося з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукова перевірка функції нирок та формування черепа. Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, мають перебувати під ретельним наглядом на предмет гіпотонії.

Телміcартан протипоказаний у період годування груддю, оскільки не відомо, чи виділяється він у грудне молоко у людей. Дослідження показали, що телмісартан потрапляє у грудне молоко тварин.

Діти. МІКАРДИС не рекомендується приймати дітям до 18 років через обмежену інформацію щодо безпечності та ефективності препарату.

Особливості застосування.

Вазоренальна гіпертензія

Існує підвищений ризик серйозної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії при єдиній нирці лікують препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки

Коли МІКАРДИС призначають пацієнтам із порушеною нирковою функцією, рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію та креатині ну в сироватці крові. Не існує досвіду застосування МІКАРДИСу пацієнтами з нещодавною трансплантацією нирки.

Зниження внутрішньо судинного об’єму рідини

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньо судинним об’ємом та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок терапії діуретиками, обмеження солі при надходженні з їжею, діареї або блювання. Перед прийомом МІКАРДИСу необхідно коригувати такі стани, особливо зниження внутрішньо судинного об’єму та/або рівня натрію.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

При поєднанні лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, внаслідок блокування цієї системи були виявлені зміни функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у пацієнтів з відповідною схильністю. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ) має обмежуватися окремими випадками за умови ретельного моніторингу функції нирок.

Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

Пацієнти, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом МІКАРДИСу з іншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може призводити до гострої гіпотензієї, гіперазотемії, олігурії або зрідка до гострої ниркової недостатності.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом у цілому не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення телміcартану їм не рекомендується.

Стеноз аорти та мі трального клапану, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і щодо інших вазодиляторів, з особливою обережністю призначають пацієнтам, у яких діагностовано стеноз аорти, мі трального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Гіперкаліємія

Протягом усього прийому медичних препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може виникнути гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або серцевої недостатності. У схильних до цього пацієнтів рекомендується проводити моніторинг рівня калію в сироватці крові.

Виходячи з досвіду застосування медичних препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, одночасний прийом з калій зберігаючи ми діуретиками, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або іншими медичними препаратами, що можуть підвищити рівень калію (наприклад, гепарин тощо), може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Таким чином їх слід з обережністю призначати одночасно з МІКАРДИСом.

Порушення функції печінки

Телміcартан виводиться головним чином у жовч. У пацієнтів із біліарними обструктивними порушеннями або печінковою недостатністю можна очікувати зниження кліренсу телмісартану. Тому таким пацієнтам телміcартан слід приймати з обережністю.

Сорбіт

Рекомендована щодобова доза таблеток МІКАРДИС 80 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИС не можна призначати пацієнтам зі спадковою чутливістю до фруктози.

Інші

Як спостерігалось, інгібітори ангіотензинперетворюючого ензиму, блокатори рецепторів ангіотензину, включаючи МІКАРДИС, менш ефективні для лікування африканців, можливо, через переважно високу поширеність низького рівня реніну у чорношкірих хворих на артеріальну гіпертензію.

Так, як і щодо будь-якого іншого антигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу телміcартану на здатність керувати автомобілем та механічними пристроями не проводилися. Однак при керуванні автомобілем та механічними пристроями необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або гіперсомнія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних агентів.

Супутній прийом телмісартану не призвів до клінічно значимої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, ібупрофеном, парацетамолом, симв астатином і амлодипіном. Щодо дигоксину спостерігається в середньому 20 % підвищення концентрації у плазмі перед прийомом наступної дози (до 39 % в окремих випадках), тому потрібно врахувати необхідність моніторингу рівня дигоксину у плазмі крові.

У ході одного з досліджень прийом комбінації з телмісартану та раміприлу призвів до збільшення у 2,5 раза площі під кривою ‘концентрація-час’ (AUC_0-24) та максимальної концентрації у плазмі крові (C_max) раміприлу та раміприлату. Клінічна значимість цього спостереження залишається невідомою.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ензиму зареєстровано тимчасове підвищення концентрації літію у сироватці крові та підвищення токсичності.

Повідомлялося про поодинокі випадки подібної взаємодії і з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи МІКАРДИС. Таким чином, при одночасному застосуванні рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Терапія не стероїдними протизапальними препаратами (ацетил саліцилова кислота у режимі проти запального дозування, ЦОГ-2 інгібітори і неселективні не стероїдні протизапальні препарати) може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів із зневодненням. Сполуки, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, наприклад, телмісартан, спричиняють синергічні ефекти. Комбінована терапія не стероїдним протизапальним препаратом і МІКАРДИСом потребує забезпечення адекватної гідратації і проведення ретельного контролю функції нирок на початку терапії.

При одночасній терапії з не стероїдними протизапальними препаратами повідомлялося про зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, внаслідок інгібування судинорозширювальних простагландинів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Телміcартан є специфічним та ефективним антагоністом рецепторів ангіотензин II (тип АТ 1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II у місцях його зв’язування на рецепторах субтипу АТ 1, що є відповідальними за активність ангіотензину II. Телміcартан не має будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ 1 рецептор. Телміcартан селективно зв’язує АТ 1 рецептор. Зв’язування є довготривалим.

Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ 2 та інші, менш вивчені АТ рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомий ефект їх можливого ‘над стимулювання’ ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телміcартан знижує рівні альдостерону у плазмі крові. Телміcартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує iонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

У людини телміcартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує підвищення артеріального тиску, який викликається ангіотензином II. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 годин і залишається відчутним до 48 годин.

Лікування артеріальної гіпертензії. Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4 тижні від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин, у тому числі включаючи останні 4 години перед наступним прийомом. Це підтверджено при амбулаторному моніторингу артеріального тиску. Співвідношення концентрації телмісартану перед прийомом наступної дози до пікової концентрації становить 80 % після прийому 40 та 80 мг.

У хворих на гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, без впливу на частоту пульсу. При раптовому припиненні лікування телміcартаном кров’яний тиск поступово повертається до параметрів до лікування протягом кількох днів без імовірності синдрому відміни.

Клінічні дослідження підтвердили, що лікування телмісартаном значно зменшує масу міокарда лівого шлуночка та індекс маси міокарда лівого шлуночка у пацієнтів з гіпертензією та гіпертрофією міокарда лівого шлуночка.

Під час клінічних досліджень з’ясовано, що лікування телмісартаном, порівняно з такими препаратами, як лосартан, раміприл та валсартан, викликає у хворих на артеріальну гіпертензію та діабетичною нефропатією статистично значиме зменшення протеінурії (включаючи мікро альбумінурію та макроальбумінурію).

У клінічних дослідженнях безпосереднього порівняння випадків сухого кашлю було значно менше у пацієнтів, які застосовували телмісартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори АПФ.

Попередження серцево-судинних захворювань та смертності

Під час дослідження ONTARGET (дослідження лікування телмісартаном та у комбінації з раміприлом) порівнювали ефект телмісартану, раміприлу та їх комбінації на серцево-судинні наслідки у 25620 пацієнтів віком 55 років і старше, в анамнезі яких були серцево-судинні захворювання, інсульт, об літеруючий ендартериїт або цукровий діабет з підтвердженням ураження органу-мішені (наприклад, ретинопатія, гіпертрофія лівого шлуночка, макро- або мікро альбумінурія), тобто широкий спектр пацієнтів з серцево-судинним ризиком.

Пацієнти були рандомізовані до однієї з трьох груп лікування: телмісартан 80 м, раміприл 10 мг або комбінація телмісартану 80 мг та раміприлу 10 мг, після чого пацієнти знаходилися під спостереженням в середньому 4,5 року. Артеріальна гіпертензія спостерігалася майже у 83 % рандомізованих пацієнтів. На момент оцінки вихідного стану загальний відсоток пацієнтів з діабетом в анамнезі становив 38 %, і ще у 3 % пацієнтів був зафіксований підвищений рівень глюкози плазми крові натщесерце. Базисна терапія включала ацетил саліцилову кислоту (76 %), статини (62 %), бета-блокатори (57 %), блокатори кальцієвих каналів (34 %), нітрати (29 %) та діуретики (28 %).

Первинна кінцева точка визначалась як поєднання таких подій: смерть унаслідок серцево-судинного захворювання, інфаркт міокарда без летального наслідку, інсульт без летального наслідку або госпіталізація через застійну серцеву недостатність.

Хоча популяція дослідження пройшла попередній скринінг на предмет переносимості лікування інгібітором АПФ, дотримання лікування виявилося кращим у групі телмісартану, аніж раміприлу чи комбінації телмісартану та раміприлу. Аналіз побічних явищ, які призвели до остаточного припинення лікування, та аналіз серйозних побічних явищ показав, що кашель та ангіо невротичний набряк менш часто спостерігалися у пацієнтів, які отримували телмісартан, аніж у пацієнтів, які одержували раміприл, проте артеріальна гіпотензія частіше спостерігалася у групі прийому телмісартану.

Телмісартан продемонстрував таку ж ефективність при зменшенні первинної кінцевої точки, що й раміприл. Частота виникнення первинної кінцевої точки була аналогічною у групах прийому телмісартану (16,7 %), раміприлу (16,5 %) та комбінації телмісартану та раміприлу (16,3 %). Багатофакторний ризик для телмісартану порівняно з раміприлом становив 1,01 (97,5 % CI 0,93 – 1,10, p (неменшої ефективності) = 0,0019). Лікувальний ефект тривав після корегування відмінностей у систолічному артеріальному тиску на момент оцінки вихідного стану пацієнтів та протягом дослідження. Не було виявлено відмінностей у первинній кінцевій точці за віком, статтю, расою, базисною терапією чи основним захворюванням.

Також встановлено, що телмісартан має таку ж ефективність, що й раміприл при оцінці кількох визначених другорядних кінцевих точок, включаючи поєднання таких подій, як смерть унаслідок серцево-судинного захворювання, інфаркт міокарда без летального наслідку, інсульт без летального наслідку або госпіталізація через застійну серцеву недостатність, що є первинною кінцевою точкою контрольованого дослідження HOPE. Під час дослідження HOPE вивчали ефект раміприлу порівняно з плацебо. Відносний ризик телмісартану у порівнянні з раміприлом при оцінці цієї кінцевої точки у дослідженні ONTARGET становив 0,99 (97,5 % CI 0,90 – 1,08, p (неменша ефективність) = 0,0004).

Поєднання телмісартану та раміприлу не забезпечило кращий ефект порівняно з раміприлом чи телмісартаном окремо. Окрім того, зафіксована значно вища частота виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочень у групі комбінованого лікування. Отже, у цій популяції не рекомендується застосовувати комбінацію телмісартану та раміприлу.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Всмоктування телміcартану швидке, хоча адсорбовані кількості розрізняються. Середня абсолютна біодоступність телміcартану становить близько 50 %.

Коли МІКАРДИС приймається під час їжі, зниження площі під кривою ‘концентрація в плазмі-час’ (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6 % (40 мг) до приблизно 19 % (160 мг). Через 3 години після введення концентрація у плазмі крові однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натщесерце або з їжею.

Розподіл. Телміcартан активно зв'язується з протеїнами плазми (> 99,5 %), головним чином з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Об'єм розподілу (V_ss) становить приблизно 500 л.

Метаболізм. Телміcартан метаболізується шляхом кон'югації з глюкуронідом. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.

Виведення. Телміcартан характеризується біекспоненціальною фармакокінетикою з термінальним періодом напів виведення > 20 годин. Максимальна концентрація в плазмі (С_max) і площа під кривою ‘концентрація в плазмі-час’ (AUC) зростає непропорційно до дози. Немає даних про клінічно значущу акумуляцію телміcартану при застосуванні у рекомендованих дозах. Концентрації у плазмі крові були вищі у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.

Після перорального введення телміcартан майже повністю виводиться з калом в основному як незмінена сполука. Кумулятивна ниркова екскреція становить < 2 % дози. Загальний кліренс плазми (Сl_tot) високий (приблизно 900 мл/хв), якщо порівнювати з печінковим кровотоком (близько 1 500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану збігається у молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігається низька концентрація в плазмі крові. Телміcартан має високу спорідненість з протеїнами плазми у суб'єктів з нирковою недостатністю та не може бути виведений діалізом.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили зріст абсолютної біодоступності приблизно до 100 %.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або білуваті довгасті таблетки.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи, при температурі не вище 30 ºC. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина.

Місцезнаходження.

Binger Strasse 173, D-55216, Ingelheim am Rhein, Germany.

Заявник.

Берінгер Інгельхайм Інтернешнл ГмбХ, Німеччина.

Місцезнаходження.

Binger Strasse 173, D-55216, Ingelheim am Rhein, Germany.