Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Ліки та препарати
Луцентіс
Новартіс Фарма Штейн АГ. Швейцарія.
Інструкція
Склад:
діюча речовина: ranibizumab;
1 мл розчину містить 10 мг ранібізумабу;
допоміжні речовини: α, α-трегалози дигідрат; L-гістидину гідро хлорид, моногідрат; L-гістидин; полісорбат 20; вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.
Фармакотерапевтична група. Код АТС. Засоби, що застосовуються при судинних захворюваннях очей. Антинеоваскуляризаційні засоби.
Код АТС S01L A04.
Клінічні характеристики.
Показання.
Луцентіс застосовують для лікування неоваскулярної (ексудативної) вікової макулярної дегенерації (ВМД).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної речовини чи будь-якого іншого інгредієнта препарату.
Активний/підозрюваний окулярний чи пері окулярний інфекційний процес.
Інтраокулярний запальний процес.
Період вагітності та годування груддю.
Дитячий вік.
Спосіб застосування та дози.
Луцентіс застосовується для інтравітреального введення. Введення препарату повинен виконувати лише кваліфікований лікар-офтальмолог, який має досвід проведення інтравітреальних ін’єкцій.
Рекомендована доза — 0,5 мг (0,05 мл).
Лікування препаратом починають з початкової фази — 1 ін’єкція на місяць протягом 3-х послідовних місяців, ця фаза супроводжується щомісячним контролем гостроти зору пацієнта. Якщо пацієнт втрачає не більше, ніж 5 літер в гостроті зору (за шкалою ETDRS, що еквівалентно одному рядку за шкалою Снеллена), рекомендовано продовжити застосування препарату Луцентіс. Інтервал між двома введеннями препарату повинен становити не менше місяця.
Інформація для застосування.
Як і всі препарати для парентерального введення, розчин перед застосуванням потрібно візуально перевірити на наявність механічних часток чи зміну кольору.
Введення препарату проводять у стерильних умовах, які включають: дезінфекцію рук як при хірургічному втручанні, стерильні рукавички та серветки, стерильний повікорозширювач (чи еквівалент), стерильний інструмент для парацентезу (якщо потрібно). Слід уважно переглянути алергологічний анамнез пацієнта перед виконанням інтравітреальної ін’єкції. Потрібно продезинфікувати шкіру навколо ока, повіку та поверхню ока. Відповідна анестезія та бактерицидний засіб широкого спектра дії повинні бути визначені до проведення ін’єкції.
Пацієнта слід проінструктувати щодо самостійного застосування антибактеріальних очних крапель 4 рази на добу, щоденно, протягом 3-х днів до та після ін’єкції.
Голку для ін’єкцій потрібно ввести на 3,5–4 мм позаду від лімба, у порожнину склоподібного тіла, відхиляючись від горизонтального меридіану і направляючи голку у напрямі до центра очного яблука. Потім ввести 0,05 мл розчину; місце проколу склери потрібно змінювати при наступних ін’єкціях.
Флакон препарату призначений тільки для одноразового використання.
Для приготування розчину Луцентіс для інтравітреального введення слід дотримуватися нижче наведеної інструкції:
1. Зовнішню частину гумової пробки продезінфікувати перед забором вмісту флакона.
2. З’єднати 5-ти мікро метрову фільтрувальну голку (є в комплекті) з 1 мл шприцом (є в комплекті) в асептичних умовах. Натиснути фільтрувальною голкою на центр пробки флакона, поки голка не торкнеться дна флакона.
3. Забрати весь розчин із флакона, тримаючи його вертикально і трішки нахиливши для зручності закінчення забору.
4. Переконатись, що поршень піднятий достатньо та флакон і голка порожні.
5. Залишити фільтрувальну голку у флаконі, від’єднавши від неї шприц. Фільтрувальну голку слід утилізувати після забору розчину, її не використовують для проведення ін’єкції.
6. В асептичних умовах щільно приєднати голку для ін’єкції (є в комплекті) до шприца.
7. Обережно видалити ковпачок голки для ін’єкції, щоб не роз’єднати голку зі шприцом.
Примітка: притримувати за жовту основу голки при видаленні ковпачка.
8. Старанно видалити повітря зі шприца і відрегулювати дозу на рівні 0,05 мл. Шприц готовий для проведення ін’єкції.
Примітка: не протирати голку для ін’єкції. Не тягнути поршень назад.
Будь-який невикористаний продукт чи залишки матеріалів слід утилізувати згідно з локальними вимогами.
Побічні реакції.
Вивчення безпечності застосування препарату Луцентіс проводилось протягом 24 місяців у групі з 1 315 пацієнтами в три фази III стадії, 440 пацієнтам препарат було призначено у рекомендованій дозі 0,5 мг.
Випадки серйозних побічних реакцій, пов’язаних з процедурою введення препарату включали: ендофтальміт, регматогенне відшарування сітківки ока, розрив сітківки ока, ятрогенна травматична катаракта. Інші випадки серйозних побічних реакцій, що спостерігались у пацієнтів при лікуванні препаратом Луцентіс — інтраокулярне запалення та підвищення внутрішньо очного тиску.
Побічні ефекти, що зазначені нижче, спостерігались частіше (щонайменше, на 2 %) у групі пацієнтів, які отримували Луцентіс 0,5 мг, ніж у контрольній групі (плацебо або вертепорфін, засіб для фото динамічної терапії) в об’єднаних даних трьох контрольованих дослідженнях III фази: FVF2598g (MARINA), FVF2587g (ANCHOR) та FVF3192g (PIER). Тому їх розглядали як потенційно побічні реакції препарату. Дані про безпечність застосування препарату, що описані нижче, також включають усі потенційно можливі побічні реакції, пов’язані зі способом введення препарату чи самим лікарським препаратом, у групі із 440 пацієнтів, яким було призначено по 0,5 мг препарату.
Побічні ефекти перелічені за класами систем органів та частотою виникнення, згідно з наступною систематизацією: дуже поширені (≥1/10), поширені (від ≥1/100 до <1/10), непоширені (від ≥1/1 000 до <1/100), рідко поширені (від ≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко поширені (<1/10 000).
Інфекції та інвазії: дуже поширені – рино фарингіт; поширені – грип.
З боку кровоносної та лімфатичної системи: поширені – анемія.
Психічні розлади: поширені – тривожність.
З боку нервової системи: дуже поширені – головний біль.
З боку органів зору: дуже поширені – інтраокулярне запалення, запалення склоподібного тіла, відшарування склоподібного тіла, крововиливи в сітківку ока, порушення зору, біль в оці, деструкція склоподібного тіла, крововиливи в кон’юнктиву, подразнення ока, відчуття стороннього тіла в оці, підвищене сльозовиділення, блефарит, сухість очей, гіперемія ока, відчуття свербежу в оці; поширені – дистрофія сітківки ока, порушення функцій сітківки ока, відшарування сітківки ока, розрив сітківки, відшарування пігментного епітелію сітківки, відрив пігментного епітелію сітківки, зниження гостроти зору, крововиливи в склоподібне тіло, порушення функції склоподібного тіла, увеїт, ірит, іридоцикліт, катаракта, субкапсулярна катаракта, помутніння задньої капсули, точковий кератит, ушкодження рогівки, запалення передньої камери ока, затуманений зір, геморагія в місці ін’єкції, крововилив в око, кон’юнктивіт, алергічний кон’юнктивіт, виділення з ока, фотопсія, фотофобія, відчуття дискомфорту в оці, набряк повіки, біль у повіці, гіперемія кон’юнктиви; непоширені – сліпота, ендофтальміт, повзуча виразка рогівки, кровотеча в передню камеру ока, кератопатія, спайки райдужки, відкладення на рогівці, набряк рогівки, утворення ліній розтягнення (стрій) на рогівці, біль у ділянці ін’єкції, почервоніння у ділянці ін’єкції, підвищена чутливість ока, подразнення повіки.
З боку дихальної системи: поширені – кашель.
З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – нудота.
З боку шкіри та підшкірних тканин: непоширені – висипання.
З боку скелетно-м’язової системи: дуже поширені – артралгія.
Обстеження: дуже поширені – підвищення внутрішньо очного тиску.
Передозування.
Про випадки передозування повідомлялось у клінічних та пост маркетингових дослідженнях. Побічні реакції, найчастіше пов’язані з передозуванням — підвищення внутрішньо очного тиску та біль в оці. При передозуванні препарату слід перевірити внутрішньо очний тиск та провести відповідне лікування, якщо лікар вважає за потрібне.
Особливості застосування.
Інтравітреальні ін’єкції, включаючи ін’єкції препарату Луцентіс, були асоційовані з ендофтальмітом, інтраокулярним запаленням, регматогенним відшаруванням сітківки ока, розривом сітківки ока, ятрогенною травматичною катарактою. Належна асептична техніка проведення ін’єкцій повинна бути обов’язковою при введенні препарату Луцентіс. Окрім того, потрібно спостерігати стан пацієнта протягом тижня після проведення ін’єкції, щоб розпочати своєчасне лікування у випадку розвитку інфекційного ускладнення. Пацієнт повинен бути добре проінструктований, щоб він негайно повідомив про появу будь-яких ознак, які можуть нагадувати ендофтальміт чи інші вище перелічені ускладнення.
Підвищення внутрішньо очного тиску відмічали протягом 60 хвилин після ін’єкції, тому показники внутрішньо очного тиску та перфузії диску зорового нерва повинні бути перевірені і відповідно скориговані.
Існує теоретичний ризик виникнення артеріальної тромбоемболії після інтравітреального застосування інгібіторів VEGF (судинний ендотеліальний фактор росту). Хоча при клінічних дослідженнях препарату Луцентіс спостерігався низький коефіцієнт частоти виникнення випадків артеріальної тромбоемболії, диспропорції між групами, в яких проводили лікування, не спостерігалося.
Як і для всіх лікарських засобів, що містять білок, існує потенційний ризик виникнення імуногенності препарату Луцентіс.
Безпечність та ефективність препарату при застосуванні для лікування обох очей одночасно не вивчались.
Застосування у період вагітності та годування груддю.
Дослідження застосування ранібізумабу в період вагітності не проводились, тому вагітним жінкам препарат не застосовують.
Жінки репродуктивного віку повинні застосовувати ефективну контрацепцію протягом лікування.
Невідомо, чи потрапляє препарат Луцентіс в грудне молоко, тому годування груддю не рекомендоване в період лікування препаратом.
Діти.
Безпека та ефективність впливу ранібізумабу для цієї групи пацієнтів не встановлені, тому дітям препарат не застосовують.
Особливі заходи безпеки.
Як і всі препарати для парентерального введення, розчин перед застосуванням потрібно візуально перевірити на наявність механічних часток чи зміну кольору.
Введення препарату проводять у стерильних умовах, які включають: дезінфекцію рук як при хірургічному втручанні, стерильні рукавички та серветки, стерильний повікорозширювач (чи еквівалент), стерильний інструмент для парацентезу (якщо потрібно). Слід уважно переглянути алергологічний анамнез пацієнта перед виконанням інтравітреальної ін’єкції. Потрібно продезінфікувати шкіру навколо ока, повіку та поверхню ока. Відповідна анестезія та бактерицидний засіб широкого спектра дії повинні бути визначені до проведення ін’єкції.
Пацієнта слід проінструктувати щодо самостійного застосування антибактеріальних очних крапель 4 рази на добу, щоденно, протягом 3-х днів до та після ін’єкції.
Флакон препарату призначений тільки для одноразового використання.
Будь-який невикористаний продукт чи залишки матеріалів слід утилізувати згідно з локальними вимогами.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.
Лікування препаратом може спричинити тимчасове порушення зору, що, в свою чергу, може впливати на здатність керувати авто транспортом та іншими механізмами.
Пацієнти, які відмічають порушення зору, не повинні управляти авто транспортом та іншими механізмами до зникнення вищевказаних тимчасових симптомів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Досліджень не проводилось.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Ранібізумаб — фрагмент рекомбінантного гуманізованого моноклонального антитіла проти людського судинного ендотеліального фактора росту А (VEGF-A). Він має високу спорідненість з ізоформами VEGF-A (наприклад, VEGF110, VEGF121 та VEGF165) і, таким чином, запобігає прикріпленню VEGF-A до його рецепторів VEGFR-1 та VEGFR-2. Прикріплення VEGF-A до його рецепторів призводить до проліферації ендотеліальних клітин та неоваскуляризації, а також проникності судин, що, як вважається, сприяє розвитку неоваскулярної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД).
Клінічна безпечність та ефективність препарату Луцентіс вивчалась у трьох рандомізованих, подвійному сліпому, та плацебо* - чи активно контрольованому дослідженнях пацієнтів з неоваскулярною ВМД. Загалом, було зареєстровано 1 323 пацієнтів (879 активної та 444 контрольної груп).
У дослідженні FVF2598g (MARINA) пацієнтам з мінімальними проявами класичної та прихованою некласичною формами ВМД вводили інтравітреально один раз на місяць препарат Луцентіс у дозі 0,3 мг і 0,5 мг або плацебо. Загалом було зареєстровано 716 пацієнтів (238 — група плацебо; 238 — Луцентіс 0,3 мг; 240 — Луцентіс 0,5 мг) та дані лікування за 24 місяці.
У дослідженні FVF2587g (ANCHOR) пацієнти з переважно класичною формою ВМД отримували: 1). один раз на місяць інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс в дозі 0,3 мг або плацебо фото динамічну терапію (ФДТ); 2). один раз на місяць інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс в дозі 0,5 мг або плацебо ФДТ; 3). інтравітреальні ін’єкції плацебо та вертепорфін ФДТ. Групі Плацебо інтравітреальні ін’єкції та вертепорфін ФДТ призначали препарат Луцентіс як першу ін’єкцію і потім кожні 3 місяці, якщо флуоресцентна ангіографія свідчила про зберігання чи повернення проникності судин. Загалом було зареєстровано 423 пацієнти (143 — група плацебо; 140 — Луцентіс 0,3 мг; 140 — Луцентіс 0,5 мг) та дані лікування за 24 місяці.
В обох дослідженнях основною ефективною кінцевою точкою було співвідношення пацієнтів, зір яких збережено (втрата гостроти зору менше 15 літер протягом 12 місяців), та контрольної групи. Майже у всіх пацієнтів, які отримували лікування препаратом Луцентіс (приблизно 95 %), гострота зору залишилась збереженою. У 33–41 % пацієнтів відмічено суттєве покращання гостроти зору (збільшення на 15 літер чи більше після 12 місяців лікування). Ступінь ВМД значно не впливав на результати лікування. Детальні результати показані в нижченаведених таблицях.
У пацієнтів, які отримували Луцентіс, відмічалось, у середньому, мінімально помітне зростання хоріоїдальної неоваскуляризації (ХНВ). На 12-й місяць досліджень середній показник зростання ХНВ в основній групі становив 0,1–0,3 DA проти 2,3–2,6 DA для контрольної групи.
Результати обох досліджень свідчать, що подальше лікування ранібізумабом може призвести до покращання у тих пацієнтів, які втратили 15 знаків найкраще коригованої гостроти зору (НКГЗ) у перший рік лікування.
Використання препарату Луцентіс довше 24 місяців не вивчалось.
Проведено рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо контрольоване дворічне дослідження FVF3192g (PIER), що було розроблене для оцінки безпечності та ефективності застосування препарату Луцентіс у пацієнтів з неоваскулярною ВМД (з або без класичної форми ХНВ). Дані включають 12 місяців досліджень.
Пацієнти отримували інтравітреальні ін’єкції препарату Луцентіс 0,3 мг та 0,5 мг або плацебо ін’єкцію один раз на місяць, протягом 3-х місяців поспіль, відповідно дозі, що призначалась кожні 3 місяці. Загалом у дослідженні було зареєстровано 184 пацієнти (Луцентіс 0,3 мг — 60; Луцентіс 0,5 мг — 61; плацебо — 63); 171 (93 %) спостерігалося протягом 12 місяців. Пацієнти, які брали участь у PIER-дослідженні отримали препарат Луцентіс в середньому 6 разів із 6-ти можливих від початку лікування (0-й день) і до 12-го місяця.
У PIER-дослідженні основною ефективною кінцевою точкою було середнє значення гостроти зору на 12-й місяць у порівнянні зі стартовим. Після початкового покращання гостроти зору (згідно із щомісячним дозуванням), в середньому, пацієнти, які отримували препарат Луцентіс один раз кожні три місяці, втрачали гостроту зору, повертаючись до базової точки на 12-й місяць. Майже у всіх пацієнтів (90 %), які отримували препарат Луцентіс, гострота зору збережена.
Середні показники змін гостроти зору, від початку до 12-го місяця досліджень FVF3192g (PIER)
Попередні дані відкритого дослідження (PROTECT), в якому визначалась безпечність призначення в один день вертепорфіну ФДТ та препарату Луцентіс 0,5 мг, показують, що процент розвитку інтраокулярного запалення внаслідок вищевказаної комбінації препаратів був низький (2 із 32 пацієнтів, 6,3 %).
У дослідженні MARINA на 12-й місяць лікування пацієнти відмічали статистичне та клінічно значуще покращання здатності виконувати дії, пов’язані з баченням ближніх та дальніх предметів та специфічного бачення, як засвідчено NEI VFQ-25. В той же час пацієнти, які отримували плацебо, повідомляли про погіршення здатності виконувати такі дії. На близь комірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +10,4, в групі плацебо було погіршення до 2,6 (p<0,01). На далекомірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +7,0, у групі плацебо було погіршення до 5,9 (p<0,01). На шкалі специфічного бачення у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +6,8, у групі плацебо було погіршення до 4,7 (p<0,01).
Підвищення на 12-й місяць порівняно з базовою лінією у кожній із трьох VFQ-25 підшкал збереглось до 24-го місяця для пацієнтів, яким призначили препарат Луцентіс; одночасно в групі плацебо спостерігалось подальше зниження щодо рівня базової лінії від 12-го до 24-го місяця досліджень у кожній з підшкал. Тому перевага застосування препарату Луцентіс порівняно з плацебо на 24-й місяць досліджень була ще вищою, ніж на 12-й місяць.
У дослідженні ANCHOR на 12-й місяць лікування пацієнти, яким вводили Луцентіс, відмічали статистичне та клінічно значуще покращання здатності виконувати дії, пов’язані з баченням ближніх та дальніх предметів та зороспецифічної залежності порівняно з пацієнтами, які отримували вертепорфін ФДТ. На близь комірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +9,1, у групі вертепорфін ФДТ було погіршення до 3,7 (p<0,01). На далекомірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +9,3, у групі вертепорфін ФДТ було погіршення до 1,7 (p<0,01). На шкалі специфічного бачення у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +8,9, у групі вертепорфін ФДТ було погіршення до 1,4 (p<0,01).
У групі вертепорфін ФДТ покращання ближнього та дальнього бачення, що спостерігалось на 12-му місяці лікування, було втрачено до 24-го місяця, в той час як покращання специфічного бачення збереглось до 24-го місяця лікування. Результати змін між 12-м і 24-м місяцями в кожній групі свідчать про більшу ефективність лікування ранібізумабом, ніж вертепорфіном ФДТ у порівнянні з даними на 12-й місяць, навіть при тому, що показник покращання специфічного бачення в групі ранібізумабу був меншим на 24-й місяць порівняно з таким на 12-й місяць досліджень (p від 0,0023 до 0,0006).
*Плацебо являла собою процедуру знеболю вання ока, що проводилась ідентично проведенню ін’єкції препарату Луцентіс. Верхівку шприца без голки притискували до кон’юнктиви і потім опускали поршень без голкового шприца.
Фармакокінетика.
Після щомісячного інтравітреального застосування препарату Луцентіс у пацієнтів з неоваскулярною ВМД концентрація ранібізумабу в сироватці крові була, як правило, низькою, з максимальним рівнем (Cmax), нижчим за необхідну концентрацію, що інгібує біологічну активність судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) на 50 % (11‑27 нг/мл, як визначено в дослідженні клітинної проліферації in vitro). Cmax була пропорційна дозі 0,05–1,0 мг/око.
Базуючись на аналізі даних фармакокінетики і виведення ранібізумабу із сироватки крові пацієнтів, які отримували препарат у дозі 0,5 мг, середнє значення періоду напів виведення ранібізумабу із склоподібного тіла становить приблизно 9 днів. При щомісячному інтравітреальному введенні препарату Луцентіс у дозі 0,5 мг в око, Cmax ранібізумабу в сироватці спостерігається приблизно через день після введення препарату і становить 0,79–2,90 нг/мл, Cmin може становити 0,07–0,49 нг/мл. Експозиція ранібізумабу у сироватці крові приблизно в 90 000 разів нижче, ніж у склоподібному тілі.
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок.
Не проводились дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції нирок. При вивченні фармакокінетики 68 % (136 із 200) пацієнтів мали порушення функції нирок (46,5 % — незначні [50–80 мл/хв], 20 % — помірні [30–50 мл/хв], 1,5 % — тяжкі [менше 30 мл/хв]). Рівень системного кліренсу був дещо нижчий, але клінічно незначущий.
Пацієнти з порушенням функції печінки.
Не проводились дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції печінки.
До клінічні дані з безпеки.
Інтравітреальне введення ранібізумабу мавпам роду Cynomolgus у дозах від 0,25 мг/око до 2,0 мг/око один раз кожні 2 тижні протягом 26 тижнів призвело до дозозалежного ефекту.
Інтраокулярно при підвищенні дози спостерігалось запалення передньої камери ока (пік – через 2 доби після ін’єкції). Вираженість запальної реакції загалом понижувалась при подальших ін’єкціях чи протягом часу між ін’єкціями Відзначались випадки інфільтрації та деструкції склоподібного тіла (вираженість яких теж залежала від дози), що, загалом, зберігались до кінця лікування. В 26-тижневому дослідженні спостерігалось, що вираженість запального процесу в склоподібному тілі підвищується з кількістю ін’єкцій, тим не менше, встановлено що процес є зворотним. Природа та час виникнення запалення заднього сегмента свідчать про імунозалежне утворення антитіл, що може бути клінічно незначущим. Короткочасне підвищення внутрішньо очного тиску спостерігалось після інтравітреального введення і не залежало від дози препарату.
При мікроскопії спостерігалось, що зміни в оці пов’язані із запаленням і не є ознакою дегенеративного процесу. Спостерігалось кілька випадків гранулематозних змін диску зорового нерва запального характеру. Вираженість порушень у задньому сегменті та інші наведені зміни знижувались у період регенерації. Антитіла до ранібізумабу було знайдено у сироватці крові та склоподібному тілі тварин, яким вводили цей засіб.
Немає ніяких досліджень канцерогенності, мутагенності, впливу на репродуктивну функцію, а також досліджень токсичності.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: стерильний, прозорий або злегка опалесцюючий розчин, без консервантів.
Несумісність.
Оскільки дослідження несумісності препарату не проводились, цей препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Зберігати у холодильнику при температурі від 2 до 8 °С. Не заморожувати.
Зберігати в захищеному від світла місці.
Упаковка.
По 0,23 мл розчину для ін’єкцій у флаконі № 1 у комплекті з шприцем та двома голками.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник. Novartis Pharma Stein AG / Новартіс Фарма Штейн АГ.
Місцезнаходження. Stein, Switzerland / Штейн, Швейцарія.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|