Ліки від а до я  -   Хвороби  -  Калькулятор калорій  -   Магнітні бурі  -   Дієти  -  Очищення організму  -  Схуднення  -  Молочниця
Геморой  -  Лікування  -  Косметологія  -  Поради  -  Інсульт  -  Інфаркт  -  Діабет  -  Варикоз  - Вправи 


Хвороби








Остеохондроз хребта

Категорія: 

Остеохондроз хребта - дегенеративне ураження міжхребцевих дисків, яке розвивається внаслідок порушення їх живлення.
Остеохондроз хребта - одне з найпоширеніших захворювань взагалі та серед ортопедичних зокрема, через шо він є не лише медичною, а й соціальною проблемою. Частота захворювання спричинила народження нової спеціальності - вертебрології. Диски при остеохондрозі хребта втрачають воду, тріскаються, відшаровуються від тіла хребця. Відшарування може бути локальним або ж тотальним. Локальні ураження спричинюють виникнення стабільних форм остеохондрозу, тотальні - нестабільних, тобто таких, при яких з'являється патологічна рухомість у горизонтальній площині і настає дестабілізація хребтово-рухового сегмента (хребтово-руховий сегмент включає два хребці та диск, що розташований між ними).

У патогенезі стабільних форм остеохондрозу хребта розрізняють три стадії:
I - внутрішньодискових переміщень драглистого ядра. Внаслідок дегенерації у фіброзному кільці диска утворюються тріщини, куди при навантаженнях може проникати драглисте ядро. Воно подразнює рецептори синувертебрального нерва, викликаючи картину прострілу (люмбаго). В низці випадків міотонічна реакція, шо зумовлена болем, утримує під тиском драглисте ядро, навколо якого виникає асептичне запалення (безсудинне ядро є чужою тканиною для імунної системи організму). При цьому наростає набряк тканин, який подразнює нервові закінчення й викликає біль. Ядро може повернутися на місце або залишитись у тріщині, згодом може настати його фібротизація.
II - протрузії (випинання) диска. Прогресування процесу призводить до розплющення диска, фіброзне кільце випинається в сторони. Протрузія назад може викликати подразнення спинномозкової оболонки, назад і вбік - спинномозкового корінця. На рентгенограмі видно зниження висоти міжхребцевої щілини.
III - грижі диска. При збільшенні протрузії розривається задня поздовжня зв'язка й елементи зруйнованого диска випинаються з міжхребцевої щілини. Задня поздовжня зв'язка розривається при раптовому підвищенні внутрішньодискового тиску. Клінічна картина характеризується ознаками стиснення нервового корінця або й спинного мозку. Грижа диска може спонтанно вправитись, завдяки чому настає ремісія.

Серед нестабільних форм остеохондрозу також розрізняють три стадії:
I - дискогенна. Міжхребцевий проміжок осідає, розпластане фіброзне кільце диска випинається по всьому периметру. З'являється двобічний біль, який зникає в положенні лежачи (ознака нестабільності).
II - дискартрогенна. Розвивається артроз у міжхребцевих суглобах, що проявляється постійним болем. Може бути компресія вмісту спинномозкового каналу. При зміщенні фрагментів диска в спинномозковий канал можуть виникати грубі спинальні розлади. У цей час по краях тіл хребців можуть проявлятись остеофіти, які подразнюють симпатичний стовбур, а це дає клініку симпатальгій.
У І та II стадіях нестабільних форм часто виникають функціональні блокади міжхребцевих суглобів від защемлення в них суглобової капсули або так званих меніскощів.
III - дискартроостеогенна. Внаслідок нетривалої нестабільності хребтово-рухового сегмента може розвиватися лізис дужки (спондилоліз), що веде до зміщення тіла хребця (дегенеративний спондилолістез). У цій стадії можливе звуження спинномозкового каналу, виникнення дисциркуляторних порушень, які призводять до розвитку синдрому переміжного каудогенного кульгання від тиску на кінський хвіст.

Клініка остеохондрозу хребта надзвичайно різноманітна.
Прояви хвороби можна поділити на чотири групи:
1. Больові: люмбаго (простріл), цервікальгії, торакальгії, люмбальгії, люмбоішіальгії, вегетативний вісцеральний біль (стенокардія, кокцигодинія) та ін.
2. Неврологічні: компресія спинномозкового корінця, кінського хвоста, спинного мозку, синдром хребтової артерії тощо.
3. Міотонічні: синдром драбинчастого м'яза, синдром грушоподібного м'яза та ін.
4. Синдроми нейроостеофіброзу: періартрит плечового, кульшового суглобів, епікондиліт, стилоїдит тощо.
Серед корінцевих синдромів найчастіше трапляються ураження попереково-крижових сегментів: IV, V поперекових та І крижового.
Вегетативно-вісцеральні синдроми можуть симулювати захворювання внутрішніх органів: стенокардію, виразку шлунка, гастрит, холецистит, урологічні та сексопатологічні прояви.
Крім клінічних методів обстеження, при остеохондрозі хребта застосовують низку спеціальних додаткових способів: оглядову рентгенографію ураженого сегмента, функціональну рентгенографію, дискографію, веноспондилографію, пневмомієлографію, комп'ютерну томографію.

Лікування остеохондрозу хребта


Використовують консервативні й оперативні методи.
У І стадії захворювання (внутрішньодискові зміщення ядра) потрібно зменшити внутрішньодисковий тиск: ліжковий режим на щиті, тракція хребта, легкий масаж. При вираженій міотонічній реакції й асептичному запальному процесі проводять знеболювальну терапію: блокади, болезаспокійливі засоби, протигістамінні препарати, індометацин, метиндол та ін. Надалі призначають біостимулятори (екстракт алое, ФіБС, склоподібне тіло), вітаміни, а після вщухання болю - масаж, лікувальну фізкультуру (40-60 хв щодня). Для сприяння розвитку репаративних процесів у диску призначають курс ін'єкцій румалону, артепарону.
В II стадії (протрузія диска) широко застосовують мануальну терапію й тракційні методи. Мануальну терапію повинен проводити лікар-вертебролог, оскільки невміле її застосування може спричинити тяжкі ускладнення.
Теплові процедури в гострій стадії не рекомендують, бо вони збільшують набряк венозної мережі і призводять до погіршення. Призначають сечогінні препарати (лазикс, гіпотіазид), трентал (ноотропіл). Тракційні методи із використанням вантажів вагою до 20-25 кг дають добрий ефект, ше ефективнішим є підводне витягнення. Після вщухання гострих явищ хворих підіймають на ноги, застосовуючи імобілізуючі корсети, пояси. При стійкій ремісії рекомендують санаторно-курортне лікування (радонові, сірчані ванни, лікувальні грязі).
В III стадії (грижа диска) в перші 1-10 днів можна застосовувати мануальну терапію, але ефективність її при грижах диска менша, ніж у І та II стадіях. Якщо вправити грижу диска не вдається, то показане оперативне лікування.
Нестабільну форму остеохондрозу переводять у стабільну. Цього можна досягти консервативним методом - введенням у диск папаїну, який зумовлює лізис диска, після якого настає рубцювання. Цей метод вимагає тривалого користування гіпсовим корсетом (до 6 міс).
Оперативне лікування застосовують при тяжких ускладненнях захворювання (компресія спинного мозку чи кінського хвоста, виражена нестабільність, спондилолістез) або за відсутності ефекту консервативної терапії.
Кількість переглядів:
Оцінка і коментарі відвідувачів
comments powered by Disqus