Ліки від а до я  -   Хвороби  -  Калькулятор калорій  -   Магнітні бурі  -   Дієти  -  Очищення організму  -  Схуднення  -  Молочниця
Геморой  -  Лікування  -  Косметологія  -  Поради  -  Інсульт  -  Інфаркт  -  Діабет  -  Варикоз  - Вправи 


Хвороби








Піелонефрит хронічний

Категорія: 

Піелонефрит хронічний, як правило, є наслідком гострого, однак не виключена можливість виникнення первинного хронічного пієлонефриту.

Етіологія і патогенез хронічного піелонефриту



Переходу гострого пієлонефриту в хронічний сприяють такі чинники: патологічні процеси в нирках і сечовидільних шляхах (камені, аномалії розвитку та ін.), які перешкоджають відтоку сечі; порушення функції сечовидільних шляхів (мисково-нирковий і пухирно-сечовідний рефлюкси); запальні захворювання сусідніх органів (коліт, апендицит, холецистохолангіт та ін.), джерела хронічної інфекції, не ліковані в гострій стадії пієлонефриту; загальні захворювання, які зумовлюють ослаблення імунологічних реакцій організму і сприяють тривалому перебігу запального процесу в нирках; неправильне і несвоєчасне лікування гострого пієлонефриту.

Розвиток хронічного пієлонефриту спричинюють інфекційні агенти, головним чином кишкова патичка, стафілокок, стрептокок, протей та ін. Етіологічним чинником пієлонефриту можуть бути також лептоспіри, гриби, віруси і L-форми бактерій.

Класифікація хронічного піелонефриту



Розрізняють первинну і вторинну форми хронічного пієлонефриту. За перебігом виділяють рецидивуючу і латентну форми; за активністю процесу - активну стадію, періоди часткової і повної клініко-лабораторної ремісії. Крім того, залежно від функціонального стану нирок розрізняють різновиди захворювання із збереженою і порушеною їх функцією та хронічною нирковою недостатністю.

Клініка хронічного піелонефриту



Захворювання може розвиватися повільно, з нечіткою симптоматикою або спостерігається швидке прогресування деструктивного процесу, який і зумовлює тяжку клінічну картину. В процес залучається все більша частина паренхіми нирки, відбувається її склерозування, яке призводить до зниження функціональної активності.

Найчастіше хворі скаржаться на біль у попереку. Як правило, біль тупий, непостійний, без певної локалізації. Рідше може бути постійний біль або відчуття важкості в попереку. Інколи з'являється короткочасний, несильно виражений біль по ходу сечоводу або в попереку, який поєднується зі змінами сечі.
Другий за частотою симптом - зниження апетиту. У 1/3 хворих спостерігається часте сечовипускання, нетримання сечі; у 1/4 - біль голови, загальна слабість, швидка втомлюваність.
Гарячка буває хвилеподібною, може супроводжуватися легким ознобом. Температура тіла субфебрильна або значно підвищена.
У 1/4 дітей виявляють блідість шкірних покривів, у 1/3 - відставання у фізичному розвитку, наліт на язиці, набряки під очима, зміни серцево-судинної системи, збільшення печінки.

Інтоксикаційний синдром утримується найдовше, тяжче піддається лікуванню. Больовий, дизуричний і диспепсичний синдроми зберігаються недовго, 1-2 тиж.
Хвилеподібний (рецидивуючий) перебіг хронічного пієлонефриту спостерігається частіше. Малосимптомний (латентний) перебіг характеризується ознаками хронічної інтоксикації (поганий апетит, знижене харчування, млявість, слабість, підвищена пітливість, одноразове підвищення температури тіла до субфебрильної та ін.) і змінами сечі, котрі супроводжуються незначним і нетривалим болем у попереку та за ходом сечоводу, позитивним симптомом Пастернацького. Наявність латентного пієлонефриту встановлюють ретроспективно за лабораторними і клінічними ознаками, які з'являються через певний час унаслідок прогресування патологічного процесу в нирках. Його проявами можуть бути анемія і артеріальна гіпертензія, які погано піддаються лікуванню.

Діагностика хронічного піелонефриту



Найінформативнішою ознакою хронічного пієлонефриту є зміни в сечі: лейкоцитурія від незначної до масивної (лейкоцити на все поле зору), 70-90 % становлять нейтрофільні гранулоцити. Чим активніший процес, тим значніша нейтрофільна лейкоцитурія, в міру його вщухання вона зменшується. Протеїнурія невисока, від слідів білка до 1 г/л. Еритроцитурія - постійна ознака, але вона ніколи не перевищує лейкоцитурію. Часом при латентному пієлонефриті аналізи сечі не виявляють змін, у таких випадках необхідно провести кількісне дослідження сечі за методом Каковського-Аддіса (Нечипорснко, Амбурже).
Прямим симптомом запалення є бактеріурія. Мікробне число може коливатися від 50 000 до 300 000.

При дослідженні крові можна виявити лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. Рентгенологічний метод дослідження дає змогу диференціювати первинний і вторинний процес. Однією з ранніх ознак вважають спазм чашечок, переважно верхніх, пієлоренальний рефлюкс, сповільнене виділення контрастної речовини. При тривалому запальному процесі з'являються атонія сечоводів, деформація чашечок, які стають круглими, грибоподібними, із сплющеними сосочками і звуженими шийками. При склерозуванні нирки зменшуються в розмірах, контури їх зазубрюються.

Лікування хронічного піелонефриту



При загостренні процесу на весь період гарячки, дизуричного і больового синдромів призначають ліжковий режим (його тривалість не перевищує 2 тиж). У міру поліпшення стану хворого переводять спочатку на напівліжковий (1 тиж), надалі - на палатний режим з обмеженням фізичних навантажень.
У перші 2 тиж захворювання дещо зменшують кількість кухонної солі в їжі (2-3 г на добу), через 3 тиж її кількість доводять до вікової норми (4-5 г на добу). Їжа переважно молочно-рослинна. З раціону виключають екстрактивні речовини, гострі страви, консерви.

У період загострення призначають антибактеріальну терапію на термін не менше ніж 3 міс з подальшими переривчастими курсами протягом 6 міс і більше. Критерієм відміни є відсутність лейкоцитурії при повторних дослідженнях сечі протягом 6-8 тиж і 3-5-кратні нормальні показники бактеріурії. Антибіотик призначають з урахуванням виду збудника і чутливості його до антибіотика.

У комплекс терапевтичних заходів включають: вітаміни (аскорбінову кислоту, ретинол, токоферол, тіамін, піридоксин), десенсибілізуючі засоби, стимулятори резистентності організму (метилурацил, пентоксил, тималін тощо); пиття рідин (1000-1500 мл на добу) - фруктові і овочеві соки, компоти, морси, киселі, відвари лікарських рослин (звіробою, мучниці, польового хвоща, березових бруньок, кукурудзяних приймочок, споришу, материнки, рум'янку, кропиви, пирію повзучого та ін.).

Диспансерний нагляд здійснює дільничний педіатр протягом 5 років. Обов'язково проводять контрольні аналізи сечі (спочатку щомісяця, а надалі щокварталу), вимірювання (1 раз на місяць) артеріального тиску і визначення залишкового азоту в крові (1 раз на квартал). Після перенесеного інтеркурентного захворювання проводять протирецидивні курси лікування (на 7-10 днів призначають антибіотики). Необхідна санація вогнищ хронічної інфекції.
Кількість переглядів:
Оцінка і коментарі відвідувачів
comments powered by Disqus