Ліки від а до я  -   Хвороби  -  Калькулятор калорій  -   Магнітні бурі  -   Дієти  -  Очищення організму  -  Схуднення  -  Молочниця
Геморой  -  Лікування  -  Косметологія  -  Поради  -  Інсульт  -  Інфаркт  -  Діабет  -  Варикоз  - Вправи 


Хвороби








Тиф черевний

Категорія: 

Тиф черевний - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується загальною інтоксикацією, гарячкою, розеольозною висипкою, збільшенням печінки і селезінки, ушкодженням лімфатичних утворень кишок.

Етіологія черевного тифу


Збудником є черевнотифозна паличка, яка належить до сальмонел. Вона грамнегативна, рухома, має соматичний О-, джгутиковий Н-антигени та антиген вірулентності Vi; за допомогою стандартних фагів розподіляється на 72 фаготипи. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, але швидко гине при нагріванні і під дією дезінфікуючих засобів.

Епідеміологія черевного тифу


Джерелом зараження є хвора людина або бактеріоносій. Механізм передачі фекально-оральний, захворювання поширюється водним, харчовим і контактно-побутовим шляхами. Простежується літньо-осіння сезонність, індекс сприйнятливості - 0,4. Можливі епідемічні спалахи. Частіше хворіють діти.

Патогенез черевного тифу


Інфікування відбувається через травний канал. Розмножуючись у лімфатичному апараті тонкої кишки, збудник викликає його запалення (лімфаденіт), а після прориву в кров - бактеріемію й інтоксикацію, що збігається з першими клінічними проявами хвороби. Далі бактерії осідають у різних органах, внаслідок чого розвиваються вогнищеві ураження їх (пневмонія, менінгіт, пієліт тощо). Одночасно починається очищення організму від збудника через різні органи виділення (нирки, кишки, з жовчю).
Зміни в кишках пояснюють токсичною дією ендотоксину як на периферичні нервові вегетативні вузли і закінчення, так і безпосередньо на лімфатичні утворення. У відповідь на циркуляцію мікробів та їх токсинів розвивається імунітет, що сприяє поступовому зникненню клінічних симптомів. За недостатності імуногенезу можливі рецидиви хвороби, а в окремих хворих формується хронічне бактеріоносійство.

Клініка черевного тифу


Інкубаційний період триває від 3 до 21 дня. При класичній формі захворювання розпочинається з східчастого підвищення температури тіла протягом першого тижня; далі гарячка утримується приблизно на одному рівні (39-40 °С) ще 10-14 днів, а потім, поступово знижуючись, температура тіла приходить до норми. Перед нормалізацією температури спостерігаються значні ранкові і вечірні коливання її (так звана амфіболічна стадія). Характер температурних кривих може бути різний.
Хворих турбують загальна слабість, швидка втомлюваність, біль голови, розлади сну, апатія, відсутність апетиту. При огляді виявляють симптоми загальної інтоксикації: кволість, сповільнені відповіді на запитання, блідість обличчя. Незважаючи на високу гарячку, герпетичних висипань на губах, як правило, не буває. Шкіра суха, гаряча. Розлади функції серцево-судинної системи характеризуються брадикардією, дикротією пульсу, приглушенням серцевих тонів, зниженням артеріального тиску. В легенях вислуховують сухі розсіяні хрипи. Язик сухий, потовщений, укритий біля кореня сіро-бурим нальотом; по краях його видно відбитки зубів. В окремих випадках можливі гіперемія слизової оболонки зіва і наліт на піднебінних дужках (ангіна Дюге). Живіт здутий. У зв'язку з наявністю регіонарного лімфаденіту відбувається вкорочення перкуторного звуку в правій здухвинній ділянці (симптом Падалки). Відзначається бурчання у сліпій кишці. Частіше мають місце запори, хоча випорожнення бувають і рідкими.
На початку 2-го тижня з'являється низка типових для черевного тифу симптомів, що полегшує клінічну діагностику. На шкірі на 8-10-й день хвороби виникає висипка у вигляді окремих (5-15) розеол, які розташовані переважно на животі та бічних поверхнях тулуба. Характерні підсипання, висипка інколи зберігається довше від гарячки. Пальпується збільшена середньої щільності селезінка, часто побільшена печінка. Значно підсилюється інтоксикація, що супроводжується загальмованістю, сонливістю, потьмаренням свідомості, маренням (тифоїдний стан).
Крім типового перебігу черевного тифу можуть траплятися абортивні, стерті і замасковані форми, у клінічній картині яких на перший план виступають симптоми ушкодження окремих органів - пневмотиф, менінготиф, нефротиф, апендикотиф, колотиф та ін.
Клінічна картина черевного тифу подібна до такої паратифів А та В, хоч перебіг останніх легший. Гарячка частіше ремітуюча, рідше - хвилеподібна або неправильного типу. На відміну від черевного тифу, при паратифах часто спостерігається підвищена пітливість. Паратиф А може розпочинатися з катаральних явищ - нежить, кашель, кон'юнктивіт, ін'єкція судин склер, герпетичний висип на губах, гіперемія обличчя; паратифу В більшою мірою властивий початок з проявів гострого гастроентериту. Висипка з'являється рано - на 4-7-й день, інколи в перші дні хвороби. Вона рясна, може бути поліморфна: типові розеоли, макуло-папули, деколи петехії.
Характерні зміни гемограми: на висоті хвороби відзначаються лейкопенія, відносний лімфоцитоз, ан- або тромбоцитопенія. ШОЕ залишається нормальною або дещо підвищується. В сечі виявляють альбумін, іноді лейкоцити.
Починаючи з 3-го тижня хвороби можуть виникати специфічні ускладнення черевного тифу: перфорація кишок та кишкова кровотеча. При перфорації з'являються біль у животі (частіше помірний), напруження м'язів черевної стінки, симптоми подразнення очеревини; зникає перкуторна печінкова тупість. При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз, дані рентгенологічного дослідження засвідчують наявність вільного газу в черевній порожнині. Кишкова кровотеча супроводжується короткочасним різким падінням температури тіла, тахікардією («ножиці», «чортів хрест»), анемією, зниженням артеріального тиску, наявністю крові у випорожненнях. При цьому свідомість хворого прояснюється, а самопочуття ніби поліпшується, хоч насправді наявні ускладнення дуже серйозні і пацієнт потребує негайної допомоги.
Інші ускладнення - інфекційно-токсичний шок, інфекційний психоз, пневмонія, плеврит, тромбофлебіт, пієлонефрит, менінгіт, артрит, остеомієліт тощо.
Тривале збереження збудника в кістковому мозку при ослабленні організму, порушенні дієти, психічних і фізичних перенавантаженнях може спричинити рецидив хвороби. Ознаки можливого рецидиву такі: тривалий субфебрилітет, збереження спленомегалії, тахікардія, анеозинофілія. Рецидив перебігає легше і швидше, однак при його виникненні хворого необхідно госпіталізувати.

Діагностика черевного тифу


Діагностика за клінічними даними в початковий період черевного тифу утруднена. Підозрілі на черевний тиф поступовий початок захворювання, тривала гарячка, інтоксикація без явного ураження окремих органів, наявність брадикардії, метеоризму. Для остаточного підтвердження діагнозу потрібне виділення збудника з крові (гемокультура). З цією метою впродовж усього гарячкового періоду можна робити посів крові з вени на жовчний бульйон чи середовище Раппопорта в співвідношенні 1 : 10; на 2-3-му тижні - посіви випорожнень та сечі. Дуоденальний вміст досліджують після 10-го дня з часу нормалізації температури тіла. Деяке значення має реакція аглютинації Відаля, діагностичний титр її 1 : 400. Більшу специфічність і чутливість має РИГА з О-, Н- і Vi-антигенами збудника, яку можна проводити з 5-7 дня хвороби. Діагностичний титр з О- та Н-антигеном 1 : 200, Vi-антигеном - 1 : 40. Перевагу надають результатам дослідження парних сироваток крові. РИГА з Vi-антигеном застосовують переважно для виявлення бактєріоносійства.
Диференціювати черевний тиф потрібно від грипу та інших ГРВІ, висипного тифу, бруцельозу, міліарного туберкульозу, інфекційного мононуклеозу, гарячки Ку, малярії, лептоспірозу, трихінельозу, сепсису.

Лікування черевного тифу


Всі хворі, у яких підозрюють черевний тиф та паратифи, підлягають госпіталізації в інфекційний стаціонар. Ліжковий режим призначають до 7-10-го дня нормальної температури. Харчування повноцінне, щадне (дієти № 2, 4). Із антибіотиків перевагу віддають левоміцетину (2-3 г на добу), ампіциліну або рифампіцину; застосовують також нітрофурани, бактрим. Патогенетичні засоби використовують залежно від ступеня тяжкості перебігу хвороби і наявності ускладнень. Поява перфорації кишок потребує негайного хірургічного втручання; кишкової кровотечі - консервативної гемостатичної терапії, а в разі виникнення повторної або масивної кровотечі показана операція.
Реконвалесцентів виписують із стаціонару на 21-й день нормальної температури тіла ( якщо їх не лікувати антибіотиками - на 14-й) за умови клінічного видужання і отримання двох негативних бактеріологічних аналізів калу і сечі, які взяті на 5-й і 10-й дні з часу встановлення нормальної температури.

Профілактика черевного тифу


На кожний випадок хвороби подають термінове повідомлення в СЕС. Особи, що перехворіли на черевний тиф і паратифи А та В, підлягають диспансерному нагляду в КІЗі протягом 3 міс і 2 роки перебувають на обліку в СЕС. У перший місяць реконвалесценції термометрію проводять 1 раз на тиждень, далі - 1 раз на 2 тиж. У випадку підвищення температури тіла чи погіршання загального стану проводять клінічне і лабораторне обстеження (загальний аналіз крові, посіви на гемо-, копро- і уринокультуру). Щомісячно роблять бактеріологічне дослідження калу і сечі на збудника, а в кінці терміну спостереження - жовчі.
Працівників харчових і прирівнюваних до них підприємств протягом першого місяця після виписування із стаціонару до роботи не допускають. За цей час 5 разів досліджують їх кал і сечу. Якщо результати бактеріологічних досліджень негативні, цих осіб допускають до роботи, але беруть на постійний облік у СЕС з щорічним дворазовим бактеріологічним дослідженням калу і сечі. Якщо було виділено збудника, то реконвалесцснта переводять на іншу роботу, не пов'язану з харчовими продуктами і безпосереднім обслуговуванням людей. Через 3 міс після видужання їх повторно, також п'ятиразово, з інтервалом 1-2 дні, бактеріологічно обстежують на копро- і уринокультуру й одноразово роблять посів жовчі. Якщо при будь-якому з обстежень, проведених через 3 міс після видужання, збудник виділений хоча б один раз, то таких осіб вважають хронічними бактеріоносіями, а отже, вони повинні змінити професію.
Обстеженню з метою виявлення збудників тифо-паратифозної групи підлягають усі хворі з довгочасною гарячкою. Якщо вона триває 5 днів і більше, то виконують одноразове дослідження на гемокультуру, а при збереженні гарячки понад 10 днів ставлять реакцію Відаля або РИГА в динаміці. З метою активного виявлення бактеріоносіїв обстежують усіх, хто влаштовується на роботу на харчові і прирівнювані до них підприємства, а також тих осіб, які спілкувалися з хворим в епідемічному осередку. Обстеженню підлягають також особи з вперше встановленим хронічним захворюванням жовчо- і сечовивідних шляхів.
В епідемічному осередку тифо-паратифозного захворювання протягом 21 дня здійснюють медичне спостереження за особами, що спілкувалися з хворим: проводять щоденну термометрію, одноразове бактеріологічне дослідження калу і сечі, реакцію Vi-гемаглютинації. Крім того, за наявності в анамнезі таких осіб відомостей про захворювання на черевний тиф, хронічні хвороби сечових і жовчних шляхів або про нещодавно перенесене гарячкове захворювання слід виконати бактеріологічне дослідження дуоденального вмісту. З метою запобігання хворобі застосовують черевнотифозний бактеріофаг (приймають по 2 табл'етки на день 3 рази з інтервалом між прийманнями 5 днів). Підвищення температури тіла у контактних осіб, підозра на початок захворювання диктують необхідність негайної госпіталізації їх і обстеження в умовах стаціонару.
В профілактиці черевного тифу важливе місце займають санітарно-гігієнічні заходи, які спрямовані на поліпшення забезпечення населення доброякісною питною водою, очищення населених пунктів, знешкодження стічних вод, контроль за об'єктами громадського харчування і торгівлею харчовими продуктами. В епідемічному осередку проводять заключну дезінфекцію.
Кількість переглядів:
Оцінка і коментарі відвідувачів
comments powered by Disqus