Збудниками є холерні вібріони серогрупи 01, які за О-антигенами розподіляються на 3 серотипи - Огава, Інаба, Гікошима. Існують також НАГ-вібріони, які мають такий самий, як і зазначені вібріони, Н-антиген, але належать до інших О-груп і не аглютинуються полівалентною холерною сироваткою. Вібріони грамнегативні, рухомі, мають форму коми; добре ростуть на лужних живильних середовищах при температурі 10-40 °С. Збудник гине під дією різних дезінфікуючих речовин, чутливий до кислот, антибіотиків тетрациклінової групи і левоміцетину.
Епідеміологія холери
Холера належить до карантинних (особливо небезпечних) інфекцій. Джерелом інфекції є хвора людина, реконвалесцент та здоровий носій, які виділяють збудника з випорожненнями. Механізм зараження фекально-оральний, основні фактори передачі - вода, харчові продукти, брудні руки, мухи. Захворюваність має сезонні коливання. Сприйнятливість висока, але часто формується здорове носійство.
Особливості сучасної пандемії холери: первинний осередок сформувався в Індонезії; кількісно переважають стерті і атипові форми; після перенесеного захворювання часто зберігається тривале вібріоиоиосійство; можливе формування вторинних ендемічних осередків; збудник стійкіший, ніж вібріони, що викликали попередню пандемію, до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища.
Патогенез холери
Вібріони інтенсивно розмножуються в тонкій кишці. Екзотоксин (холероген), який вони виділяють, активує фермент аденілатциклазу, внаслідок чого накопичується цАМФ, що зумовлю»: підвищення секреції електролітів і води в просвіт кишок і пронос. Величезна втрата ізотонічної рідини з випорожненнями та блювотними масами, яка може вдвічі перевищувати масу тіла хворого, призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові, згущення її, зневоднення організму, розпитку гіповолемічного шоку, обмінного ацидозу. Деіріцит електролітів, зокрема калію, досягає інколи третини його вмісту в організмі і спричинює порушення функції міокарда, ураження ниркових канальців, парез кишок, судоми.
Клініка холери
Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 діб. Клінічно виражені форми розпочинаються гостро - з проносу, що не супроводжується болем у животі і тенезмами. Випорожнення часті, рясні, швидко втрачають специфічний запах, колір і консистенцію калу («рисовий відвар»). Температура тіла нормальна, зрідка субфебрильна. Прогресування хвороби характеризується почащенням випорожнень, приєднанням багаторазового блювання «фонтаном» без нудоти.
Втрата великої кількості рідини з випорожненнями та блювотними масами зумовлює виникнення зневоднення. Розрізняють 4 ступені його: І - втрата рідини в кількості 1-3 % маси тіла, II - 4-6 %, III - 7-9 %, IV - 10 % маси і більше.
Клінічні ознаки зневоднення: спрага, сухість шкіри і слизових оболонок, зниження тургору шкіри (вона легко збирається в складки, які не розгладжуються), осиплість голосу аж до афонії, розлади гемодинаміки (акроціаноз, тахікардія, глухість серцевих тонів, зниження артеріального тиску, зменшення діурезу), клонічні і тонічні судоми, загострення рис обличчя з глибоко запалими очима, холодний липкий піт, задишка, субнормальна температура тіла. Лабораторні дані: відповідно до ступеня зневоднення посилюється згущення крові (збільшуються кількість еритроцитів, лейкоцитів, гематокритне число, відносна густина плазми крові); характерні гіпокаліємія, декомпенсований метаболічний ацидоз, підвищення фібринолізу.
Під час епідемічних спалахів можуть реєструватись атипові форми холери - блискавична та септична.
Ускладнення: гостра ниркова недостатність, набряк легень, повторний колапс.
Діагностика холери
Діагностика під час епідемічного спалаху можлива на підставі типових клінічних ознак - пронос, блювання, симптоми зневоднення без болю в животі і при нормальній температурі тіла, Діагноз перших випадків холери в місцевості, де вона раніше не реєструвалася, потребує бактеріологічного підтвердження. Для лабораторного дослідження забирають випорожнення і блювотні маси хворого, а також воду та інші об'єкти зовнішнього середовища. Методи експрес-діагностики - пряма мікроскопія нативних матеріалів у темному полі, реакція іммобілізації і мікроаглютинації вібріонів протихолерною О-сироваткою, імунофлюоресцентний метод. Паралельно проводять посів на лужні середовища з виділенням чистої культури та її ідентифікацією. Для серологічних досліджень використовують реакції аглютинації та визначення титру вібріоцидних антитіл у динаміці.
Диференціюють холеру від харчових токсикоінфекцій, сальмонельозу, холероподібного ешерихіозу, дизентерії, вірусного ентериту, отруєння солями важких металів та неїстівними грибами.
Лікування холери
Обов'язкова госпіталізація в спеціалізоване холерне відділення (госпіталь особливо небезпечних інфекцій). Лікування починають негайно, ще на догоєпітальному етапі. Головними є відновлення водно-електролітного балансу, корекція метаболічних зрушень. Використовують ізотонічні полііонні розчини (трисоль, ацесоль, лактасоль, квартасоль), які вводять внутрішньовенно (попередньо підігрітими до 38-40 °С) струминно (80-120мл/хв), поволі зменшуючи швидкість введення. Об'єм регідратації визначають початковою втратою рідини (яку обчислюють за ступенем зневоднення, показниками відносної густини плазми крові, вмісту калію) та втратами води і електролітів, що тривають. З цією метою проводять облік виділень хворого (втрати з випорожненнями, блювотними масами, сечею). Після припинення блювання або за його відсутності показана оральна регідратація зазначеними розчинами, а також регідроном, глюкосолом. На одного хворого розраховують для регідратації до 10 л рідини на добу. В разі появи пірогенних реакцій рекомендують уведення десенсибілізуючих засобів, у тяжких випадках - глюкокортикоїдів. З антибіотиків при холері використовують тетрациклін по 0,3 г або левоміцетин по 0,5 г через 6 год протягом 5 днів.
Реконвалеецентів виписують із стаціонару після клінічного одужання і одержання трьох негативних результатів бактеріологічних досліджень калу, які проводять не раніше ніж через 24-36 год після закінчення антибіотикотерапії З дні поспіль. Особам декретованих груп потрібно провести дуоденальне зондування з посівом жовчі (порції В і С) на холерний вібріон. Незалежно від професії реконвалесценти одразу можуть стати до роботи, але підлягають диспансеризації в КІЗі (за його відсутності - у дільничного лікаря) протягом 3 міс. У перший місяць щодекади проводять лікарське обстеження і бактеріологічне дослідження калу й одноразово - жовчі; надалі кал досліджують щомісяця. Осіб, які перенесли холеру або вібріононосійство, комісійно знімають з диспансерного обліку після повного видужання і одержання негативних результатів бактеріологічного дослідження.
Профілактика холери
Холера належить до карантинних інфекцій. на які розмові юджусться дія «Міжнародних медико-санітарних правил» (ВООЗ, 1973). З мстою запобігання цій хворобі проводять комплекс санітарно-гігіснічних заходів (охорона джерел водопостачання, контроль за харчуванням, знезаражування нечистот, боротьба з мухами).
Основні протиепідемічні заходи щодо локалізації та ліквідації осередку холери: обмежувальні заходи і карантин; виявлення, ізоляція, лабораторне обстеження і превентивне лікування осіб, які спілкувались із хворим на холеру; активне виявлення, провізорна госпіталізація і обстеження на холеру всіх хворих з дисфункцією кишок; бактеріологічне обстеження всіх осіб в осередку і об'єктів зовнішнього середовища; профілактична і заключна дезінфекція. До термінової профілактики антибіотиками вдаються не масово, а в окремих випадках - у закритих колективах, сім'ях і стосовно осіб, котрі були в однакових умовах з хворими щодо ризику зараження. З цією метою застосовують тетрациклін (по 0,5-0,3 г 2-3 рази на день) або доксициклін (по 0,1 г 1-2 рази на день) протягом 4 днів. Таке превентивне лікування має короткочасну дію.
Специфічна профілактика холери відмінена