Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Ліки та препарати
Ампісульбін
ПАТ «Київмедпрепарат»
Інструкція
Склад:
діюча речовина: ampicillin, sulbactam;
1 флакон містить 1,5 г стерильної суміші ампіциліну натрієвої солі і сульбактаму натрієвої солі у відношенні 2:1 у перерахуванні на ампіцилін 1,0 г та сульбактам 0,5 г.
Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.
Фармакотерапевтична група.
Антибактеріальний засіб для системного застосування. Ампіцилін та інгібітор ферменту. Код АТХ J01C R01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Препарат являє собою комбінацію бета-лактамного інгібітора – сульбактаму та бактерицидного бета-лактамного антибіотика – ампіциліну.
Ампіцилін відноситься до групи пеніцилінів широкого спектра дії та проявляє активність проти грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Ампіцилін проявляє бактерицидну дію, пригнічуючи біосинтез оболонок клітин мікроорганізмів у фазі проліферації.
Сульбактам пригнічує бета-лактамази бактерій, що інактивують пеніциліни, таким чином посилює дію ампіциліну у стійких до пеніциліну мікроорганізмів. Сульбактам проявляє антибактеріальну активність тільки до Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Moraxella Branhamella catarrhalis та Burkholderias cepacia.
Стійкість до сульбактаму/ампіциліну може базуватися на наступних механізмах:
інактивація бета-лактамазами, внаслідок чого сульбактам/ампіцилін не має достатнього впливу на бактерії, що продукують беталактамазу;
зниження афінності пеніцилін-зв’язуючих білків (ПЗБ) у зв’язку з мутацією існуючих ПЗБ або у зв’язку з продукуванням додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну;
недостатнє пригнічення ПЗБ через слабку пенітрацію ампіциліну у зовнішню стінку клітини.
Зазвичай чутливі види мікроорганізмів
Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін чутливий), Enterococcus faecalis, Streptococcus pneumonia та інші стрептококи.
Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae та parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae та meningitidis.
Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis та види цього роду.
Види, що набувають резистентності у поодиноких випадках
Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis.
Аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, бактерії роду Klebsiella та Proteus.
Вроджені резистентні мікроорганізми
Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін стійкий).
Аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, види Citrobacter, Morganella morganii, Serratia та всі ентеробактерії, що продукують беталактамазу типу І.
Контрольні показники
Для ампіциліну/сульбактаму рекомендовані наступні контрольні показники мінімальної інгібуючої концентрації (МІС, мкг/мл згідно з EUCAST): чутливий ≤ 2, резистентний ≥ 8.
Рівень резистентності може варіювати залежно від географічного положення та часу, тому для лікування тяжких інфекцій бажано мати локальну інформацію щодо резистентності для обраних видів. У разі необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо локальний рівень резистентності досягає таких розмірів, що користь від препарату ставиться під сумнів, хоча б у випадку деяких видів інфекцій. Рекомендовано встановити мікробіологічний діагноз, включаючи ідентифікацію збудника та визначення чутливості до кліндаміцину під час лікування тяжких інфекцій або у випадку резистентності до терапії.
Фармакокінетика.
Всмоктування/розподіл. Як після внутрішньовенного, так і після внутрішньом’язового введення досягаються високі концентрації ампіциліну/сульбактаму в сироватці крові. Після внутрішньовенного введення ампіциліну/сульбактаму досягаються вищі концентрації, ніж після внутрішньом’язового введення, але біодоступність ампіциліну/сульбактаму після внутрішньом’язового введення є майже повною. Окрім того, сульбактам/ампіцилін добре розподіляється у більшості тканин, рідин організму та секреціях.
Метаболізм. Поки що не визначено метаболіти сульбактаму та ампіциліну.
Виведення. Період напіввиведення як сульбактаму, так і ампіциліну у дорослих становить приблизно 1 годину. У пацієнтів віком від 65 років період напіввиведення становить 2-3 години. У дітей віком 1-1,5 року період напіввиведення дещо коротший (приблизно
50 хвилин), тоді як він набагато довший (8-9 годин) у новонароджених та недоношених дітей. Приблизно 80 % обох речовин виводиться у незмінному стані з сечею протягом 8 годин після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну.
Супутнє введення сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно важливих відхилень від кінетичних параметрів, які спостерігаються при введенні разової дози окремих субстанцій.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:
інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;
інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;
внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;
бактеріальна септицемія;
інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;
гонококові інфекції.
Препарат можна призначати у періопераційному періоді з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, які перенесли операції у черевній та тазовій порожнинах та у яких може бути зараження у черевній порожнині. При кесаревому розтині або перериванні вагітності препарат можна застосувати з метою профілактики для зниження випадків післяопераційного сепсису.
Слід брати до уваги, що сульбактам/ампіцилін неефективний проти Pseudomonas aeruginosa.
При застосуванні препарату необхідно врахувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протимікробних речовин.
Протипоказання.
Гіперчутливість до будь-яких компонентів препарату.
Алергічні реакції в анамнезі до будь-яких пеніцилінів. Також необхідно враховувати можливість виникнення перехресної алергії до цефалоспоринів.
Інфекційний мононуклеоз та лімфатична лейкемія, через схильність до розвитку реакцій шкіри, подібних до кору.
Якщо для відновлення порошку використовують 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, треба брати до уваги протипоказання, що зазначені в Інструкції для медичного застосування до відповідного лікарського засобу.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Ацетилсаліцилова кислота, індометацин і фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів.
Алопуринол – при одночасному застосуванні алопуринолу та ампіциліну частота виникнення висипань у пацієнтів, які отримують обидва препарати, суттєво підвищується порівняно з відповідною частотою у пацієнтів, які отримують лише ампіцилін.
Аміноглікозиди – змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовувати одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом як мінімум в 1 годину.
Антикоагулянти – парентеральні пеніциліни можуть порушити функцію агрегації тромбоцитів та показники коагуляції. Ці ефекти можуть посилитися при одночасному застосуванні антикоагулянтів.
Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди та тетрацикліни) можуть впливати на бактерицидну дію пеніцилінів, тому краще уникати їхнього одночасного застосування.
Естрогени (пероральні контрацептиви) – є повідомлення про зниження ефективності пероральних контрацептивів у жінок, які застосовували ампіцилін, наслідком чого стала незапланована вагітність. Незважаючи на те, що цей вплив слабо виражений, пацієнтам слід застосовувати інший або додатковий метод контрацепції у період застосування ампіциліну.
Метотрексат – одночасне застосування з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та інтоксикації метотрексатом. Такі пацієнти мають бути під ретельним наглядом, також для цих пацієнтів може бути необхідним застосування підвищених доз кальцію фолінату протягом тривалого часу.
Пробенецид зменшує ниркову екскрецію ампіциліну і сульбактаму; при одночасному застосуванні виникає підвищення рівня концентрацій активних речовин у сироватці крові, подовжується період напіввиведення та підвищується ризик виникнення токсичності. Зазвичай цей ефект може бути застосований для деяких захворювань (наприклад, гонорея) з метою забезпечення концентрації препарату в сироватці крові протягом тривалішого часу.
Вплив на лабораторні показники – хибно-позитивний результат щодо глюкозурії може бути виявленим при визначенні цукру в сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту). У таких випадках визначення глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.
При призначенні ампіциліну вагітним жінкам спостерігалося тимчасове зниження у плазмі крові рівнів кон’югованих естрогенів, естріол глюкуроніду, кон’югованого естрону та естрадіолу. Подібні ефекти можливі і при застосуванні препарату.
Особливості застосування.
У пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна гарячка, кропив’янка або бронхіальна астма, ризик реакцій гіперчутливості підвищений.
Як і у випадку з іншими пеніцилінами, у поодиноких випадках повідомлялося про виникнення анафілактичного шоку у пацієнтів, яким була призначена терапія препаратом. Така реакція частіше зустрічається у пацієнтів, в анамнезі яких є алергічні реакції на пеніциліни або інші алергічні реакції. Перед призначенням терапії препаратом слід детально розпитати пацієнта про реакції гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів або до інших речовин. При виникненні алергічної реакції на лікарський засіб слід припинити терапію препаратом та/або розпочати відповідну терапію. Серйозні анафілактичні реакції потребують лікування епінефрином. У разі необхідності слід призначити кисень (можливо, після інтубації) і глюкокортикоїди внутрішньовенно.
З метою своєчасного виявлення ознак надмірного росту нечутливих організмів, включаючи гриби, слід регулярно контролювати стан пацієнта.
Необхідно бути обережним при призначенні антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдом, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування препарату і розпочати відповідну терапію.
При застосуванні антибактеріальних препаратів, включаючи сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток антибіотико-асоційованої діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), зі ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику і призводить до підвищеного росту Clostridium difficile. Clostridium difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку CDAD.
Штами Clostridium difficile, що продукують токсини, можуть підвищувати захворюваність і летальність, оскільки такі інфекції є резистентними до антибактеріальної терапії та можуть потребувати колектомії. Можливість CDAD повинна бути розглянута для всіх пацієнтів з діареєю, є наслідком антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток CDAD повідомлялося після 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії.
У випадку сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом і розпочати відповідну терапію (наприклад, ванкоміцин для перорального застосування 4×250 мг щодня). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.
Перед початком лікування гонореї, коли існує підозра щодо одночасної наявності сифілісу, необхідно попередньо провести дослідження «у темному полі». Далі протягом щонайменше 4-х місяців потрібно проводити серологічні тести з частотою 1 раз на місяць.
Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні новонародженим (перш за все недоношеним) та немовлятам.
Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів, комбінація ампіциліну і сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки однієї з речовин є недостатньою.
Оскільки інфекційний мононуклеоз має вірусне походження, не слід застосовувати у лікуванні ампіцилін. У більшості пацієнтів з мононуклеозом, які отримували ампіцилін, виникали висипання на шкірі. Можливо, пацієнти з ВІЛ-інфекцією мають також підвищений ризик виникнення висипання на шкірі.
Пацієнтам, які знаходяться на натрієвій дієті, слід брати до уваги, що 1,5 г препарату містить приблизно 115 мг (5 ммоль) натрію.
Перед застосуванням лідокаїну або іншого місцевого анестетика необхідно провести шкірні проби для визначення індивідуальної чутливості до цих лікарських засобів (у разі використання останніх необхідно врахувати інформацію щодо їх безпеки застосування).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Недостатньо даних щодо застосування сульбактаму/ампіциліну вагітним жінкам. Не було повідомлень щодо дефектів розвитку або ембріотоксичного ефекту у дослідженнях на тваринах. Проте препарат слід застосовувати у період вагітності тільки у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Сульбактам проникає крізь плацентарний бар’єр.
Годування груддю. Невеликі кількості ампіциліну та сульбактаму проникають у грудне молоко. Недостатньо даних щодо застосування препарату у період годування груддю, тому на період терапії препаратом слід припинити годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Під час лікування препаратом у деяких пацієнтів можливе виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»), тому необхідно дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом і заняттям іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Спосіб застосування та дози.
Перед початком терапії із застосуванням препарату Ампісульбін та лідокаїну чи іншого анестетика необхідно провести шкірні проби для визначення індивідуальної чутливості до цих лікарських засобів (у разі використання останніх необхідно враховувати інформацію щодо їх безпеки застосування).
Препарат слід застосовувати внутрішньом’язово або внутрішньовенно (у вигляді болюсної ін’єкції або інфузії).
Для підготовки до використання препарат слід розвести стерильною водою для ін’єкцій або іншим сумісним розчином. Після додання розчинника слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого візуально оцінити повноту розчинення.
Препарат розчинити за допомогою щонайменше 3,2 мл води для ін’єкцій (або іншого сумісного розчину) відповідно. Вводити внутрішньом’язово, у вигляді болюсної ін’єкції (протягом щонайменше 3-х хвилин). При більшому розведенні дозу можна вводити як болюсно, так і у вигляді внутрішньовенної інфузії (протягом 15-30 хвилин).
При внутрішньом’язовому застосуванні препарат слід вводити глибоко у м’яз; якщо ін’єкції болючі, то для відновлення порошку можна використовувати 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, що підходить.
Максимальна кінцева концентрація сульбактаму/ампіциліну – 125 мг/250 мг в 1 мл.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до сульбактаму та ампіциліну мікроорганізмами
Застосування дорослим
Залежно від тяжкості інфекції добову дозу препарату від 1,5 г до 12 г слід застосувати у поділених дозах кожні 6-8 годин (кожні 12 годин при менш тяжких інфекціях); максимальна добова доза не має перевищувати 12 г для препарату (4 г для сульбактаму).
Тяжкість інфекції Добова доза препарату (г)
Легка
Середня
Тяжка 1,5-3 (від 0,5 + 1 до 1 + 2)
до 6 (2 + 4)
до 12 (4 + 8)
Застосування дітям
Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, призначати у дозі 75 мг/кг/добу (що відповідає 25 мг/кг/добу сульбактаму і 50 мг/кг/добу ампіциліну) у поділених дозах кожні 12 годин.
Новонародженим віком від 1 тижня та немовлятам віком до 1 року добова доза препарату становить 150 мг/кг (що відповідає 50 мг/кг/добу сульбактаму та 100 мг/кг/добу ампіциліну) та має бути застосована у поділених дозах з інтервалом 12 годин.
Дітям віком від 1 року добова доза препарату становить 150 мг/кг (що відповідає 50 мг/кг/добу сульбактаму та 100 мг/кг/добу ампіциліну). Препарат, як правило, слід вводити кожні 6-8 годин.
Для профілактики хірургічних інфекцій доза препарату становить 1,5-3 г, її слід вводити під час вступного наркозу, що забезпечує достатньо часу для досягнення ефективних концентрацій у сироватці крові та тканинах під час операції. Дозу можна вводити повторно через кожні 6-8 годин; застосування препарату слід припинити через 24 години після операції, за винятком тих випадків, коли введення препарату призначене з терапевтичною метою.
Для лікування неускладненої гонореї препарат можна вводити 1 раз у дозі 1,5 г внутрішньовенно або внутрішньом’язово. З метою подовження концентрації сульбактаму та ампіциліну у плазмі крові слід одночасно призначати пробенецид у дозі 1 г перорально.
Застосування пацієнтам з порушеннями функцій нирок
У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) елімінація сульбактаму та ампіциліну уповільнюється однаково, тому їх співвідношення у плазмі крові не змінюється. Таким пацієнтам інтервали між дозами препарату необхідно подовжити відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.
Кліренс креатиніну (мл/хв) Інтервал між дозами
> 30 6-8 годин
15-29 12 годин
5-14 24 години
< 5 48 годин
Пацієнти, які перебувають на діалізі. Як сульбактам, так і ампіцилін однаково елімінуються шляхом гемодіалізу, тому препарат слід застосувати негайно після діалізу та потім, до початку наступного діалізу, застосовувати з інтервалом у 48 годин.
Застосування пацієнтам із порушеннями функцій печінки. Для пацієнтів із порушенням функцій печінки корекція дози не потрібна.
Застосування пацієнтам літнього віку. За умови відсутності ниркової недостатності корекція дози препарату для пацієнтів літнього віку не потрібна.
Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та зазвичай становить 5-14 днів, однак у більш тяжких випадках його можна подовжити або можна додатково призначити ампіцилін. Як правило, лікування слід продовжувати ще протягом 48 годин після нормалізації температури тіла та зникнення інших симптомів бактеріальної інфекції.
Тривалість лікування інфекцій, спричинених гемолітичними стрептококами, має відбуватися щонайменше 10 днів з метою уникнення ревматоїдної гарячки та гломерулонефриту.
Інструкції щодо розчинення. Концентрований розчин для внутрішньом’язового застосування слід використати протягом 1 години після відновлення.
Час використання препарату для внутрішньовенної інфузії, залежно від типу обраного розчинника, зазначено нижче:
Розчинник Концентрація
сульбактаму/ампіциліну
Час зберігання
(години)
t=25 °С t=4 °С
Стерильна вода для ін’єкцій до 45 мг/мл
45 мг/мл
до 30 мг/мл 8
48
72
0,9 % розчин хлориду натрію до 45 мг/мл
45 мг/мл
до 30 мг/мл 8
48
72
Розчин лактату натрію до 45 мг/мл
до 45 мг/мл 8
8
5 % водний розчин глюкози 15-30 мг/мл
до 3 мг/мл
до 30 мг/мл 2
4
4
5 % водний розчин глюкози у
0,45 % розчині хлориду натрію до 3 мг/мл
до 15 мг/мл 4
4
10 % водний розчин інвертованого цукру до 3 мг/мл
до 30 мг/мл 4
3
Розчин Рінгера лактатний до 45 мг/мл
до 45 мг/мл 8
24
Діти.
Застосовувати дітям від народження.
Передозування.
Інформація щодо гострої токсичності сульбактаму натрію/ампіциліну натрію обмежена. Очікуваними проявами передозування лікарським засобом є передусім збільшення кількості проявів побічних реакцій. Потрібно брати до уваги той факт, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинити неврологічні ефекти, включаючи судоми. У разі судом рекомендовано лікування із застосуванням діазепаму. Оскільки і ампіцилін, і сульбактам виводяться за допомогою гемодіалізу, ця процедура може прискорити виведення препарату з організму, якщо передозування виникло у пацієнтів із нирковою недостатністю.
Побічні реакції.
Оскільки препарат містить ампіцилін і сульбактам, різновиди та частота можливих побічних ефектів подібні до вивчених для обох речовин.
З боку системи крові та лімфатичної системи: оборотні зміни у складі крові, такі як анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, зміни показників коагуляції крові.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність, сонливість, нейротоксичні реакції (судоми).
З боку травного тракту: діарея, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, нудота, блювання, анорексія, метеоризм, здуття живота, ентероколіт і псевдомембранозний коліт.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, затримка сечі, дизурія.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання, свербіж, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та інші реакції шкіри, запалення слизових оболонок (глосит, стоматит, зміна кольору язика).
З боку кістково-м’язової системи: біль у суглобах, незначні і тимчасові підвищення рівня креатинфосфокінази.
Інфекції та інвазії: суперінфекція, кандидоз.
Загальні порушення та порушення у місці введення: біль у місці ін’єкції, особливо при внутрішньом’язовому введенні; флебіт або реакція у місці ін’єкції, біль у грудній клітці, субстернальний біль, еритема, носова кровотеча, кровотеча слизових оболонок.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформну еритему, анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок, агранулоцитоз, ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, набряк обличчя.
З боку гепатобіліарної системи: оборотне та незначне підвищення рівня трансаміназ у крові (АЛТ, АСТ), гіпербілірубінемія, відхилення показників функції печінки, жовтяниця, гепатит (іноді з летальним наслідком), холестатичний гепатит.
Діти: доступні дані з безпеки застосування дітям, які отримували лікування препаратом, демонструють побічні реакції, подібні до тих, що виникали у дорослих. Атиповий лімфоцитоз був зазначений у 1 дитини.
Лабораторні показники: підвищення рівня лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, азоту сечовини крові, лімфоцитів, моноцитів, базофілів, еозинофілів, тромбоцитів; зниження рівня гематокриту, лімфоцитів, еритроцитів і гіалінових циліндрів.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Сульбактам/ампіцилін та аміноглікозиди слід відновлювати та вводити окремо, через in vitro інактивацію аміноглікозидів амінопеніцилінами. Через наявність ампіциліну розведена форма препарату несумісна з наступними лікарськими засобами: гентаміцин, канаміцин, хлорпромазин, гідралазин. Через несумісність препарату слід застосовувати окремо з такими лікарськими засобами: ін’єкційний метронідозол, ін’єкційний тетрациклін, тіопентал натрію, преднізолон, прокаїн суксаметонію хлорид, та норадреналін. Ампіцилін менш стабільний у розчинах, що містять глюкозу та інші карбогідрати, окрім цього, його не слід змішувати з кров’ю, препаратами крові, білковими гідролізатами або амінокислотами. Ампіцилін, несумісний з аміноглікозидами, тому їх не слід змішувати в одній ємності.
Упаковка.
По 1,5 г у флаконах; по 10 флаконів у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ПАТ «Київмедпрепарат».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|