Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Ліки та препарати
Рінсулін
ВАТ «Національні біотехнології». Росія
Інструкція
Склад:
діюча речовина: 1 мл препарату містить інсуліну людського генно-інженерного 100 МО;
допоміжні речовини: протаміну сульфат, гліцерин, фенол, натрію гідро фосфат дигідрат, вода для ін'єкцій.
Лікарська форма. Суспензія для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група.
Протидіабетичні засоби. Препарати інсуліну. Код АТС А 10А С 01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування хворих на діабет, які потребують інсуліну як засобу для підтримання нормального рівня цукру в крові. Препарат також показаний як засіб для початкової стабілізації стану хворого на діабет і для лікування вагітних жінок, хворих на діабет.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до Рінсуліну НПХ та будь-яких його складників, за винятком випадків застосування десенсибілізуючої терапії. Гіпоглікемія. Не вводити внутрішньо венно.
Спосіб застосування та дози.
Дозування, графік введення та кількість ін’єкцій установлює лікар, виходячи з конкретних потреб і відповідно до кожного конкретного випадку.
Рінсулін НПХ вводять шляхом підшкірної ін’єкції. Рінсулін НПХ не можна вводити внутрішньом’язево або внутрішньо венним шляхом. Температура препарату перед введенням повинна бути кімнатною.
Підшкірну ін’єкцію роблять в плече, стегно, сідниці або живіт. Місце ін’єкції необхідно змінювати, щоб одне й те саме місце не повторювалось частіше одного разу на місяць, щоб попередити розвиток ліподистрофії.
При введенні будь-якого інсулінового препарату Рінсулін НПХ слід уникати введення голки у кровоносну судину. Після введення препарату не можна розтирати місце ін’єкції. З пацієнтами слід провести докладний інструктаж щодо методики виконання ін’єкцій.
Рінсулін НПХ можна застосовувати у комбінації з Рінсуліном Р.
В середньому добова доза препарату становить 0,5-1 МО/кг маси тіла (залежить від індивідуальних особливостей пацієнта та від рівня глюкози крові).
Побічні реакції.
Гіпоглікемія є най поширенішим побічним ефектом інсулінотерапії у хворих на діабет. Гіпоглікемія у тяжкій формі може призвести до втрати свідомості, у деяких крайніх випадках – до смерті. Дані щодо частоти гіпоглікемій не надаються, оскільки гіпоглікемія пов’язана з дозою інсуліну та з іншими чинниками, наприклад: дієта хворого та рівень фізичних навантажень.
Місцеві прояви алергії можуть проявлятися часто (від 1/100 до < 1/10) у формі почервоніння шкіри, набряку або свербежу в місці ін’єкції. Вони зазвичай тривають від кількох днів до кількох тижнів. У деяких випадках такий стан пов’язується не з інсуліном, а з іншими факторами, наприклад, з подразниками у складі засобів для очищення шкіри або відсутністю досвіду виконання ін’єкцій.
Системна алергія з’являється дуже рідко (< 1/10 000), але потенційно є тяжким побічним ефектом та являє собою генералі зовану форму алергії (аж до розвитку анафілактичного шоку) на інсулін, яка може спричинити висипання на всій поверхні тіла, задишку, хрипи, зниження артеріального тиску, збільшення частоти ударів серця та підвищення потовиділення. Тяжкі випадки генералізованої алергії небезпечні для життя. У деяких виняткових випадках тяжкої форми алергії на Рінсулін Р слід негайно вжити відповідних заходів. Може виникнути потреба у заміні інсуліну або у десенсибілізуючій терапії.
У місці ін’єкції нечасто може виникнути ліподистрофія (від 1/1000 до < 1/100).
Також можливі набряки, минущі порушення рефракції.
Передозування.
Симптоми. Для передозування інсуліну не існує конкретного визначення, оскільки на рівень глюкози в крові впливають складні взаємодії між рівнем інсуліну в сироватці крові, наявністю глюкози та іншими процесами обміну речовин. Причиною гіпоглікемії може стати надлишок інсуліну з погляду на інтенсивність поглинання вуглеводів і рівень фізичної активності.
Гіпоглікемія може призводити до апатії, сплутаності свідомості, відчуття серцебиття, головного болю, збільшення інтенсивності потовиділення та блювання.
Лікування. У випадках гіпоглікемії легкої форми хворим дають глюкозу або інші цукровмісні продукти внутрішньо. При гіпоглікемії середньо тяжкої форми хворих лікують внутрішньом’язовим або підшкірним введенням глюкагону з подальшим введенням вуглеводів разом з їжею після адекватного відновлення стану пацієнта. Пацієнтів, організм яких не реагує на введення глюкагону, лікують шляхом внутрішньо венного введення глюкози. При гіпоглікемічній комі глюкагон слід вводити внутрішньом’язово або підшкірно. Проте, якщо глюкагону немає або якщо організм хворого не реагує на його введення, слід ввести глюкозу внутрішньо венно. Одразу після повернення свідомості пацієнтові слід дати їжу. Може бути необхідним продовжувати давати хворому вуглеводи та не припиняти обстеження, оскільки гіпоглікемія може з’явитися і після клінічного одужання.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Велике значення має підтримання належного рівня глюкози в крові вагітних жінок, якихх лікують інсуліном (при інсулінзалежній і зумовленій вагітністю формах діабету). Потреба в інсуліні зазвичай зменшується протягом І триместру вагітності, після чого зростає протягом ІІ та ІІІ триместрів. Хворі на діабет жінки повинні повідомляти своїм лікарям про вагітність або намір завагітніти. Пильний контроль за рівнем глюкози в крові та загальним станом здоров’я має життєво важливе значення для хворих на діабет вагітних жінок.
У хворих на діабет жінок у період годування груддю може виникнути потреба у регулюванні доз інсуліну та/або режиму харчування.
Діти.
Інсулін можна застосовувати з народження, якщо виявляється діабет та пацієнт потребує введення інсуліну для виживання. Дозування, графік введення та кількість ін’єкцій визначає лікар, виходячи з конкретних потреб і відповідно до кожного конкретного випадку.
Особливі заходи безпеки. Не застосовувати препарат, якщо після збовтування суспензія не стала білою та рівномірно каламутною.
Будь-яка заміна типу або марки інсуліну має відбуватися під пильним медичним контролем. Зміна концентрації, марки (що відповідає певному виробнику), типу (швидкої дії, НПХ, повільної дії тощо), виду (інсулін тваринного походження, людський, аналог людського інсуліну) та/або способу приготування (інсулін, одержуваний за допомогою технології з використанням рекомбінантної ДНК, на відміну від інсуліну тваринного походження) може потребувати зміни дозування.
Дозування у разі лікування пацієнтів людським інсуліном може відрізнятися від дозування, застосовуваного при лікуванні інсулінами тваринного походження. При виникненні потреби в регулюванні доз таке регулювання можна виконувати з першої дози або протягом кількох перших тижнів або місяців.
У деяких пацієнтів, у яких були гіпоглікемічні реакції після переведення їх з режиму введення інсуліну тваринного походження на режим введення людського інсуліну, ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії виявилися менш явними або відмінними від симптомів, які раніше спостерігалися у цих пацієнтів при лікуванні тваринним інсуліном. У пацієнтів зі значним покращанням рівня глюкози в крові (наприклад, завдяки інтенсифікації інсулінової терапії) можуть надалі не спостерігатися деякі або жодні з ранніх попереджувальних симптомів гіпоглікемії, про що їм слід повідомити. Ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії також можуть бути іншими або менш явними у пацієнтів з тривалою формою діабету та діабетичною невропатією або у пацієнтів, які паралельно із застосовуваним лікуванням приймають інші медичні препарати, наприклад, бета-блокатори. Відсутність коригую чого лікування від гіпоглікемії або гіперглікемічних реакцій може призвести до втрати свідомості, коми або смерті.
Неправильне дозування або призупинення лікування (особливо це стосується хворих на інсулінзалежний діабет) може призвести до гіперглікемії та потенційно фатального діабетичного кето ацидозу.
При лікуванні людським інсуліном можуть вироблятися антитіла, хоча і в менших концентраціях, ніж у випадку застосування очищеного інсуліну тваринного походження.
Потреба в інсуліні значно змінюється при порушенні функцій надниркової залози, гіпофіза, щитовидної залози, нирок або печінки.
Потреба в інсуліні також може зростати під час хвороби або під впливом емоційного стресу.
Потреба у регулюванні доз може виникнути у разі зміни інтенсивності фізичних навантажень або звичного режиму харчування.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
Гіпоглікемія може негативно впливати на концентрацію уваги та рефлекторні реакції, тобто є фактором ризику в ситуаціях, що потребують згаданих якостей, наприклад, при керуванні автомобілем або експлуатації механічних пристроїв.
Пацієнтів слід інформувати про те, яких саме застережних заходів необхідно вживати перед керуванням автомобілем, щоб уникнути загострень гіпоглікемії, зокрема якщо ранні попереджувальні ознаки гіпоглікемії відсутні або неявні, або ж якщо загострення гіпоглікемії трапляються часто. За таких обставин не слід керувати автомобілем.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Деякі лікарські засоби впливають на метаболізм глюкози. Лікаря слід інформувати про будь-яке супутнє лікування, здійснюване разом із застосуванням людського інсуліну.
Потреба в інсуліні може зростати у разі застосування лікарських препаратів з гіперглікемічною активністю, як-то глюкокортикоїди, гормони щитовидної залози та гормон росту, даназол, бета 2-симпатоміметики (наприклад, ритодрин, сальбутамол, тербуталін), тіазиди.
Потреба в інсуліні може зменшуватися у разі застосування лікарських препаратів з гіпоглікемічною активністю, таких як оральні гіпоглікемічні препарати, саліцилати (наприклад, ацетил саліцилова кислота), деякі антидепресанти (інгібітори моноамін оксидази), деякі інгібітори ангіотензинперетворювалиних ферментів (каптоприл, еналаприл), неселективні бета-блокатори або алкоголь. Аналоги соматостатину (октреотид, ланреотид) можуть як підсилювати, так і знижувати потребу в інсуліні.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Основна дія інсуліну полягає в регулюванні метаболізму глюкози. Крім того, інсулін впливає на деякі анаболічні та антикатаболічні процеси в різних тканинах. У тканинах м’язів до таких ефектів належать посилення синтезу глікогену, жирних кислот, гліцерину та білка, а також збільшення поглинання амін окислот і ослаблення глікогенолізу, неоглюкогенезу, кетогенезу, ліполізу, катаболізму білків та видалення амін окислот.
Фармакокінетика. Рінсулін НПХ – інсулін середньої тривалості дії.
Препарат Рінсулін НПХ є людським інсуліном, який готують за допомогою технологій з використанням рекомбінантної ДНК.
Фармакокінетика інсуліну не відображає метаболічну активність гормона.
Час настання ефекту Рінсуліну НПХ – 1 година після введення. Пік максимальної концентра ції спостерігається між 2 та 8 годинами після ін’єкції. Тривалість гіпоглікемічного ефекту становить 18-20 годин, іноді – до 24 годин.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: суспензія білого кольору. При стоянні завис осідає. Рідина над осадом прозора безбарвна або майже безбарвна. Осад легко ре суспендується при обережному струшуванні.
Несумісність.
Не можна змішувати Рінсулін НПХ з інсулінами інших виробників та з інсулінами тваринного походження.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у захищеному від світла місці при температурі від 2 °С до 8 °С.
Не заморожувати.
Препарат, який застосовують в денний час, можна зберігати при кімнатній температурі не більше 28 днів.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 мл у флаконах, по 1 флакону у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ВАТ «Національні біотехнології».
Місцезнаходження.
Росія, 142279, Московська область, Серпуховський район, c. Оболенськ, пр. Науки, корпус 82.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|