Інфекція менінгококова - гостра інфекційна хвороба, що найчастіше перебігає у формі назофарингіту, рідше - гнійного менінгіту і менінгококцемії (сепсису).
Етіологія менінгококової інфекції
Збудником є менінгокок - грамнегативний диплокок, який у мазках крові та спинномозкової рідини хворого розташований внутрішньоклітинно. Мікроорганізм дуже чутливий до високої та низької температури, дії дезінфікуючих розчинів, ультрафіолетових променів. Розрізняють декілька серологічних груп менінгококів. Хворобу найчастіше викликають менінгококи з серогруп А та В.
Епідеміологія менінгококової інфекції
Джерелом інфекції є хвора людина і здорові носії (на одного хворого припадає до 2000 носіїв). Збудник виділяється у зовнішнє середовище при кашлі, нежитю. Механізм передачі повітряно-крапельний. Хворіють люди різного віку, але найчастіше діти до 10 років. Характерна зимово-весняна сезонність захворювань. Можуть спостерігатись як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи (особливо в дитячих колективах, гуртожитках, казармах). Кожні 10-15 років бувають періодичні підйоми захворюваності.
Патогенез менінгококової інфекції
Вхідні ворота інфекції - слизова оболонка верхніх дихальних шляхів, де розвивається запальний процес (назофарингіт). В окремих осіб унаслідок подолання збудниками місцевих бар'єрів і появи бактеріемії виникає менінгококцемія та формуються вторинні вогнища враження внутрішніх органів, а при подоланні менінгококом гематоенцефалічного бар'єра - запалення мозкових оболонок, переважно гнійне. Розвивається токсемія, яка може призвести до інфекційно-токсичного шоку, гострої ниркової недостатності, набряку головного мозку, розвитку синдрому ДВЗ.
Клініка менінгококової інфекції
Інкубаційний період триває 2-10 днів. Розрізняють локалізовані (гострий назофарингіт, носійство) та генералізовані (менінгококцемія, менінгіт, менінгоенцефаліт) форми інфекції.
Менінгококовий назофарингіт
Менінгококовий назофарингіт починається гостро - з болю голови, відчуття подразнення в горлі, закладання носа, нежитю. Задня стінка носової частини глотки гіперемована, набрякла, лімфощні фолікули гіперплазовані. Температура тіла може бути нормальною, але частіше спостерігається гарячка (38-40 °С). Якихось специфічних проявів менінгококовий назофарингіт не має. Він може бути самостійною клінічною формою, але майже у половині випадків є провісником генералізованих форм.
Менінгококцемія
Менінгококцемія характеризується вираженою інтоксикацією, гарячкою та появою характерної висипки переважно на сідницях, стегнах, тулубі. Вона геморагічна, елементи неправильної форми, різних розмірів; в їх центральній частині виникає некроз шкіри з наступним відторгненням некротизованої тканини. Можливі крововиливи в склери, кон'юнктиви; маткові, носові, шлункові кровотечі. Часто спостерігається ураження суглобів, зрідка - іридоцикліт, кон'юнктивіт.
Дуже тяжко перебігає блискавичний варіант менінгококцемії (синдром Уотерхауса-Фрідеріксена ), що є наслідком крововиливів у наднирковики. Для нього характерні бурхливий початок (з ознобу, болю голови, блювання), швидке підвищення температури тіла, поява геморагічної висипки, приєднання серцево-судинної недостатності, колапсу. Хворий непритомніє, з'являються рухове збудження, судоми, виражені менінгеальні явища.
Менінгіт
Менінгіт розпочинається раптово із стрімкого підвищення температури тіла, сильного болю голови, блювання (без нудоти). У більшості хворих у перший день з'являється поліморфна висипка, яка швидко зникає. Характерним є виникнення судом. Типова поза хворого - лежачи на боці з закинутою назад головою і приведеними до живота колінами. Спостерігаються ін'єкція судин склер, почервоніння обличчя, герпетична висипка. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижується. Характерні зміни нервової системи: гіперестезія, світлобоязнь, ригідність м'язів потилиці, наявність симптомів Керніга, Брудзинського. У немовлят відзначаються напруження і випинання тім'ячка, пірамідні патологічні знаки. Хворі часто непритомніють.
Менінгококовий менінгоенцефліт
Менінгококовий менінгоенцефліт з перших днів хвоїнки характеризується переважанням енцефалітичних явищ (розлади свідомості, судоми, паралічі, парези). Погіршується слух, зір, при поширенні процесу на дно IV шлуночка виникають дихальні та серцево-судинні розлади. Менінгеальні явища можуть бути слабо вираженими.
При дослідженні виявляють значний нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули вліво до юних форм і мієлоцитів, збільшення ШОЕ. Дія менінгіту характерні зміни спинномозкової рідини: вона витікає під підвищеним тиском, мутна, гнійна, плеоцитоз нейтрофільний, вміст білка збільшений, цукру і хлоридів - знижений. При її стоянні випадає груба фібринна плівка. Реакції Панді та Нонне-Апельта різко позитивні.
Ускладнення: інфекційно-токсичний шок, набухання і набряк головного мозку з вклиненням його у великий потиличний отвір, синдром ДВЗ, гостра недостатність наднирковиків.
Діагностика менінгококової інфекції
Діагностика менінгококової інфекції грунтується на клінічних і епідеміологічних даних. Вирішальне значення має виділення збудника з носової частини глотки, а також крові, спинномозкової рідини, елементів висипки. Матеріал із задньої стінки носової частини глотки беруть натще або через З-4 год після їди стерильним ватним тампоном на зігнутому дроті, який вводять за м'яке піднебіння. При витягуванні він не повинен торкатися зубів, слизової оболонки та язика. Посіви слід робити біля ліжка хворого і до початку антибіотикотерапїї. Менінгококи дуже вимогливі до умов культивування, для їх розмноження необхідні середовища з додаванням людського або тваринного білка та температура 36-37 °С. Тому матеріал доставляють у лабораторію в теплому вигляді, вміщуючи його у термос або переносячи за пазухою. Збудника можна виявити при бактеріоскопії «товстої» краплі крові та спинномозкової рідини. Серологічне підтвердження можна одержати в РИГА із специфічними діагностикумами. Діагностичним вважається зростання титру антитіл у динаміці хвороби. Диференціювати потрібно від грипу, геморагічного васкуліту (хвороби Шенлейна-Геноха, Верльгофа), кору, скарлатини, єрсиніозу, вірусного, лептоспірозного і туберкульозного менінгіту, субарахноїдального крововиливу, вторинного гнійного менінгіту.
Лікування менінгококової інфекції
Хворі на менінгококову інфекцію, особливо менінгококцемію і менінгітичні форми, підлягають негайній госпіталізації. При тяжких формах хвороби терапія має характер невідкладної допомоги. Найефективнішими є препарати бензилпеніциліну. Ще на догоспітальному етапі при підозрі на менінгококовий менінгіт чи менінгококцемію призначають бензилпеніцилін з розрахунку 200 000-500 000 ОД/кг маси тіла на добу. Його вводять з інтервалом 4 год, а дітям віком до 2 міс - кожні 3 год внутрішньом'язово. В разі підвищеної чутливості організму до препаратів групи пеніциліну можна призначити левоміцетину сукцинат або тетрациклін. При тяжкому перебігу хвороби використовують глюкокортикоїди (преднізолон з розрахунку 2-3 мг/кг, гідрокортизон - 3-7 мг/кг на добу), протисудомні засоби (седуксен, натрію оксибутират).
З метою дезінтоксикації вводять достатню кількість рідини, вітамінів; при загрозі набряку і набухання мозку - гіпертонічні розчини (10-20 % розчин глюкози, 10 % розчин натрію і кальцію хлориду), донорський альбумін, концентровану суху плазму, сечогінні засоби; при менінгококцемії, розвитку синдрому ДВЗ - гепарин.
Носіїв менінгокока не госпіталізують. Госпіталізація хворих з менінгококовим назофарингітом також не обов'язкова, але їх ізолюють від колективу. Санацію проводять полосканням антисептичними розчинами (0,05-0,1 % розчин калію перманганату, 0,02 % розчин фурациліну, 1-2 % розчин натрію гідрокарбонату). При стійкому носійстві призначають УФО, ультразвук, імуноглобулін, загальнозміцнювальні і десенсибілізуючі препарати. При назофарингіті середньої тяжкості і з метою санації носіїв використовують антибіотики: дорослим призначають ампіцилін або левоміцетин по 0,5 г 4 рази на день протягом 4 днів, дітям - ті самі препарати у відповідних вікові дозах. У закритих колективах дорослих з цією метою застосовують рифампіцин по 0,3 г 2 рази на день 2 дні.
Реконвалесцентів виписують із стаціонару після повного клінічного видужання без обов'язкового бактеріологічного дослідження на носійство. Допуск у колектив можливий після одноразового контрольного бактеріологічного дослідження, зробленого не раніше ніж через 5 днів після виписки.
Носіїв менінгокока звільняють від профілактичних щеплень на 1 міс, реконвалесцентів після менінгококового назофарингіту - на 2 міс, генералізованих форм менінгококової інфекції - на 6 міс. Останніх протягом 2 років спостерігають дільничний лікар і невропатолог.
Профілактика менінгококової інфекції
На кожний випадок менінгококової інфекції подають термінове повідомлення в СЕС, про групові захворювання (5 випадків і більше) повідомляють Міністерство охорони здоров'я. При групових захворюваннях і в закритих колективах накладають 10-дснний карантин з щоденною термометрією 1 медичним оглядом із участю оториноларинголога. Проводять бактеріологічне обстеження контактних осіб: дітей - 2 рази, дорослих - одноразово. Дітям віком до 7 років з профілактичною мстою вводять 1,5-3 мл імуноглобуліну. Виявлених носіїв та хворих на менінгококовий назофарингіт санують. На термін санації носіїв виводять із дитячих колективів. Носіїв, що виявлені в сімейних осередках, у дитячі заклади не допускають, але в колективах, які вони відвідували, бактеріологічне обстеження не застосовують. В епідемічному осередку людей розосереджують. Проводять провітрювання, кварцове опромінення та вологе прибирання приміщень з використанням дезінфікуючих засобів, кип'ятіння посуду. Медичний персонал повинен працювати в масках. При значних спалахах інфекції приймають рішення про розпуск колективу на 10-20 днів. Заключну дезінфекцію в епідемічному осередку не роблять.
З метою специфічної профілактики в період епідемічного неблагополуччя застосовують менінгококову вакцину серогруп А та С. Щепленню підлягають: діти віком від 1 до 7 років включно; учні ПТУ і перших класів шкіл-інтернатів; студенти перших курсів інститутів і технікумів; особи, які проживають у гуртожитку; діти, котрих приймають у дитячі будинки. При зростанні рівня захворюваності понад 20 випадків на 100 000 населення проводять загальну вакцинацію. Екстрену вакцинацію роблять контактним особам в епідемічному осередку, а також особам з такого осередку, які вступають у колектив в перші 5 днів після виявлення першого випадку генералізованої форми менінгококової інфекції.