Поліомієліт - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується загальноінфекційним токсичним синдромом і ураженням нервової системи з розвитком млявих парезів і паралічів.
Етіологія поліомієліту
Збудник належить до ентеровірусів, містить РНК. Відомо 3 серотипи поліовірусу - I, II, III. Збудник добре переносить заморожування, але швидко гине при нагріванні, висушуванні, під дією ультрафіолетових променів, дезінфікуючих речовин. У випорожненнях зберігається до 6 міс.
Епідеміологія поліомієліту
Джерелом інфекції є хворий або вірусоносій. Вірус виділяється у зовнішнє середовище з носоглотковим слизом протягом 1-2 тиж, з випорожненнями - 1-1,5 міс. Найбільша заразливість хворого припадає на останні З-5 днів інкубаційного періоду та перший тиждень хвороби. Механізм передачі переважно фекально-оральний, а також повітряно-крапельний. Основними факторами передачі є продукти харчування, вода, повітря та предмети побуту. Хворіють здебільшого діти до 10 років. Сезонність літньо-осіння, але спорадичні випадки реєструються протягом усього року. Після перенесеного захворювання зберігається стійкий типоспецифічний імунітет.
Патогенез поліомієліту
Вхідні ворота інфекції - слизові оболонки носової частини глотки і кишок. Вірус розмножується в лімфоїдних утвореннях, звідкіля проникає в кров і нервові клітини. Найбільш виражені морфологічні зміни спостерігаються в передніх рогах спинного мозку, частіше в шийному та поперековому потовщеннях, довгастому мозку, ядрах рухових черепно-мозкових нервів у стовбурі, мозкових оболонках. Ушкодження рухових нейронів веде до млявих паралічів скелетних м'язів (повні паралічі розвиваються при загибелі не менше ніж 3/4 клітин). Вогнища ураження розташовані асиметрично, на різних рівнях.
Клініка поліомієліту
Тривалість інкубаційного періоду становить від 2 до 35 діб, пересічно 5-12 діб. Розрізняють інапарантну (вірусоносійство), абортивну (мала хвороба), непаралітичну (менінгеальну) і паралітичну форми хвороби.
Абортивна форма
Абортивна форма характеризується підвищенням температури тіла, нездужанням, помірним болем голови, інколи катаральним запаленням носової частини глотки або незначною дисфункцією кишок. Хвороба триває 5-7 днів, завершується одужанням.
Менінгеальна форма
Менінгеальна форма перебігає як серозний менінгіт. Відзначаються гарячка, біль голови, блювання, часто біль у нижніх кінцівках і спині як прояви корінцевого синдрому, менінгеальні знаки. Спинномозкова рідина витікає під підвищеним тиском, прозора. Вона характеризується лімфоцитарним плеоцитозом і майже нормальною кількістю білка. Перебіг цієї 4юрми поліомієліту доброякісний, одужання настає протягом 3-4 тиж.
У перебігу паралітичної форми виділяють 4 стадії: передпаралітичну, паралітичну, відновну і резидуальну. В передпаралітичний період, який триває 1-3 дні, рідше 5-б днів, спостерігаються гарячка, біль голови, нежить, закреп або пронос. Згодом, після 2-4 днів апірексії, температура тілн знову підвищується, різко погіршується загальний стан, з'являються нечасте блювання, біль у спині, шиї, кінцівках, посмикування в окремих м'язових групах, тонічні й клонічні судоми, пітливість, інколи затьмарення свідомості. Нерізко виражений менінгеальний синдром, гіперестезія, вегетативні розлади (гіпергідроя, червоні плями на шкірі), болючість по ходу нервових стовбурів і корінши Паралічі виникають протягом декількох голин; мши мляві, і пониженим тонусом м язів, обмеженням та відсутністю активних рухів і сухожильних рефлексів. З кінця першого місяця розвивається атрофія м язін, яка прогресує і супроводжується похолодінням та синюшністю уражених кінцівок. Уражуються переважно м'язи нижніх кінцівок, іноді тулуба і шиї, що супроводжується спонтанним м'язовим болем. Можливі розлади функції тазових органів. Чутливість не порушена. Залежно від переважної локалізації уражень паралітичний поліомієліт має такі форми: спинальну, понтинну, бульбарну, енцефалітичну, змішану. Найтяжчими ураженнями є параліч дихальних м'язів і діафрагми, ураження довгастого мозку, які можуть спричинити тяжкі розлади дихання та кровообігу, а відтак смерть хворого. Відновний період триває довго, незначні парези зникають протягом півроку, тяжчі - до 1,5 року. Резидуальна стадія характеризується стійкими млявими паралічами, атрофією уражених м'язів, контрактурами, деформаціями кінцівок і тулуба.
Ускладнення: пневмонія, ателектаз легень, міокардит; при бульбарній формі інколи виникають тяжкі шлунково-кишкові розлади з кровотечею, виразками, перфорацією, непрохідністю кишок.
Діагностика поліомієліту
Діагностика грунтується на клініко-епідеміологічних даних. Слід ураховувати розвиток асиметричних млявих парезів і паралічів після гострого початку захворювання із гарячкою, появу менінгорадикулярного синдрому з лімфоцитарним плеоцитозом, відсутність розладів чутливості. Діагноз підтверджують за допомогою вірусологічних (виділення вірусу з фекалій і носоглоткових змивів, при летальному кінці - із спинного та довгастого мозку з наступною його ідентифікацією) або серологічних досліджень (зростання в 4 рази і більше) титру специфічних антитіл у парних сироватках крові, які взяті з інтервалом 2-4 тиж. Диференціювати поліомієліт треба від полірадикулоневриту, невриту лицевого нерва, мієліту, ботулізму, кліщового енцефаліту, дифтерійного поліневриту, менінгіту іншої етіології.
Лікування поліомієліту
Хворих на поліомієліт і осіб, в яких його підозрюють, обов'язково госпіталізують в інфекційну лікарню. Специфічних засобів лікування немає. Інколи застосовують введення нормального гамма-глобуліну (по 0,5 мл/кг щоденно впродовж 2-3 днів), проте воно малоефективне. В гострий період хворий потребує суворого ліжкового режиму. Для запобігання контрактурам його слід укладати на твердий матрац без подушки, ноги повинні бути витягнутими, стопи фіксовані в нормальному положенні шиною. При бульбарних розладах і наростанні паралічу дихальних м'язів хворого переводять на апаратне дихання, годують через зонд. Застосовують вітаміни (особливо великі дози аскорбінової кислоти), дегідратаційну та дезінтоксикаційну терапію.
У паралітичний період використовують болезаспокійливі засоби. Показані теплові процедури (парафін, озокерит, солюкс, обгортання та ін.). У відновний період призначають антихолінестеразні препарати, які поліпшують провідність нервового імпульсу (прозерин, галантамін, дибазол, піридоксин, ціанокобаламін, глютамінову кислоту), анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл). Велике значення мають масаж, гімнастика, фізіотерапія (УВЧ, діатермія).
У резидуальний період (не раніше ніж через 6 міс від початку хвороби) широко використовують санаторне лікування (морські купання, грязі) в Євпаторії, Одесі, Мацесті; при тяжких змінах буває необхідною ортопедична допомога.
Із стаціонару хворих виписують після зникнення гострих явищ, але ізоляція їх триває не менше ніж 21 день. Реконвалесценти підлягають диспансерному нагляду у невропатолога протягом 2 років.
Профілактика поліомієліту
Головним засобом запобігання поліомієліту є планова масова імунізація всіх дітей тривалентною живою оральною вакциною Себіна. Вакцинацію проводять тричі, починаючи з 3-місячного віку, з інтервалами 1 міс; ревакцинації - в 1,5, 3, 6 і 14 років. Активна профілактика є досить ефективною за умови охоплення щепленням не менше ніж 90-95 % дітей декретованого віку. Якщо відсоток охоплення менший від 90, то необхідно негайно провести додаткове щеплення всіх дітей; якщо він становить 80 і менше, то доцільною є одномоментна (турова) масова вакцинація всіх дітей віком від 3 міс до 7 років.
В епідемічному осередку встановлюють медичне спостереження на 20 днів за особами, які спілкувалися з хворим (щоденний огляд і термометрія), в дитячому закладі - карантин для всієї групи на такий самий термін. При домашньому контакті дитина не відвідує дошкільний заклад 14 днів з дня відокремлення. В разі виникнення випадків захворювання на поліомієліт дітям, що були у контакті з хворим, проводять одноразову імунізацію незалежно від терміну і повноти попередніх щеплень.
В осередку після госпіталізації хворого проводять заключну дезінфекцію.
Осіб, які одужують від поліомієліту, допускають у колектив не раніше ніж через 40 днів від початку захворювання.