Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Сепсис
Сепсис - тяжка інфекційна хвороба, спричинена поширенням збудника з вогнища інфекції в кров'яне русло. Вона виникає внаслідок недостатності місцевого й загального імунітету і характеризується ациклічним перебігом.
Етіологія сепсису
Виділяють такі основні групи мікроорганізмів, які викликають цс захворювання:
1) грамвід'ємні бактерії, переважно кишкові (близько 40 % хворих);
2) стафілококи (до 1/3 хворих);
3) стрептококи;
4) гриби роду Candida.
Продовжує збільшуватися роль двох останніх груп. З умовно-патогенної флори зростає значення клебсієл, ентеробактера, кишкової палички, цитробактера, серації.
Патогенез сепсису
За Г.Н. Сперанським, патогенез сепсису можна представити таким чином: вхідні ворота - місцевий запальний процес - бактеріемія - сенсибілізація організму - перебудова імунологічної реактивності організму - септицемія - септикопіємія.
Вхідними ворітьми інфекції можуть бути пупкова ранка, шкіра, слизові оболонки (органів дихання, травлення), рідше вуха, сечовидільні шляхи. Інфікування виникає внутрішньоутробно або після народження дитини, Джерелом інфекції для новонароджених бувають мати, медичний персонал або хворі діти. У дітей частіше вхідними ворітьми стає пупкова ранка. Останніми роками підвищується частота кишкового сепсису у новонароджених дітей (близько 40 %), тобто друге місце за частотою займає сепсис, при якому вхідними ворітьми є слизові оболонки кишок. Підвищується відносна частота внутрішньоутробного сепсису.
Класифікація сепсису
В клінічній практиці виділяють такі різновиди сепсису новонароджених:
1) залежно від часу виникнення - пренатальний (внутрішньоутробний) і постнатальний;
2) за вхідними ворітьми - пупковий, шкірний, легеневий, кишковий, отогенний, нирковий і криптогенний (вхідні ворота не встановлені);
3) відповідно до етіології - стафілококовий, стрептококовий, клебсієльозний, грибковий, протейний та ін.;
4) за клінічною формою: септицемію - відсутність явних гнійних вогнищ, септикопіємію - наявність гнійних вогнищ запалення;
5) залежно від провідних септичних вогнищ - пневмонія, гнійний плеврит, гнійний менінгіт, ентероколіт, ексфоліативний дерматит, остеомієліт, пієлонефрит тощо;
6) за перебігом: блискавичний (шок) - від декількох годин до 1-3 днів, гострий - 4-8 тиж, підгострий (затяжний) - від 2 до 6 міс, хронічний - понад 6 міс.
Ускладнення: раптова смерть, септичний шок, хвороби, які виникають в близький або віддалений час після видужання (хронічна пневмонія, портальна гіпертензія, пієлонефрит, гідроцефалія, розлади нервово-психічного розвитку).
Клініка сепсису
Клінічна картина сепсису залежить від виду збудника, форми перебігу захворювання, віку дитини. У новонародженої дитини сепсис діагностують навіть без виявлення гнійного вогнища, лише на підставі анорексії, інколи блювання, здуття живота, неспокою, сіро-блідого забарвлення шкіри, нестійкості випорожнень, відсутності збільшення маси тіла при нормальній температурі тіла або непостійному її підвищенні.
Розвиток сепсису у новонароджених частіше спостерігається на 2-3-му тижні життя. До найперших симптомів інфікування відносять пізні відпадіння пуповинного залишку й епітелізацію ранки, наявність геморагічної кірочки у ділянці пупка, венозної мережі на животі.
Найчастішим симптомом інтоксикації є млявість, яка особливо сильно проявляється у недоношених дітей. Цей симптом враховують у сукупності з іншими: мляве смоктання або відмова від грудей, зригування, блювання. Крива наростання маси тіла сплощується, може бути припинення збільшення маси або зменшення її на фоні достатньої кількості молока у матері.
Температурна реакція не є характерною ознакою сепсису. У невеликого числа доношених дітей температура тіла буває фебрильною, але частіше відзначається субфебрильна температура; приблизно у 4 % дітей сепсис розвивається при нормальній температурі тіла.
Великого значення у діагностиці надають забарвленню шкіри. Шкіра стає блідою з сіруватим відтінком, далі землисто-сірим, що зумовлено порушенням мікроциркуляції в ній, анемією. В розпалі захворювання з'являється жовтяничне забарвлення шкіри, яке утримується до 2,5-3 тиж. Гіпсрбілірубінсмія може досягати 300-320 мкмоль/л. У більшості дітей збільшується печінка, пізніше - селезінка. У недоношених дітей, рідше у доношених, відзначається пастозність або набряк підшкірної основи. Поліаденія в період новонародженості трапляеться нечасто, в основному у недоношених дітей.
У клінічній картині септицемії, яка частіше спостерігається у недоношених дітей, переважає інтоксикація без явних гнійно-запальних вогнищ. До зазначених симптомів приєднуються адинамія, порушення сну, зміни фізіологічних рефлексів, неспокій, збудження, інколи судоми. Ураження ЦНС більшою мірою виражене у дітей, які народилися в асфіксії, з порушенням гемо- і ліквородинаміки різного ступеня. Тони серця приглушені, з'являються задишка, здуття живота, симптоми зневоднення, гіпотрофія, анемія.
Для септикопіємічної форми характерна наявність у різних органах гнійних вогнищ, які зумовлюють відповідні клінічні прояви (омфаліт, флегмона, абсцес, гнійний менінгіт, пневмонія, остеомієліт, ентероколіт, парапроктит, гнійний отит, антрит, пієлонефрит та ін.). Для їх виявлення необхідно застосувати рентгсноінструментальні дослідження. На фоні інтоксикації виникають алергічні реакції у вигляді висипки на шкірі, набряку слизових оболонок. Нерідко з'являється геморагічний синдром (петехії, екхімози, блювання з домішками крові у блювотних масах, кровотеча з місць ін'єкцій, кров у калі).
При блискавичному і гострому перебігу сепсису може розвинутися синдром ДВЗ.
Лікування сепсису
Лікування сепсису проводять у стаціонарі. Протягом 2-З тиж вводять антибіотики різними шляхами (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, місцево, рідко через рот), часто їх поєднуючи. Дози і шляхи введення цих лікарських засобів залежать від чутливості збудника.
Найчастіше використовують антибіотики у таких добових дозах: аміноглікозиди - 2-5 мг/кг (гентаміцин, тобраміцин, бруламіцин, сизоміцин); цефалоспорини - 50-100 мг/кг (цепорин, кефзол, клафоран, лонгацеф); пеніциліни - 200 мг/кг (оксацилін, метицилін, ампіцилін, карбеніцилін та ін.); азлоцилін - 50-100 мг/кг; лінкоміцин - 10-20 мг/кг. Поряд з цим для корекції біоценозу кишок призначають бактерійні препарати (біфідумбактерин, лактобактерин та ін.).
У розпалі процесу показана пасивна імунотерапія (протистафілококова, протисиньогнійна, протипротейна плазма тощо по 10 мл/кг внутрішньовенно краплинно). Протистафілококовий імуноглобулін призначають по 20 АО/кг (7-10 днів).
У період реконвалесценції застосовують стафілококовий анатоксин ( по 0,1. 0,3, 0,5, 0,7, 0,9, 1 мл, через 2-3 дні), антифагін (0,1-1 мл).
Дезінтоксикаційні препарати (10 % розчин глюкози, реополіглюкін, 10 % розчин альбуміну та ін.) призначають з розрахунку 10-15 мл/кг на добу. Використовують також екстракорпоральні методи детоксикації: гемосорбцію, лімфосорбцію, плазмаферез, ультрафіолетове опромінення крові.
При синдромі ДВЗ показані гепарин (100-150-200 ОД/кг на добу), кріоплазма (20-25 мл/кг на добу), інгібітори протеолізу (трасилол, контрикал, гордокс та ін.). Проводять місцеве лікування піємічних вогнищ.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|