Ця хвороба характеризується імунолопчними і клініко-морфолопчними ознаками запалення ниркових клубочків. У її розвитку певну роль відіграють перенесені захворювання, а також реактивність організму, умови життя і харчування. У дітей гломерулонефрит розвивається після гострих респіраторних вірусних захворювань, ангіни, скарлатини тощо, а також внаслідок переохолодження, травми, профілактичного щеплення, укусу комах.
Етіологія і патогенез гострого гломерулонефриту
Основну роль в етіології захворювання відводять -гемолітичному стрептококу групи А. В патогенезі гломерулонефриту виділяють два шляхи ушкодження клубочків:
1) автоімунний - імунними комплексами, що утворюються в стінках гломерулярних капілярів;
2) імунокомплексний - імунними комплексами, які осіли на них. Важливе значення має відкладання фібрину і фібриногену в клубочках.
Клініка гострого гломерулонефриту
Захворювання розвивається через 1-3 тиж після дії бактерійного або небактерійного чинника. Частіше хворіють діти шкільного віку. Вони скаржаться на зміну кольору сечі (темно-червоний), загальну слабість, поганий апетит, головний біль, біль у животі; рідше на підвищення температури тіла до субфебрильної, нудоту і блювання, рідке сечовипускання або відсутність сечі, зниження маси тіла, кашель, болючість під час сечовипускання, рідкі випорожнення, біль у суглобах, конвульсії.
Гострий гломерулонефрит характеризується як нирковими, так і позанирковими симптомами. У клініці виділяють 4 провідні синдроми, властиві цьому захворюванню: нефритичний, нефротичний, ізольований сечовий і нефротичний з гематурією та артеріальною гіпертензією. Відповідно до активності процесу розрізняють періоди початкових явищ, зворотного розвитку і переходу в хронічний гломерулонефрит. Функція нирок може бути незміненою або порушеною аж до розвитку гострої ниркової недостатності.
При нефритичному варіанті гострого гломерулонефриту спостерігаються набряки, артеріальна гіпертензія, зміни в сечі (гематурія, протеїнурія, циліндрурія, інколи транзиторна лейкоцитурія). Нефротичний різновид характеризується вираженою протеїнурією, набряками, гіпопротеїнемією, гіперхолестеринемією, а також хвилеподібним перебігом. Ізольованому сечовому синдрому властиві зміни в сечовому осаді (незначна протеїнурія, мікро- або макрогематурія). Нефротичний синдром з гематурією і артеріальною гіпертензією відзначається значною гематурією, поєднанням артеріальної гіпертензії і нефротичного синдрому.
Виділяють такі періоди захворювання: прихований, або латентний (5-21 день), початковий і розпалу (4-5 тиж), зворотного розвитку і клінічного видужання (2-3 міс). Першим симптомом часто є набряки у вигляді пастозності на обличчі і гомілках, рідше - масивні (анасарка). Протягом 10-14 днів утримується артеріальна гіпертензія, яка зникає поряд з набряками. Набряки зумовлюють глухість тонів серця, появу непостійного ніжного систолічного шуму. Внаслідок порушення гемодинаміки можливе збільшення печінки. Больовий синдром наявний у 1/3 хворих, симптом Пастернацького у них позитивний з обох боків.
При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз, лімфопенію, збільшення ШОЕ. Порушення функції нирок буває короткочасне.
Гострий гломерулонефрит триває 1-3 міс, рідко має затяжний перебіг або переходить у хронічну форму.
Лікування гострого гломерулонефриту
Лікування полягає у призначенні відповідних режиму і дієти, лікарських засобів. Найважливішим лікувальним заходом є дотримання суворого ліжкового режиму протягом 1-1,5 міс.
Дієта терміном 2 тиж передбачає обмеження кухонної солі (натрію хлориду), рідини і білка. Дітям шкільного віку можна радити розвантажувальні дні (цукрові, фруктові) 1 раз на тиждень. У перші 4 тиж захворювання кухонну сіль виключають, через 1 міс дають 1 г солі (1 тиж), потім 2 г (1 тиж), у подальшому - 4-5 г на добу.
Рідину обмежують, але навіть у період анурії дитина повинна отримувати залежно від віку 300-500 мл рідини на добу.
При гострому стрептококовому гломерулонефриті показана антибактеріальна терапія. Особливо ефективним є бензилпеніцилін, який призначають з розрахунку 20 000-30 000 ОД на 1 кг маси тіла внутрішньом'язово 2 рази на добу. Еритроміцин у віці до 2-х років застосовують по 5- 8 мг/кг на добу, 3-6 років - по 0,12-0,15 г (одноразово), 7-14 років - 0,2-0,25 г (одноразово) кожні 6 год. Курс лікування - до 1,5 міс.
Призначають вітаміни (рутин, аскорбінову кислоту, ретинол, токоферол, пангамову кислоту, піридоксин, ергокальциферол) у звичайних дозах протягом 8 тиж.
Десенсибілізуючі препарати застосовують протягом 3-4 тиж у вікових дозах, послідовно по 7-10 днів (димедрол, діазолін, супрастин, тавегіл, піпольфен, терален та ін.).
При артеріальній гіпертензії показані гіпотензивні антиадренергічні засоби - альфа-метилдофа (допегіт, альдомет, пресикол), а також препарати групи блокаторів бета-адренергічних рецепторів (анаприлін, тразикор, віскен), гангліоблокуючі засоби (бензогексоній, пентамін, ізоптин), клофелін.
При вираженому набряковому синдромі призначають салуретики (гіпотіазид, фуросемід, етакринова кислота, спіронолактон), осмотичні діуретики (маніт, поліглюкін, 20 % розчин глюкози), пуринові похідні (еуфілін, діуретин та ін.) у вікових дозах.
Серцеві глікозиди (строфантин К або корглікон) вводять внутрішньовенно у вікових дозах при гострій лівошлуночковій недостатності.
Якщо за 2-3 тиж зазначене лікування не дає ефекту, призначають глюкокортикоїди (преднізолон та ін.), антикоагулянти (гепарин), похідні індолу (індометацин, метиндол, індоцид), антиагреганти (курантил). Виняток становить лише нефротичний синдром, коли ці препарати використовують з перших днів захворювання.