Одна з найпоширеніших злоякісних пухлин, яка в структурі онкологічної захворюваності посідає 2-ге-3-тє місце. У 1994 p. частота її в Україні становила 32,3 на 100 тис. населення. У чоловіків рак шлунка спостерігається в 2 рази частіше, після 40 років захворюваність різко зростає.
Етіологія раку шлунка
У виникненні раку шлунка велике значення мають особливості харчування і побутові звички людини. Вживання надто гарячої іжі, нерегулярне харчування, хронічне подразнення слизової оболонки шлунка гострими приправами і спеціями, зловживання алкоголем і нікотином - усі ці чинники призводять до розвитку хронічного гастриту, вогнищевих проліферативних процесів, на тлі яких може виникнути рак.
Вища захворюваність на рак шлунка спостерігається в регіонах з високим вмістом нітратів у фунті, воді, їжі. Ніфати, що пофапили в шлунок, взаємодіють у ньому з амінами, утворюючи нітрозаміни, канцерогенний вплив яких доведено. їжа з підвищеним вмістом бензпірену (копчені, смажені страви) також спричинює рак шлунка. Ретинол, аскорбінова кислота, каротин запобігають утворенню ніфозамінів у травному каналі. До передракових захворювань шлунка належать хронічний дифузний і хронічний вогнищевий гасфит, виразкова хвороба і поліпи шлунка.
Існують три форми росту раку шлунка: екзофітна (поліпо-, грибо-, блюдце-, бляшкоподібна), ендофітна (виразково-інфільтративна, дифузна) і умішана. Екзофітній формі раку властивий сприятливіший перебіг: пухлина росте повільно, пізніше метастазує, діагностується в більш ранніх стадіях. При цій формі росту новоутворення частіше вдається провести радикальну операцію; ефективність лікування і прогноз порівняно з ендофітною формою кращі. До 'раннього' раку шлунка належать пухлини, які не проникають глибше від підслизового шару. Відповідно до класифікації Японського ендоскопічного товариства розрізняють такі їх форми: вибухаючу, поверхневу і заглиблену. Зазначені форми не мають патогномонічних ознак, нерідко перебіг їх безсимптомний, тому виявити такі новоутворення можна лише при регулярному щорічному ендоскопічному обстеженні фуп населення віком понад 40 років, тобто з підвищеним ризиком захворіти на рак шлунка.
За локалізацією пухлини розрізняють проксимальний рак шлунка (кардіальний відділ, дно), рак тіла шлунка і дистальний рак (пілороантральний відділ).
Клініка раку шлунка
Клініка раку шлунка складна і різноманітна. Вона значною мірою залежить від стадії захворювання, форми росту і локалізації пухлини. В ранніх стадіях рак шлунка не має типових ознак. Його виявляють, як правило, під час профілактичних оглядів осіб, що належать до групи ризику захворювання на рак шлунка.
Рак дистального відділу шпуйка проявляється ознаками пілоростенозу. На початку захворювання з'являються відчуття повноти, інколи відрижка і блювання. З ростом пухлини і повним звуженням вихідного відділу вся прийнята їжа залишається в шлунку, останній розширюється, внаслідок чого хворого турбують відчуття тягаря і болю в животі. Наприкінці дня виникає блювання, яке носить постійний характер. Після нього настає полегшення. Маса тіла хворого швидко зменшується, організм зневоднюється, шкіра стає сухою.
Рак кардіального відділу шлунка проявляється дисфагією - затримкою їжі в місці просування її із стравоходу в шлунок. Крім того, з'являються відчуття тиснення і біль за грудиною, слинотеча, зригування. Рак тіла шлунка порівняно довго не проявляється шлунковими симптомами. На перший план виступають загальні ознаки: слабість, схуднення, анемізація, втрата апетиту, депресія. З ростом пухлини і проростанням її в навколишні органи (підшлункова залоза) з'являється біль, який нерідко віддає в поперек.
До основних ускладнень раку шлунка належать пілоростеноз, кровотеча і перфорація. Характерними віддаленими метастазами є метастаз Вірхова (в лівій надключичній ділянці між ніжками грудино-ключично-соскового м'яза), метастази Крукенберга (в яєчниках), метастаз Шніцлера (вузли по очеревині прямокишково-пухирної складки), метастаз у пупку.
Діагностика раку шлунка
Діагностика раку шлунка носить комплексний характер і грунтується на аналізі анамнезу, скарг хворого, даних об'єктивного обстеження (огляд, пальпація), а також лабораторного, рентгенологічного, інструментального, морфологічного, радіонуклідного та інших методів дослідження. Найважливішими лабораторними показниками раку шлунка є ахілія, домішки крові в шлунковому вмісті, виявлення ракових клітин при цитологічному дослідженні промивних вод шлунка, гіпохромна анемія.
Рентгенологічна картина раку шлунка залежить від форми росту пухлини. Екзофітні форми при використанні контрастних речовин проявляються дефектом наповнення. Характерними рентгенологічними ознаками ендофітних форм раку є згладженість рельєфу слизового шару, ригідність стінки, відсутність перистальтики, деформація і малорухомість шлунка. При розпаді пухлини і появі виразки спостерігається симптом ніші на фоні дефекту наповнення.
Ендоскопічне дослідження за допомогою фіброгастроскопа дає змогу визначити характер росту пухлини, її анатомічну форму, локалізацію і ступінь поширення по органу, а також провести біопсію. Уточнююча діагностика побудована на використанні інвазійних і неінвазійних методів дослідження. До останніх належать сканування і сцинтиграфія печінки, ультразвукове дослідження черевної порожнини і комп'ютерна томографія. Інвазійні методи, передусім лапароскопія, дають можливість визначити ступінь поширеності процесу на сусідні органи.
Лікування раку шлунка
Основним методом лікування раку шлунка є хірургічний. До радикальних операцій належать субтотальна резекція шлунка і гастректомія; до паліативних - накладання обхідного гастроентероанастомозу і гастростомія.
В післяопераційний період можливе проведення курсів хіміотерапії. При локалізації пухлини в кардіальному відділі шлунка і значному її поширенні або за наявності протипоказань до операції проводять променеву терапію.
Прогноз залежить від стадії, форми росту і гістологічної структури пухлини. У випадках раннього раку шлунка (пухлина обмежена слизовим і підслизовим шаром) 10-річна тривалість життя хворих після резекції шлунка становить 90-100 %. При пухлинах I-II стадії 5-річна тривалість життя після радикальних операцій коливається в межах 70 %, при III стадії - не перевищує 30-40 %.