Склад:

діючі речовини: амлодипін, лізиноприл;

1 таблетка містить амлодипіну бесилату 5 мг, лізиноприлу 5 мг;

допоміжні речовини: маніт, кальцію гідро фосфат, крохмаль кукурудзяний, желатин, тальк очищений, крохмаль кукурудзяний (висушений), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори АПФ у комбінації з антагоністами кальцію. Код АТС C09B B03*.

Клінічні характеристики.

Показання. Есенціальна гіпертензія.

Протипоказання. Підвищена чутливість до похідних дигідропіридину та інших складових частин препарату. Наявність в анамнезі ангіо невротичного набряку після прийому інгібітору ангіотензинконвертую чого ферменту, спадковий або ідіопатичний ангіо невротичний набряк.

Виражений стеноз аорти або мі трального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія, кардіогенний (серцевий) шок.

Період вагітності і годування груддю.

Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Застосовувати Амапін Л пропонується в тому випадку, якщо не вдалося досягти бажаного значення артеріального тиску при моно терапії одним із компонентів препарату.

Доза препарату для дорослих, які не приймають інші антигіпертензивні препарати, – 1-2 таблетки на добу. У зв'язку з тим, що їжа не впливає на всмоктування діючих речовин, препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Хворим, які попередньо приймали діуретики, пропонується за 2 - 3 дні до початку терапії Амапіном Л перервати прийом діуретика. Якщо це неможливо, початкова доза препарату становить пів таблетки на добу. У цьому випадку після прийому першої дози препарату доцільно контролю вати стан хворого, оскільки може виникнути симптоматична гіпотензія.

При нирковій недостатності необхідно знизити початкову дозу препарату, оскільки виділення лізиноприлу відбувається нирками. Підтримуючу дозу необхідно визначати індивідуально, залежно від реакції на препарат і при досить часто проведеному контролі функціональних показників нирок і рівня калію та натрію в сироватці крові.

При печінковій недостатності виділення амлодипіну з організму може затримуватися. Точно зазначеної дози немає, але таким хворим препарат треба приймати з особливою обережністю.

Побічні реакції.

Побічні дії звичайно минущі і мало виражені, тому переривати курс терапії доводиться рідко.

Побічні дії притаманні лізиноприлу.

Найчастіше часто зустрічаються такі побічні ефекти: запаморочення, головний біль (у 5-6 % хворих), слабкість, діарея, сухий кашель (3 %), нудота, блювання, ортостатична гіпотензія, шкірний висип, біль у грудях (1-3 %).

Можливий розвиток ангіо невротичного набряку як реакції підвищеної чутливості, що супроводжується набряком обличчя, кінцівок, губ, язика, піднебіння й гортані в 0,1 % хворих. У таких випадках хворий повинен відразу ж припинити прийом лізиноприлу й до повного зникнення симптомів перебувати під наглядом лікаря.

Відхилення з боку лабораторних показників.

Оскільки в ході лікування інгібіторами АПФ в окремих випадках спостерігався агранулоцит оз, то його розвиток під час прийому лізиноприлу не виключений.

При тривалому лікуванні можливе невелике зниження гемоглобіну й гематокриту.

Можливі гіперкаліємія, азотемія, гіпербілірубінемія, підвищення рівнів креатині ну й активності трансаміназ печінки, особливо при наявності в анамнезі хвороб нирок, цукрового діабету й реноваскулярної гіпертензії.

Інші побічні реакції (зустрічаються рідко):

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття; тахікардія; інфаркт міокарда, інсульт у хворих з підвищеним ризиком захворювання, імовірно, в результаті вираженої гіпотензії.

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, біль у животі, панкреатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит.

З боку шкіри: кропив’янка, шкірний свербіж, алопеція.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, олігурія, анурія, гостра ниркова недостатність, уремія, протеїнурія, імпотенція.

З боку імунної системи: синдром, що включає в себе прискорення ШОЕ, артралгію й появу антинуклеарних антитіл.

Побічні дії притаманні амлодипіну.

З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, почервоніння обличчя, периферичні набряки, задишка, біль у грудях.

Як і під час прийому інших антагоністів кальцію, були описані поодинокі небажані явища, які неможливо відокремити від наслідків природного перебігу основного захворювання: інфаркт міокарда, аритмія (включаючи шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), а також біль за грудиною.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, біль у животі, рідко - диспепсія, дискомфорт в епігастральній ділянці, сухість у роті, закреп або діарея, метеоризм, гіперплазія ясен, дуже рідко - підвищення рівня печінкових ферментів (холестаз).

З боку нервової системи та органів чуття: можливий головний біль, втома, астенія, сонливість, дуже рідко - запаморочення, судоми, зміни настрою, підвищена пітливість. У більшості випадків причинно-наслідковий зв’язок не був підтверджений.

З боку шкіри та імунної системи: алергічні реакції - ангіо невротичний набряк, висипання, свербіж, мультиформна еритема.

Опорно-руховий апарат: міалгія, артралгія.

З боку системи крові: рідко – тромбоцит опенія, васкуліт.

З боку сечовидільної системи: незначне збільшення добового діурезу та частоти сечовипускання.

Інші: гінекомастія, сексуальна дисфункція.

Після відміни препарату побічні ефекти зазвичай повністю зникають.

Передозування.

Симптоми: виражене розширення периферичних судин, яке супроводжується надмірним зниженням артеріального тиску і рефлекторною тахікардією.

Лікування. Проведення симптоматичної терапії. Необхідно надати хворому горизонтальне положення, здійснювати контроль роботи серця, контролю вати артеріальний тиск і показники обміну електролітів та обміну води, а також провести корекцію цих показників у разі потреби. При тяжкій артеріальній гіпотензії треба надати хворому горизонтальне положення з піднятими кінцівками і призначити внутрішньо венне введення розчинів для інфузії, але при неефективності цієї терапії необхідно давати судинозвужувальні засоби (вазопресори) периферичної дії, якщо не протипоказано їх застосування. Для переривання блокування кальцієвих канальців можна вводити внутрішньо венно глюконат кальцію.

У зв'язку з тим, що всмоктування амлодипіну є тривалим, може бути ефективним промивання шлунка.

Лізиноприл можна видаляти з організму за допомогою гемодіалізу, але амлодипін через велику здатність з’єднуватись з білком не піддається гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Як прийом усіх інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, так і застосування Амапіну Л протипоказано під час вагітності; при встановленні вагітності якомога раніше треба перервати терапію.

Препарати групи інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, як і лізиноприл, у ІІ і ІІІ триместрах вагітності можуть призвести до ураження або смерті плода. Це пов'язано з артеріальною гіпотензією, нирковою недостатністю і з гіперкаліємією, що вплинуло на функцію нирок плода.

Цю дію можна чекати від 9 - 12-тижневого плода. Зниження кількості навколоплідних вод може призвести до ураження плода з деформацією черепа та обличчя, а також до порушення розвитку кінцівок, недо розвинення легенів і загибелі плода. Не відомо, чи чинить діюча речовина подібні або інші небажані дії у більш ранні терміни вагітності.

Дані контрольованих випробувань у вагітних жінок відсутні, тому застосування препарату вагітним не показано.

Застосування Амапіну Л під час годування груддю не показано, оскільки лізиноприл виділяється в материнське молоко. Про можливість переходу амлодипіну в материнське молоко не відомо.

Діти.

Дані про безпеку та ефективність застосування амлодипіну й лізиноприлу дітям відсутні. Тому препарат не призначають цій віковій категорії пацієнтів.

Особливості застосування.

Може спостерігатися значна симптоматична гіпотензія у хворих з гіпонатріємією та/або гіповолемією у зв'язку з прийомом діуретиків або через втрату великої кількості рідини з іншої причини (інтенсивне потовиділення, тривале блювання, діарея). З появою артеріальної гіпотензії хворому необхідно надати горизонтальне положення, у разі потреби вводити рідину (ввести розчин для інфузії фізіологічного розчину натрію хлориду).

До початку курсу терапії необхідно скорегувати гіпонатріємію або гіповолемію і при застосуванні перших доз препарату стежити за впливом препарату на артеріальний тиск.

У випадку стенозу аорти або гіпертрофічної кардіоміопатії як і всі препарати, що розширюють судини, Амапін Л необхідно застосовувати з обережністю при наявності звуження устя кровоносних судин.

Порушення функції нирок.

При стенозі ренальної артерії (особливо якщо він спостерігається з двох боків або є тільки одна нирка і відмічається звуження устя ниркової артерії), за наявності гіпонатріємії та/або гіповолемії, а також у випадку недостатності кровообігу лізиноприл може призвести до зниження функції нирок, до гострої ниркової недостатності, яка після переривання терапії є оборотною.

При прийомі будь-якого препарату групи інгібіторів ангіотензинконвертую чого ферменту, як і при прийомі лізиноприлу, може виникати ангіо невротичний набряк з набряком обличчя, кінцівок, губ, надгортанника і гортані. У такому випадку необхідно негайно перервати прийом препарату, а хворий повинен знаходитися під контролем лікаря до повного зникнення ознак.

Якщо набряк розвивається на обличчі, губах і кінцівках, він, як правило, спонтанно минає, але на зниження інтенсивності його ознак добре впливає застосування антигістамінних препаратів.

Ангіо невротичний набряк з набряком гортані може призвести до фатального кінця. Набряк язика, надгортанника або гортані може привести до закупорки дихальних шляхів, тому треба негайно здійснювати такі терапевтичні заходи: ввести підшкірно 0,1% розчин адреналіну в дозі 0,3-0,5 мл (0,3-0,5 мг) або 0,1 мл (0,1 мг) повільно внутрішньо венно, після чого ввести глюкокортикоїд і антигістамінний препарат під контролем життєво важливих функцій хворого.

Хірургічне втручання, анестезія: при великих операціях або при застосуванні засобів для наркозу, що спричинюють артеріальну гіпотензію, лізиноприл гальмує компенсаторне вивільнення ангіотензину-II. Артеріальну гіпотензію, що відмічається в цьому випадку, відповідно до описаного механізму можна усунути введенням фізіологічного розчину натрію хлориду.

Проведення гемодіалізу мембраною з полі акрилонітрилу (наприклад AN 69) хворому, що одержує інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, може призвести до анафілактичного шоку, тому слід уникати їх одночасного застосування. Слід застосовувати фільтр іншого типу або призначати антигіпертензивний препарат іншої групи.

У деяких випадках, коли хворий приймав інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту і проводилася десенсибілізація до перетинчастокрилих комах, була відмічена анафілактична реакція. Цієї небезпечної для життя реакції можна уникнути, тимчасово перервавши курс терапії інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту.

У зв'язку з тим, що однозначно не можна виключити можливість агранулоцит озу, періодично треба контролю вати картину крові.

При застосуванні стандартної дози обох активних інгредієнтів у осіб літнього віку відмічався більш високий рівень цих інгредієнтів у плазмі крові, тому дозу препарату цим хворим треба встановлювати з обережністю, хоча в ефективності значної різниці не відмічалося у молодих і літніх хворих.

При ураженні печінки час напів виведення амлодипіну збільшується. У зв'язку з тим, що немає точних даних, препарат треба застосовувати з обережністю, з індивідуальною оцінкою користі і ризику терапії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами з підвищеним ризиком травматизму (особливо на початку прийому), тому індивідуально треба визначати, при якій дозі препарату можна керувати автомобілем або працювати в умовах підвищеного травматизму.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Застосовувати особливо обережно:

• 
  

  
  з калій зберігаючи ми діуретиками (наприклад, спіронолактон, амілорид, тріамтерен), з калієм і харчовою сіллю, що містить калій. У цьому випадку може сформуватися гіперкаліємія, особливо при зниженій функції нирок, тому препарат можна приймати після ретельної оцінки лікарем, при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові і функціональних показників нирок;

  
  


• 
  

  
  алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до розвитку лейкопенії.

  
  

Застосовувати обережно:

• 
  

  
  з діуретиками: може відмічатися різке зниження артеріального тиску;

  
  


• 
  

  
  з іншими антигіпертензивними засобами (адитивна дія);

  
  


• 
  

  
  з не стероїдними протизапальними засобами (може знижуватися антигіпертензивна дія);

  
  


• 
  

  
  із солями літію (може знижуватися ступінь виділення літію, тому рівень літію в плазмі крові треба регулярно контролю вати);

  
  

– наркотичні засоби, анестетики в сполученні з лізиноприлом підсилюють гіпотензивну дію.

Лізиноприл гальмує виділення калію при одночасному застосуванні з діуретиками.

Лізиноприл підсилює прояви алкогольної інтоксикації.

З амлодипіном взаємодії не відомі.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Комбінований препарат, що містить дві діючі речовини.

Перша діюча речовина, лізиноприл, належить до групи інгібіторів ангіотензинконвертую чого ферменту, він знижує рівні ангіотензину-II і альдостерону в плазмі крові й одночасно підвищує рівень брадикініну, який розширює судини. Під його дією знижується периферичний опір судин, артеріальний тиск, а хвилинний об’єм може збільшуватися. Частота серцевих скорочень практично не змінюється, підсилюється нирковий кровотік. У хворих з гіперглікемією лізиноприл бере участь у відновленні порушеної ендотеліальної функції.

Антигіпертензивна дія починається через 1 годину після прийому, максимум дії відмічається через 6 годин після прийому. Тривалість дії – 24 години, але це залежить від застосованої дози. Ефективність лізиноприлу зберігається і при тривалому його застосуванні. При перериванні терапії не відмічалося різкого й інтенсивного підвищення артеріального тиску (rebound effect).

Хоча первинна дія лізиноприлу здійснюється через систему ренін–ангіотензин–альдостерон, він був ефективний і при низькому рівні реніну.

У хворих на цукровий діабет не відмічали зміни рівня глюкози в крові або підвищення частоти гіпоглікемії.

Інший компонент препарату – це амлодипін, антагоніст кальцію, похідне дигідропіридину.

Блокуванням так званих повільних кальцієвих каналів перешкоджає надходженню іонів кальцію через клітинну мембрану в м'язові волокна серця і гладкої мускулатури стінок судин. Під його дією знижується тонус судин (артеріол) і периферичний судинний опір. Розширенням артеріол і зниженням пост навантаження амлодипін реалізує антиангінальну дію. У зв’язку з тим, що він не спричинює рефлекторну тахікардію, знижується потреба міокарда в енергії й у кисні. Амлодипін, імовірно, розширює коронарні судини (артерії і артеріоли) як на здорових, так і на скомпрометованих ділянках серця, поліпшуючи постачання киснем. Амлодипін після перорального введення швидко всмоктується, широко розподіляється в організмі і виділяється повільно, це забезпечує тривалий час дії та робить можливим його одноразовий прийом.

У хворих на артеріальну гіпертензію амлодипін в одноразовій добовій дозі клінічно достовірно знижує артеріальний тиск щонайменше протягом 24 годин як у положенні пацієнта стоячи, так і лежачи.

Дія амлодипіну розвивається повільно, тому ймовірність гострої артеріальної гіпотензії мала.

Амлодипін не чинить несприятливої метаболічної дії, не впливає на рівні ліпідів у плазмі крові.

Препарат можна призначати хворим на бронхіальну астму, цукровий діабет і подагру.

Антагоніст кальцію може спричинити підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостерону, а введений до складу препарату лізиноприл забезпечує нормалізацію реакції організму на навантаження сіллю шляхом контр регуляції системи ренін-ангіотензин-альдостерон.

Фармакокінетика. Лізиноприл як активний препарат інгібітору ангіотензинконвертую чого ферменту у незміненій формі потрапляє в кровообіг. Максимальна концентрація в плазмі крові реєструється приблизно через 6 годин після прийому. Біологічна доступність препарату – 29 %. Не зв’язується з іншими білками плазми крові, крім інгібітору ангіотензинконвертую чого ферменту. В організмі не піддається метаболізму, виділяється із сечею в незміненому вигляді. Період напів виведення – 12,6 години. Вільна частина лізиноприлу швидко виділяється, а та частина, що зв’язана з інгібітором ангіотензинконвертую чого ферменту, виділяється повільніше, що сприяє тривалій дії препарату.

При захворюванні нирок виділення зменшується, тому в такому випадку може виникнути потреба знизити дозу препарату. Лізиноприл піддається гемодіалізу.

Амлодипін після перорального застосування із шлунково-кишкового тракту всмоктується повільно, майже стовідсотково. Прийом їжі не впливає на його всмоктування. Максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 6 - 10 годин після прийому. Біологічна доступність амлодипіну близько 64 - 80 %, об’єм розподілу – близько 20 л/кг. 95 - 98 % амлодипіну зв'язується з білками плазми крові. Він метаболізується в печінці до неактивного метаболіту. Із сечею виділяється близько 10 % основної речовини і 60 % метаболітів. Елімінація двофазна, період напів виведення в середньому становить 35 - 50 годин. Стійка рівноважна концентрація встановлюється після регулярного 7 - 8-добового прийому. Амлодипін метаболізується в основному в печінці, до неактивних сполук, 10 % виділяється із сечею в незміненому вигляді. Амлодипін не піддається гемодіалізу.

Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові у молодих і в літніх схожий. У літньому віці виділення амлодипіну трохи знижується, збільшується площа під кривою концентрація-час (AUC) і час напіввидення. При застосуванні в подібних дозах молоді і літні переносили препарат добре, тому літні хворі можуть приймати його у звичайній дозі.

У випадку печінкової патології час напів виведення амлодипіну подовжується.

При захворюваннях нирок концентрація амлодипіну в плазмі крові і ступінь ураження нирок незалежні.

При прийомі препарат взаємодіє між діючими речовинами не очікується, що підтвердилося фармакокінетичими дослідженнями. Важливі фармакокінетичні показники AUC, максимальна концентрація, час досягнення максимальної концентрації, час на півжиття) не відрізнялися при застосуванні діючих речовин у комбінації або окремо.

Всмоктування активних інгредієнтів препарату не залежить від прийому їжі.

У зв'язку з тим, що діючі речовини Амапіну Л тривалий час присутні в організмі, препарат придатний для одноразового прийому на добу.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, двоопуклі таблетки з розподільчою рискою з одного боку і гладенькі – з іншого.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, кожний блістер в картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

МАКЛЕОДС ФАРМАСЬЮТИКАЛС ЛІМІТЕД.

Місцезнаходження.