Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Шок травматичний
Шок травматичний - ускладнення механічної травми, реакція організму на тяжке ушкодження, яка проявляється небезпечним для життя пригніченням найважливіших його функцій, розвитком гострої серцево-судинної та дихальної недостатності, порушень обміну речовин.
У патогенезі травматичного шоку найважливішу роль відіграє втрата крові, а це спричиняє недостатнє постачання киснем органів і тканин. Певну роль відіграють також нейрорефлекторні реакції та зміни в ендокринній системі, інтоксикація організму, метаболічні розлади. В компенсованій стадії шоку підвищується тонус симпатичної нервової системи, збільшується активність гіпофізу й надниркових залоз, що призводить до виділення вазопресорних речовин, які звужують судини. Настає фаза централізації кровообігу, завдяки чому поліпшується постачання кров'ю найважливіших органів - головного мозку і серця - за рахунок зменшення кровопостачання м'язів, шкіри, кишок тощо. Периферичні тканини страждають від кисневого голодування, в них накопичуються продукти безкисневого обміну, які спричиняють параліч і розширення дрібних периферичних судин. Далі настає друга фаза - децентралізації кровообігу, при цьому значно порушується мікроциркуляція, склеюються еритроцити, виникають мікротромбози. Циркуляторна гіпоксія призводить до гострої печінкової та ниркової недостатності, розвитку тяжкого ацидозу, наростання гіпоксії, що спричинює загибель організму.
Шок при травмах трапляється в 4-5 % випадків, а при множинних і поєднаних ушкодженнях явища шоку спостерігаються пересічно у 70 % потерпілих. Найчастіше шок супроводить ушкодження таза (20 %), живота (15 %), грудної клітки (8 %), хребта (5 %).
Клініка травматичного шоку
Складається з еректильної та торпідної фаз. Еректильна фаза дуже коротка, тому в практиці лікаря спостерігається рідко. Хворий неспокійний, кричить, кидається в сторони, іноді його важко втримати. Дихання часте, обличчя бліде. Пульс частий, напружений, кров'яний тиск підвищений. У хворого виникає ейфорія, він не усвідомлює свого стану. Торпідна фаза характеризується загальним пригніченням, загальмованістю, апатією, хоча свідомість звичайно збережена. Дихання часте, поверхневе, чоло вкрите липким потом. Температура тіла нормальна або трохи понижена. Характерні 'гусяча шкіра', дрібне тремтіння. Шоку властиве зниження кров'яного тиску й збільшення частоти пульсу. За тяжкістю клінічних проявів торпідної фази шоку її поділяють на 4 ступені. Ступінь травматичного шоку звичайно відповідає кількості втраченої крові.
Шок І ступеня (легкий). Пульс у межах 90-100 за 1 хв, артеріальний тиск - 90-100/60 мм рт.ст. (12-13,3/8 кПа). Крововтрата досягає 1 л.
Шок II ступеня (тяжкий). Пульс 110-120 за 1 хв. Артеріальний тиск становить 80/50 мл рт.ст. (10,7/6,7 кПа). Крововтрата - до 1,5 л.
Шок III ступеня (дуже тяжкий). Пульс ниткоподібний, більший від 120 за 1 хв. Кров'яний тиск досягає критичного рівня - 60/40 мм рт.ст. (8/5,3 кПа). Крововтрата перевищує 2 л.
Шок IV ступеня (термінальні стани - передагональний стан, агонія, клінічна смерть). Хворий непритомний. Пульс визначається тільки на великих артеріях. Кров'яний тиск не визначається, в агонії приєднується дихання типу Чейна-Стокса, зникають очні рефлекси. Клінічна смерть починається з останнього вдиху і зупинки серця, повної арефлексії й триває 5-7 хв. У цей час ще можлива реанімація організму. Далі настає незворотний стан - біологічна смерть. Летальність від тяжкого шоку досягає 30-40 %.
Лікування травматичного шоку
Лікування повинне бути комплексним і тривалим. На догоспітальному етапі треба зупинити кровотечу (тимчасова зупинка); відновити прохідність дихальних шляхів. У разі потреби застосовують штучне дихання й закритий масаж серця. Проводять знеболювання (новокаїнова блокада, введення промедолу, фентанілу, димедролу, супрастину); іммобілізацію, внутрішньовенне переливання кровозамінників, зігрівання потерпілого (накрити, напоїти чаєм). У стаціонарі: катетеризація вени (або кількох вен) шляхом венепункції або венесекції для переливання крові та кровозамінників. Перед переливанням беруть 5-8 мл крові в пробірку для визначення групи крові, індивідуальної та резус-сумісності тощо.
Спочатку переливають кровозамінники (поліглюкін, реополіглюкін, полівінол, желатиноль), а після визначення потрібних реакцій - переливають кров (вона займає 60-70 % об'єму трансфузійних розчинів, які вводять внутрішньовенно). Переливання спочатку проводять швидко, а коли шкіра хворого порожевіє, потепліє, тобто коли стабілізуються кров'яний тиск і пульс на оптимальному рівні (90-100 за 1 хв; 100 мм рт. ст. - 13,3 кПа), темпи трансфузії зменшують. При переливанні великих кількостей крові необхідно вводити 10 % розчин кальцію хлориду для нейтралізації натрію цитрату (консерванта крові) - по 10 мл на 500 мл крові. При тривалій артеріальній гіпотензії доцільно ввести норадреналін або мезатон, але за умови, що поповнення втраченої крові є достатнім. Слід пам'ятати, що всі лікарські засоби при шоці вводять внутрішньовенно, бо на периферії спостерігається параліч мікроциркуляції, а отже, всмоктування ліків там неможливе.
За показаннями проводять штучну вентиляцію легень. Катетеризують сечовий міхур для визначення погодинного діурезу. При кровотечі, клапанному пневмотораксі та за іншими життєвими показаннями проводять термінові оперативні втручання.
Знеболювальні засоби, новокаїнові блокади припиняють потік больових імпульсів. У зв'язку із значним дефіцитом вітамінів вводять значні дози аскорбінової кислоти та вітамінів групи В. Тяжкий шок завжди супроводиться недостатністю надниркових залоз, а тому слід призначати гідрокортизон (преднізолон, дексаметазон) та інші гормональні препарати. Нейтралізації гістаміну та гістаміноподібних речовин досягають введенням димедролу, супрастину, дипразину, седуксену. Для запобігання ацидозу, гіперкаліємії та гіпонатріємії вводять ізотонічний розчин натрію гідрокарбонату, 10 % розчин кальцію хлориду, ізотонічний розчин натрію хлориду, глюкозу з інсуліном.
З метою профілактики набряку мозку й гіпоксії при травмах черепа призначають натрію оксибутират, сечовину або маніт з розрахунку 1 г/кг маси тіла. При множинних переломах кісток для профілактики жирової емболії вводять внутрішньовенно 40 мг ліпостабілу протягом 3-4 днів. Із серцевих і тонізуючих засобів показані ефедрин, кофеїн, строфантин, корглікон, кордіамін.
Інтенсивне лікування шоку, особливо тяжких ступенів, треба розпочинати відразу після травми (через 10-20 хв), інакше прогноз різко погіршується. Слід пам'ятати, що хворий у шоковому стані нетранспортабельний. Операції проводять тільки за життєвими показаннями. В післяшоковий період можливі ускладнення: гостра ниркова недостатність ('шокова нирка'), гостра легенева недостатність ('шокова легеня').
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|