Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Лейшманіоз
Лейшманіоз - спільна назва групи хвороб, які викликаються внутрішньоклітинними паразитами з роду лейшманій і характеризуються хронічним перебігом, хвилеподібною гарячкою, гепатоспленомегалією, панцитопенією (вісцеральні форми) та специфічним ураженням шкіри (шкірні форми).
Етіологія лейшманіозу
Вісцеральний лейшманіоз спричинюється L. donovani, шкірний - L. tropica. Збудники проходять 2 стадії розвитку: тканинну безджгутикову (амастигота) - в організмі хребетної тварини або людини та рухому джгутикову (промастигота) - у переносника.
Епідеміологія лейшманіозу
Джерелом інфекції при вісцеральному і сільському шкірному лейшманіозі є шакали, лисиці, собаки та деякі види щурів, при індійському вісцеральному калаазарі і міському шкірному - також хворі люди, у котрих збудник у гарячковий період знаходиться в крові та шкірі. Передача захворювання здійснюється за допомогою москітів. Сезонність літньо-осіння. Сприйнятливість загальна.
Найзначніші осередки вісцерального лейшманіозу є в Китаї, Індії, Східній Африці, країнах Середземномор'я та в Бразилії. Спорадичні ВИПАДКИ реєструються в Південному Казахстані, Закавказзі, країнах Середньої Азії. Шкірний лейшманіоз трапляється и Туркменії та Узбекистані.
Патогенез лейшманіозу
У місці укусу москіта в ряді випадків розвиваеться первинний афект, відкіля лейшманії проникають у крон і лімфатичні утворення печінки, селезінки, травного каналу, в кістковий мозок і лімфовузли. Розмноження і тривале перебування лейшманій в організмі викликають глибоке ураження органів, різкі розлади їх функцій, інтоксикацію. При шкірній формі в місці укорінення збудника виникає специфічна гранульома-інфільтрат, з якого потім утворюється виразка з наступним рубцюванням.
Клініка лейшманіозу
Інкубаційний період при лейшманіозі триває від 10-20 діб, до 1,5 року, залежно від клінічної форми хвороби. На початку проявів вісцерального лейшманіозу на місці укусу розвивається первинний афект - щільний блідо-рожевий або злегка пігментований вуалик, який у подальшому розсмоктується безслідно. З'являються загальна слабість, адинамія, блідість шкірних покривів, дещо збільшується селезінка. Погіршується апетит, підвищується температура тіла, деколи одночасно відзначаються бронхіт та дріоновогнищева пневмонія. Для періоду розпаду хвороби характерні тривала гарячка, інколи з різкими коливаннями протягом доби, швидке і значне збільшення селезінки, яка опускається нижнім краєм у малий таз, є щільною і неболючою. Настають загальне виснаження, зниження тонусу м'язів, стоншення черевної стінки. Печінка збільшена, можлива жовтяниця. Збільшені периферичні лімфатичні вузли. Періодично відзначаються пневмонія та дисфункція травного каналу.
Результати дослідження крові свідчать про швидке прогресування анемії. Різко виражені лейкопенія, гранулоцитопенія, анеозинофілія, тромбоцитопенія. ШОЕ значно підвищена (до 60-90 мм/год). У сироватці крові зростає вміст IgM та IgG, що складають до 50 % загального білка.
У період кахексії спостерігаються виснаження, асцит, набряки, часті явища геморагічного діатезу.
Шкірний лейшманіоз
Шкірний лейшманіоз характеризується розвитком на місці укорінення збудника бугорка, який поступово збільшується в розмірах Шкіра над ним стає буро-червоною, а за 3-6 міс укривається лускатою кіркою, при усуненні якої виявляють виразку круглої форми з гладким або зморшкуватим дном і гнійним нальотом, підритими нерівними краями. Навколо виразки утворюється інфільтрат, унаслідок розпаду якого розміри її поступово збільшуються. Загоєння виразки затягується на І-2 роки, після чого залишається рубець - спочатку рожевий, потім блідий, атрофічний. Виразок небагато - 1-3, часто уражуються обличчя та верхні кінцівки.
При шкірному лейшманіозі сільського типу інкубаційний період коротший, швидко утворюються множинні великі виразки, які загоюються за 5 міс. Можуть виникати лімфангіти та лімфаденіти.
Ускладнення, як правило, бувають при вісцеральному лейшманіозі у вигляді гнійних та некротичних процесів.
Діагностика лейшманіозу
Діагностика грунтується на клініко-епідеміологічних даних (перебування в ендемічній місцевості в останні 1-2 роки; зростаюча слабість, анемія, гарячка, значна гепатоспленомегалія, зміни протеїнограми).
Безумовним підтвердженням діагнозу є виявлення збудника в пунктаті кісткового мозку, лімфовузлів і селезінки при вісцеральному лейшманіозі та в матеріалі із бугорка чи інфільтрату навколо виразки -при шкірному. Допоміжне значення мають серологічні реакції - РЗК, реакція латекс-аглютинації з антигеном із культури лейшманій, непряма реакція імунофлуоресценції, імуноферментний метод. Застосовують також внутрішньошкірну пробу з лейшманіном.
Диференціювати вісцеральний лейшманіоз потрібно від малярії, грипу, черевного тифу, сепсису, бруцельозу; шкірний - від різних дерматитів, туберкульозу шкіри, сифілісу, фурункульозу, сибірки.
Лікування лейшманіозу
Всіх хворих, у яких підозрюють лейшманіоз, госпіталізують для уточнення діагнозу та проведення лікування. У випадку вісцерального лейшманіозу застосовують 20 % розчин солюсурміну (солюстибозан) внутрішньовенно або підшкірно із розрахунку 0,1-0,15 г/кг на добу щоденно, всього 10-12 ін'єкцій. Для пригнічення вторинної мікрофлори призначають антибіотики (ампіцилін, оксацилін, тетрациклін). При рецидивах та у рефрактерних хворих використовують амфотерицин В, гентаміцин.
Для лікування шкірних форм лейшманіозу застосовують мономіцин внутрішньом'язово (по 0,25 г 3 рази на добу, 10-12 днів) і місцево у вигляді мазі. Менш ефективне лікування амінохінолом.
У подальшому диспансерний нагляд здійснюють не менше як 12 міс.
Профілактика лейшманіозу
Раннє виявлення, ізоляція, госпіталізація і лікування хворих. При всіх формах захворювання проводять боротьбу з переносниками, а також використовують механічні та хімічні засоби захисту від укусів москітів. Потрібна ретельна стерилізація медичного інструментарію, оскільки можлива парентеральна передача. В ендемічних осередках необхідно систематично знищувати заражених на лейшманіоз собак і гризунів, які с джерелами інфекції.
Специфічна профілактика шкірного лейшманіозу полягає в активній імунізації осіб з високим ризиком зараження, яку здійснюють за допомогою живої культури лейшманій.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|