Аритмія серця - це спільна назва порушень нормальної діяльності серця, що зумовлені розладом автоматизму, збудливості і провідності міокарда, які в нормі мають забезпечувати ритмічне і послідовне скорочення відділів серця. Такі розлади виникають за наявності глибоких дистрофічних і морфологічних змін у провідній системі серця. Сприяють розвитку аритмії метаболічні, гормональні та електролітні порушення, токсичні й медикаментозні впливи, перенавантаження серця артеріальним тиском або об'ємом крові. Аритмію серця діагностують з допомогою електрокардіографії, але більшість із цих розладів, особливо гострі порушення ритму, можна запідозрити на підставі клінічних симптомів. До гострих порушень ритму належать екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія, тріпотіння і фібриляція шлуночків.
Тахікардія синусова
Синусовий ритм при синусовій тахікардії перевищує 90 за 1 хв, інколи хворий при цьому відчуває серцебиття. У здорових людей таке відчуття з'являється при фізичному навантаженні або емоційному збудженні. Схильність до синусової тахікардії мають особи з нейросудинною дистонією. Минуща синусова тахікардія виникає після приймання симпатоміметиків (адреналін, ефедрин тощо), алкоголю, при гарячці, різкому зниженні артеріального тиску. Тривка тахікардія спостерігається при хронічній серцевій недостатності, тиреотоксикозі, міокардитах, кардіопатіях.
Брадикардія синусова
Брадикардія синусова - синусовий ритм з частотою серцевих скорочень менше ніж 60 за 1 хв. Вона трапляється у здорових осіб, особливо фізично тренованих, в спокої, під час сну. В разі розвитку захворювань серця, при яких частота його скорочень менша від 45-50 за 1 хв, частина хворих відчуває пульсацію в ділянці серця; у них спостерігаються непритомність, кардіалгія, похолодіння кінцівок. Синусову брадикардію діагностують у хворих на інфаркт міокарда, кардіосклероз, синдром слабкості синусового вузла, при підвищенні внутрішньочерепного тиску, гіпофункції щитовидної залози, лікуванні серцевими глікозидами, бета-адреноблокаторами, препаратами калію.
Пароксизмальна тахікардія
Пароксизмальна тахікардія в практиці фельдшера трапляється досить часто. Здебільшого вона виникає раптово, порушення ритму серця мають приступоподібний характер із збільшенням частоти серцевих скорочень понад 140-150 за 1 хв. Тільки при електрокардіографії розрізняють надшлуночкову і шлуночкову тахікардію. При надшлуночковій пароксизмальній тахікардії імпульс йде не з синусового вузла, а з передсердь або передсердно-шлуночкового вузла. Прогностично шлуночкова тахікардія більш небезпечна, імпульси при ній виникають у шлуночках. Вона спостерігається при тяжких органічних захворюваннях серця та інтоксикаціях, при цьому існує загроза переходу шлуночкової тахікардії в фібриляцію шлуночків, що веде до раптової смерті.
Клініка пароксизмальної тахікардії
Пароксизмальна тахікардія з'являється раптово. У хворого виникає відчуття удару в ділянці серця і стиснення в грудях. Тривалість приступу - від кількох секунд до кількох діб. Приступ супроводжується задишкою, відчуттям посиленого серцебиття, кардіалгією. Відзначаються набухання шийних вен і їх пульсація. Шкіра бліда, поступово розвивається ціаноз. При дуже частому ритмі визначити число скорочень серця важко. Діяльність серця здійснюється за типом ембріокардії (неможливо розрізнити тони). Надшлуночкова тахікардія супроводжується частим сечовипусканням. Затяжна пароксизмальна тахікардія веде до застою в легенях і великому колі кровообігу. Остаточний діагноз ставлять за даними ЄКГ.
Лікування пароксизмальної тахікардії
Хворий потребує невідкладної допомоги. Йому надають горизонтального положеі. ія, кладуть холод на ділянку серця, забезпечують доступ свіжого повітря. Для збудження блукаючого нерва вживають таких заходів: 1) при затримці дихання слід надавити великими пальцями на очні яблука протягом 5-7 с; 2) зробити енергійний масаж сонних синусів; 3) пропонують хворому глибоко вдихнути, потім натужитись із закритим ротом і затиснутим носом.
Вказані прийоми допомагають при надшлуночковій тахікардії. Якщо пароксизм зумовлений інтоксикацією серцевими глікозидами або синдромом слабкості синусового вузла (чергування бради- і тахіаритмії), то хворого необхідно негайно госпіталізувати у кардіологічний стаціонар. На догоспітальному етапі в деяких випадках тахікардія зникає після приймання 30-40 крапель корвалолу (кардіовалену) або 40-50 крапель настойки валеріани. При пароксизмальній тахікардії доцільно призначити 40-60 мг анаприліну (обзидану, індералу, пропранололу). Ефект настає через 15-30 хв. Якщо пароксизм триває, то вводять 5 мл 10 % розчину новокаїнаміду внутрішньом'язово, через ЗО хв введення препарату в тій же дозі повторюють. Слід забезпечити контроль за рівнем артеріального тиску; в разі його падіння внутрішньом'язово або підшкірно вводять 1 мл 1 % розчину мезатону. При відновленні синусового ритму призначають всередину новокаїнамід по 0,5 г 6 разів на добу. Замість новокаїнаміду вводять у вену 2-4 мл 0,25 % розчину верапамілу під контролем артеріального тиску. Якщо приступи тривають і стан хворого погіршується, його направляють у кардіологічний стаціонар для подальшого лікування. До хворого доцільно викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду, бо пароксизмальна тахікардія може бути проявом гострого інфаркту міокарда. Для лікування шлуночкової тахікардії призначають лідокаїн.
Аритмія миготлива
До неї відносять миготіння і тріпотіння передсердь. При миготінні передсердь відбувається хаотичне скорочення окремих груп м'язових волокон, систола передсердь відсутня. У зв'язку з порушенням передсердно-шлуночкового проведення імпульсів шлуночки скорочуються аритмічно з частотою 100-150 за 1 хв. Тріпотіння передсердь - це ритмічні скорочення їх без діастоли з частотою 250-300 за 1 хв. Щлуночковий ритм може бути регулярним або нерегулярним. Тріпотіння передсердь трапляється частіше, ніж миготіння; вони можуть також чергуватися. Миготлива аритмія спостерігається при мітральних вадах серця, кардіосклерозі, інфаркті міокарда, тиреотоксикозі, гіпертонічній хворобі, кардіоміопатіях.
Клініка аритмії миготливої
Пароксизм миготливої аритмії виникає раптово і в більшості хворих супроводжується збільшенням частоти скорочень серця. Після відчуття удару в ділянці серця хворий відзначає появу серцебиття, стиснення в грудях, запаморочення, збудження; інколи частішає сечовипускання. Можлива тимчасова непритомність. Пульс різного наповнення, аритмічний. Звучність тонів серця змінена. Окремі серцеві скорочення не викликають пульсової хвилі, що зумовлює появу дефіциту пульсу (різниця числа скорочень серця і пульсу). При огляді хворого привертають до себе увагу блідість шкіри, набухання шийних вен.
Пароксизм триває від декількох годин до кількох діб. Значна тривалість пароксизму миготливої аритмії, особливо в людей похилого віку, спричинює ішемізацію міокарда і прогресування недостатності кровообігу аж до серцевої астми і набряку легень. Внаслідок утворення в передсердях тромбів існує ризик тромбоемболічних ускладнень.
Розрізняють постійну, перехідну і пароксизмальну форми миготливої аритмії. Постійній формі передують часті пароксизми. Вона буває нормосистолічною (60-90 скорочень серця за 1 хв), тахісистолічною (більше 90) і брадисистолічною (менше 60). Діагноз тріпотіння чи миготіння передсердь встановлюють тільки за даними ЕКГ.
Лікування аритмії миготливої
При пароксизмі миготливої аритмії хворий потребує невідкладної допомоги. Йому слід забезпечити повний спокій, показана інгаляція кисню. Рекомендують 40-60 мг анаприліну під язик (при прийманні всередину ефект спостерігається пізніше). Доцільно комбінувати його з таблеткою седуксену (еленіуму, тазепаму тощо), що має заспокійливу дію. Якщо пароксизм триває, то внутрішньом'язово вводять 5 мл 10 % розчину новокаїнаміду. Досить ефективний аймалін - по 2 мл 2,5 % розчину внутрішньом'язово. Для зняття пароксизму тріпотіння передсердь з частим шлуночковим ритмом, миготіння передсердь на тлі хронічної серцевої недостатності призначають 0,3-0,5 мл 0,5 % розчину строфантину внутрішньовенно, або 0,5-1 мл 0,06 % розчину корглікону, або 0,5-1 мл 0,025 % розчину дигоксину в 15-20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. За необхідності глікозиди вводять повторно через 3-4 год. Всі хворі, особливо з першим пароксизмом, підлягають госпіталізації в кардіологічний стаціонар. Евакуацію здійснюють в машині швидкої допомоги на ношах. У тяжкому випадку викликають спеціалізовану кардіологічну бригаду.
Екстрасистолія
Екстрасистолія - передчасне (позачергове) скорочення серця, викликане збудженням поза синусовим вузлом. Причини: 1) вегетативні і психоемоційні розлади; 2) рефлекторні впливи з боку внутрішніх органів; 3) порушення електролітного обміну; 4) інтоксикація деякими лікарськими засобами, алкоголем, вплив збуджуючих речовин (кава, нікотин); 5) органічні захворювання серця. У молодих людей постійна шлуночкова екстрасистолія буває без будь-яких захворювань серця, зберігається роками і лікування не потребує. Поява екстрасистолії зумовлена впливом допоміжних вогнищ збудження в міокарді, звідки йдуть поодинокі або множинні імпульси. Залежно від вогнищ збудження розрізняють надшлуйочкову і шлуночкову екстрасистолію. Якщо допоміжне скорочення серця виникає після синусового скорочення, то така аритмія називається бігемінією; після двох синусових скорочень - тригемінією. При появі ранніх і частих надшлуночкових і шлуночкових екстрасистол існує ризик переходу їх в миготливу аритмію.
Клініка екстрасистолії
Нерідко хворі не відчувають екстрасистолії, особливо при тяжких органічних захворюваннях серця. Особи з емоційною несталістю появу екстрасистолії сприймають як тяжке відчуття ударів у груди або шию, зупинки або завмирання серця, перебоїв у його роботі. При частих групових екстрасистолах виникають запаморочення, пульсація, приливи крові до голови. У хворих на ішемічну хворобу серця екстрасистолія супроводжується стенокардією.
Діагностика екстрасистолії
Пульс аритмічний, нерідко пульсова хвиля на променевій артерії випадає. Чітко сприймається аритмія при аускультації серця. Для уточнення характеру екстрасистолії необхідно провести електрокардіографічне дослідження.
Лікування екстрасистолії
Хворі з поодинокими надшлуночковими і шлуночковими екстрасистолами не потребують невідкладної допомоги. По можливості слід усунути фактори, що спричинили аритмію. В разі наявності психоемоційних порушень призначають корвалол, настойку глоду, седуксен. Екстрасистолія на тлі брадикардії не потребує лікування протиаритмічними препаратами; інколи в такому випадку допомагають атропін, бело'ід, беласпон.
Невідкладна допомога показана при групових екстрасистолах на тлі ішемічного болю, а також при тривалому лікуванні серцевими глікозидами і артеріальній гіпотензії. Слід відмінити глікозиди, призначити анаприлін по 40-60 мг 2-З рази на добу. Задовільний ефект спостерігається після приймання 40-80 мг верапамілу; замість анаприліну або верапамілу можна дати етацизин (по 150-200 мг на добу). При інтоксикації серцевими глікозидами використовують препарати калію, в першу чергу панангін (по 2 драже 3 рази на добу). На догоспітальному етапі недоцільно призначати інші протиаритмічні засоби. Тільки при гострому інфаркті міокарда, ускладненому шлуночковою екстрасистолією, вводять у вену 10-20 мл 1 % розчину лідокаїну, а потім через кожні 3 год - по 200-400 мг внутрішньом'язово. Після надання невідкладної допомоги хворі підлягають евакуації санітарним транспортом у терапевтичний або кардіологічний стаціонар.
Тріпотіння і фібриляція шлуночків
Тріпотіння і фібриляція шлуночків - найнебезпечніші порушення ритму серця, які ведуть до втрати міокардом скоротливої функції, зупинки кровообігу і раптової серцевої смерті. При тріпотінні зберігаються ритмічні малоефективні скорочення шлуночків з частотою 200-300 за 1 хв. Фібриляція шлуночків полягає в аритмічних, дезорганізованих, неефективних скороченнях окремих м'язових волокон шлуночків, частота яких може перевищувати 300.
Частіше ці розлади ритму розвиваються на фоні гострої вінцевої недостатності. Причиною фібриляції шлуночків можуть бути вади серця, гостра і хронічна серцева недостатність, передозування серцевих глікозидів, протиаритмічних препаратів тощо. Симптоми фібриляції шлуночків: пульс і артеріальний тиск не визначаються, тони серця не вислуховуються; хворий непритомний, у нього спостерігаються судоми, розширення зіниць. Діагноз тріпотіння чи фібриляції шлуночків Ставлять за даними ЕКГ. Невідкладна допомога: зовнішній масаж серця, штучне дихання, які проводять до появи пульсу і серцевих тонів, або госпіталізація в реанімаційне відділення, де хворому призначають електроімпульсну терапію.