Ліки від а до я -
Хвороби -
Калькулятор калорій -
Магнітні бурі -
Дієти -
Очищення організму -
Схуднення -
Молочниця
Геморой -
Лікування -
Косметологія -
Поради -
Інсульт -
Інфаркт -
Діабет -
Варикоз -
Вправи -
Covid-19
Хвороби
Перикардит
Перикардит - гостре або хронічне запалення перикарда, яке може бути як самостійною хворобою, так і проявом інших захворювань.
Розрізняють такі клінічні варіанти перикардиту:
1) сухий;
2) ексудативний;
3) констриктивний (злипливий).
Інколи спочатку з'являється сухий перикардит, пізніше - випіт у перикардіальній порожнині, а на завершення відбувається злипання листків перикарда. Спричинити перикардит можуть інфекції (віруси, бактерії, гриби), алергія, інтоксикація, метастази злоякісної пухлини, фізичні фактори. У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків бактеріальний перикардит нині трапляється рідше, проте збільшилася кількість хворих на перикардит, що розвивається при системному червоному вовчаку, інфаркті міокарда, уремії, після хірургічних втручань на серці.
Сухий перикардит
Клініка
.Захворювання проявляється болем за грудиною з іррадіацією в ліву половину грудної клітки, ліву руку, щоку, плечі. Він підсилюється при кашлі, повороті тулуба. Нерідко хворих турбують біль у м'язах, підвищення температури тіла. Найвірогіднішою ознакою перикардиту є шум тертя перикарда над серцем, який триває від кількох годин до кількох діб, вислуховується у фазі систоли і діастоли. На ЕКГ відзначають зміщення сегмента ST у стандартних і грудних відведеннях, з часом ST знижується до ізолінії і формується від'ємний зубець Т. Досить часто гострий сухий перикардит супроводжується екстрасистолією, миготливою аритмією, іншими розладами ритму серця.
Діагностика сухого перикардиту
Диференціальну діагностику проводять з метою розмежування сухого перикардиту й інфаркту міокарда, гострої розшаровуючої аневризми аорти, тромбоемболії легеневої артерії, сухого плевриту.
Ексудативний перикардит.
Клініка.
Невелика кількість рідини у перикардіальній порожнині не має клінічних проявів, її можна виявити тільки під час ехокардіографії. Швидке накопичення ексудату утруднює приток крові до серця в фазі діастоли. Зникає шум тертя перикарда. З'являються задишка, тахікардія, ціаноз, набухання шийних вен, збільшення печінки. Розширюються межі серця; тони його глухі, верхівковий поштовх не визначається. При значному накопиченні випоту в перикарді може виникнути тампонада серця з падінням артеріального і значним підвищенням венозного тиску.
Діагностика грунтується на даних рентгенографії, аналізу крові, ехокардіографії, за необхідності - пункції перикарда. При рентгенологічному дослідженні виявляють збільшення розмірів серця з ослабленням його пульсації. При дослідженні крові визначають лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. За допомогою ехокардіографії в перикарді виявляють випіт, характер якого залежить від основної хвороби. Так, наприклад, при туберкульозному перикардиті випіт геморагічний, спостерігається туберкульозне ураження інших органів. Гнійний перикардит розвивається на фоні сепсису і супроводиться накопиченням у порожнині перикарда гнійного ексудату. Уремічний перикардит діагностують у термінальній стадії хронічної ниркової недостатності. Метастатичному перикардиту властивий геморагічний ексудат з атиповими клітинами.
Лікування сухого перикардиту
Хворі на гострий сухий або ексудативний перикардит підлягають стаціонарному лікуванню. При вираженому больовому синдромі потрібна термінова госпіталізація, перевозять хворого спеціальним санітарним транспортом. Для зняття болю вводять у вену 2 мл 50 % розчину анальгіну, 1 мл 1 % розчину димедролу або під шкіру 2 мл 2 % розчину промедолу. Ліжковий режим показаний у гострій фазі хвороби. Призначають індометацин, ортофен, вольтарен (по 75-150 мг на добу), ацетилсаліцилову кислоту (по 2-4 г на добу), преднізолон (по 20-40 мг на добу). При туберкульозному і метастатичному перикардиті від застосування плюкокортикоїдів доцільно утримуватися. Хворим з набряковим синдромом призначають фуросемід (по 40-120 мг на добу), гіпотіазид (по 50-100 мг на добу). Тампонада серця є показанням до пункції перикарда з евакуацією випоту. Процедуру проводять обережно, видаляють 150-200 мл ексудату. За наявності в ньому гною через голку в перикард вводять 300 000-500 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі, призначають курсове лікування антибіотиками. Гнійний перикардит потребує хірургічного лікування (дренування перикарда). Гемодіаліз проводять при уремічному перикардиті.
Хронічний ексудативний перикардит
Хронічний ексудативний перикардит нерідко є наслідком гострого. В разі повільного накопичення ексудату хвороба може перебігати безсимптомно.
Клініка хронічного ексудативного перикардиту
Межі серця розширюються, тони його глухі. Найвірогідніші для діагностики дані можна одержати за допомогою ехокардіографії (виявляють випіт у порожнині перикарда). Потовщення листків перикарда свідчить про хронічний перебіг запалення. На ЕКГ відзначається зниження вольтажу. При значному накопиченні ексудату розвивається правошлуночкова недостатність.
Лікування хронічного ексудативного перикардиту
В умовах стаціонару призначають нестероїдні протизапальні препарати (індометацин, вольтарен, ортсйфен), ацетилсаліцилову кислоту, сечогінні засоби (фуросемід, гіпотіазид, тріампур). В разі появи початкових ознак тампонади серця роблять пункцію перикарда з евакуацією 150-200 мл випоту.
Хронічний констриктивний перикардит
Хронічний констриктивний перикардит розвивається внаслідок організації ексудату і зрощення листків перикарда з відкладанням на них солей кальцію. Частіше хвороба має туберкульозну етіологію, значно рідше її спричинюють інші бактерії, віруси. Іноді хронічний констриктивний перикардит виникає у хворих на уремію, ревматизм, системні захворювання сполучної тканини.
Клініка хронічного констриктивного перикардиту
Захворювання розвивається поступово. Основний його синдром - правошлуночкова недостатність. Хворі скаржаться на задишку, швидку втомлюваність, збільшення живота, посилене серцебиття. При обстеженні у них виявляють тахікардію, миготливу аритмію, збільшення печінки, асцит, набряки на нижніх кінцівках, набухання шийних вен. Межі серця не зміщені, тони його приглушені. У половини хворих спостерігаються парадоксальний пульс і зменшення пульсового тиску.
Діагностика хронічного констриктивного перикардиту
Важливе значення в діагностиці належить рентгенографії. Пульсація серця ослаблена або відсутня, воно нормальних розмірів або навіть зменшене. У 30-60 % осіб відбувається кальцифікація перикарда. На ЕКГ виявляють зниження вольтажу комплексу QRS, у 1/3 хворих спостерігається миготлива аритмія. Діагноз констриктивного перикардиту підтверджується при ехокардіографії. Досить часто помилково діагностують цироз печінки, вади тристулкового клапана.
Лікування хронічного констриктивного перикардиту
Лікування констриктивного перикардиту хірургічне. Операція полягає у видаленні перикарда між діафрагмальними нервами і звільненні вен від фіброзної тканини. При підозрі на туберкульозний перикардит протягом 2 тиж до операції і після операції проводять протитуберкульозну терапію. Для лікування набрякового синдрому в терапевтичному стаціонарі призначають сечогінні засоби.
| Кількість переглядів: |
| Хвороби |
| А Б В Г Д Е Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Я |
| Ліки від а до я |
| 5 A B C D H L А Б В Г Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Э Ю Я “ |
Група «Здорове харчування»
|