Він проявляється таким чином: "я боявся тебе образити, тому і погодився на те, чого я не хотів". Так ось криво подбав. Людина, про яку так подбали, по-перше, відчуває себе обдуреною, по-друге, їй дуже неприємно, що вона нібито нав'язалася. Детальніше читайте у "Країні Здоров'я".
Багато насильства фізичного і психічного відбувається саме через синдром хорошої дівчинки/хлопчика. (Я не про ті випадки, коли нападають). Жертва сама дає згоду на насильство над собою, щоб не образити насильника, або, щоб не конфліктувати, якщо у його/її розумінні конфлікт - це погано, або "вже якщо я тут, то доведеться погоджуватися".
Такі речі відбуваються тоді, коли "бути хорошою/хорошим" важливіше від власного комфорту. Тобто, на власні кордони людина забиває, надаючи право іншому вирішувати, де її межі.
Інша людина не може знати, що вам приємно, а що не приємно, що вам підходить, і що не підходить. Нерідко результатом такої поведінки (погоджуватися на те, що мені не підходить), є злість на того, з ким погодився, кому підкорився, і злість або роздратування виникає від того, що у "жертви" є фантазія, що той, хто підкоряє, якось повинен здогадуватися про межі іншої людини. Вона взагалі може бути насправді добрягою і ні в якій мірі не бажати вам зла, а ви ось погодилися, а потім її ж і звинувачуєте у тому, що вона з вами так недобре вчинила.
Єдиний вихід - це взяти на себе відповідальність за те, який вибір я роблю, за те, що я погоджуюся на те, що мені не підходить, за свій комфорт і благополуччя і за повідомлення партнеру про те, що мені не підходить. Іноді мало повідомити, потрібно переконатися, що мене почули і прийняли до уваги, тому що інша людина не зобов'язана піклуватися про мій комфорт.
Біда в тому, що якщо людина з дитинства так робить, то вона свої кордони дуже погано відчуває сама, і повідомити про них іншому практично не може, вона погоджується на автоматі. І страждає на автоматі. І злиться на автоматі. А партнер при цьому нічого не розуміє. А потім теж починає злитися.