Підлітки - хто вони?

Чому ж ця криза є такою важкою? Чим вона обумовлена?

Перш за все, тим, що в організмі дитини відбуваються не тільки психологічні, а й фізіологічні зміни, пов'язані з дорослішанням, переходом від дитинства до дорослості. Не випадково цей період називають не тільки пубертатний (статеве дозрівання), але і перехідним.

Багатьох батьків цікавлять вікові межі цього періоду, тому що їм потрібно обгрунтування для об'єктивного сприйняття зміненої поведінки їхньої дитини, а також знання того, "коли ж це все закінчиться?".

Вікові межі у різних дослідників підліткового віку коливаються в межах 11 - 16 років. Це збігається з навчанням дітей в 5 - 8 класах школи, які традиційно вважаються у вчителів найважчими.

У чому ж виявляється труднощі цього переходу від дитинства до дорослості? І чому з підлітками стає дуже важко спілкуватися?

Це пояснюється поєднаним впливом на нервову систему дитини з одного боку, гормональної системи, яка активно формує вироблення статевих гормонів, і з іншого боку, різким стрибком у фізичному, розумовому і соціальному розвитку дитини, коли він перестає відчувати себе дитиною, і вимагає від дорослих спілкування на рівних, що рідко отримує від них. І це зрозуміло, адже об'єктивно підліток не може бути незалежний від батьків і перебуває на їх утриманні. Батьки несуть відповідальність за поведінку своєї дитини перед суспільством до його повноліття (18 років), тому вони не можуть ставитися до своєї підростаючої дитини як до дорослого, що народжує дисонанс в спілкуванні.

Це формує якусь фрустрацію - незадоволену потребу, яка ще "підливає масло у вогонь", додатково напружуючи.Ось чому у підлітків бувають "необґрунтовані" (на перший погляд) спалаху гніву, агресії, докорів, претензій і капризів ... список може продовжити будь-який батько дитини-підлітка.

Особливо гостро підліткова криза проявляється близько 13 років (цифра умовна, що характеризує середній вік піку перехідного віку), тому в психологічній літературі по віковій психології він часто називається "кризою 13 років".

Складність проживають періоду розвитку формує у підлітків психологічні "комплекси", які не можуть не шокувати дорослих своїм протиріччям.

Так наприклад:

- Чутливість до оцінки оточуючих людей поєднуються у них з самовпевненістю і безапеляційними судженнями на адресу цих же людей;

- Уважність до людей уживається з вражаючою черствістю до них;

- Надмірна сором'язливість і сором'язливість в одних ситуаціях і розбещеність і грубість в інших;

- Бажання бути зрозумілим, визнаним батьками з показною незалежністю від них;

- Боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і обожнювання створених ними кумирів ...

Широке поширення отримала концепція Еріка Еріксона про головну особливість підліткового віку - кризу ідентичності (визначення себе як особистості, як індивідуальності). У цьому віці підліток активно "приміряє" на себе різні соціальні ролі, визначає вимоги, можливості і права, властиві кожному новому образу.

Тому провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна, а не навчальна (як хотілося б батькам), адже, спілкуючись, в першу чергу, зі своїми однолітками, підліток отримує необхідні знання про життя.

Дуже важливим для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить, а аж ніяк не думка батьків та інших дорослих, які намагаються його виховувати, наставляти "на шлях істинний". Сам факт приналежності до певної групи додає йому додаткову впевненість в собі. Ось чому підлітки часто "збиваються в зграї", чим дуже лякають дорослих. Особливо, якщо така група здійснює протиправні вчинки або належить до якого-небудь неформального об'єднання (емо, готи, панки і т.д.)

Ізольованість підлітка від групи, його проблеми в спілкуванні з однолітками, відсутність друзів можуть викликати фрустрацію і бути чинником підвищеної тривожності, що, в свою чергу, може сприяти догляду в віртуальну реальність від напружує дійсності (формування різного роду залежностей).