Чому француженки не товстіють: звичайні таємниці від красунь

Олена Пономаренко, журналіст Vogue провела розслідування і дізналася, чому француженки залишаються стрункими без дієт.

"Кожен день ми ходимо в boulangerie - в булочну, - розповідає моя сусідка по столику худенька Крістель. - Теплий ранковий круасан, хрусткий багет до вечері і що-небудь маленьке солодке на полуденок. Це типовий ритуал для кожної парижанки". Ми вечеряємо в Buddha-Bar, і Крістель азартно накладає собі на тарілку салат з куркою - багато хто стверджує, що він тут кращий в Парижі. На годиннику 9 вечора. Я намагаюся не закашлятися водою: вже давно я не п'ю алкоголь і не їм нічого шкідливого і калорійного (тим більше після шести). Тим цікавіше мені знати, як француженкам вдається отримувати від життя все - і при цьому не поправлятися.



Карина Добротвірська, президент, редакційний і New Markets директор Brand Development видавничого дому Condé Nast International, проживши в Парижі майже три роки, каже, що для неї було відкриттям, скільки і чого француженки їдять. "Вони дозволяють собі круасани з маслом, сир, ніколи не відмовляються від хліба і десертів, - каже вона. - Але секрет не в тому, що вони їдять, а в тому, як". Для француза пропустити сніданок, обід або вечерю - немислимо, зате перекусів між їжею вони не допускають. Карина працювала в офісі французького Condé Nast і зізнається, що це єдине місце в світі, де вона ні разу не бачила на столах їжі - ні яблук, ні сухофруктів, ні горіхів. "Ви ніколи не зустрінете француза, який жує щось між обідом і вечерею", - говорить вона.

Це ж стосується і дітей. Якщо дитина просить солодкого, мама строго велить йому потерпіти. Журналістка, мама двох дітей Віта Вілімайте Лефевр Делатра переїхала в Париж з Литви і зізнається, що спочатку за звичкою брала з собою на майданчик печиво і сік - на випадок, якщо діти зголодніють. Навколишні дивилися на це з подивом. Зрештою Віті довелося звикнути до того, що крім основних прийомів їжі у дітей може бути хіба що полуденок - вдома чи в школі, але обов'язково за красиво сервірованим столом.



Харчові звички у французів виховують з дитинства - не тільки вдома, але і в школі, де на законодавчому рівні заборонено продавати газовані солодкі напої і фастфуд на кшталт чіпсів, сухариків і попкорну. Шкільні їдальні часто так само хороші, як звичайні ресторани: скатертини, сервірування, свіжі квіти. Учні звикли ділити тарілку на чотири частини. Дві з них займають свіжі або приготовані овочі, одну - "повільні вуглеводи" (паста або рис) і ще одну - основне блюдо. Як правило, це білок: риба або м'ясо. Оскільки у Франції живуть діти різних віросповідань з різними харчовими обмеженнями (комусь не можна свинини, комусь - яловичини), для них всіх в шкільних меню є вегетаріанські страви. Ще один важливий момент: добавку не дадуть, можна навіть не намагатися. А коли приходить час вечері, вдому накладають на тарілку зовсім небагато: рівно стільки, щоб вгамувати голод. Діти звикають до маленьких об'ємах їжі, їх шлунок не розтягується, і в дорослому віці їм немає потреби об'їдатися.

"Один з головних трюків - різноманітність", - розповідає Крістель. Виявляється, парижанки їдять все - але крихітними, пташиними порціями: просто щоб подражнити рецептори і відчути смак їжі. Для цього, ясна річ, досить одного шматочка. "Якщо ми йдемо в ресторан, - каже вона, - то замовляємо безліч різних салатів і закусок, а їмо все по чуть-чуть". У Карини Добротвірської своя теорія на цей рахунок: "Чим вища культура їжі, різних гармонійних смаків, тим менше їжі потрібно, щоб отримати задоволення. Смакові рецептори пов'язані з мозком, і коли людина отримує задоволення від їжі, мозок подає сигнали про насичення швидше".

Парижани часто і охоче їдять поза домом. В обідній час і після роботи - в ресторанах і бістро, а сімейні трапези влаштовують найчастіше по неділях, - розповідає Крістель. До речі, стереотипи про французьку кухню давно застаріли. Про це я дізнаюся за обідом з головним парфумером Hermès Жан-Клодом Еллен. Він знає толк в хорошій кухні і сам прекрасно готує: заради його паельї гості готові привезти продукти, а потім прибрати до блиску кухню. Він каже, що у Франції вже давно не їдять густий цибульний суп і майже не використовують соуси: вони вважаються занадто жирними. Півня у вині (coq au vin) багато парижани не їли ні разу в житті: сьогодні до недільних сімейних обідів частіше готують ростбіф. До аперитиву в Hermès подають свіжий редис, крихітні (розміром з 5-копійчану монету) млинці з ікрою і модні cheese puffs - сирні кульки.



По ходу справи спливає ще один важливий принцип паризького харчування, повністю протилежний страшному радянському "коли я їм, я глухий і німий". У французів навпаки: вони говорять набагато більше і охочіше, ніж їдять. Бесіда починається, коли подають шампанське на аперитив, триває, коли подають закуски, досягає піку до гарячого і переходить в мірний гул до десерту. Доторкатися до смартфонів під час їжі - моветон. "Ми не дивимося телевізор під час їжі, - каже Крістель. - Так ми зосереджуємося на їжі - і уникаємо ризику автоматично, неусвідомлено з'їсти щось зайве".

Крістель стверджує: "У Парижі огрядний чоловік - вірний знак: з ним щось не те, бо всі не тільки стежать за харчуванням, а й займаються спортом". Крістель катається на велосипеді, а по вихідним ходить на аквабайк. Це не гідроцикл, а велосипед, встановлений в індивідуальній ванні, де, як в басейні, постійно циркулює вода. Крутити педалі - приємно і корисно: м'язи опрацьовуються відмінно, але без надзусиль. Веронік Гоман, директор з маркетингу Yves Rocher, теж займається: плаває в басейні двічі в тиждень по годині, а елегантна сухорлява Франсуаза Доншен, ольфактолог Givenchy, з дитинства катається на лижах і плаває, займається йогою, періодично робить гімнастику і щодня ходить пішки.

Француженки володіють ще одним важливим мистецтвом - залишати їжу на тарілці. Карина сміється: "Вони вміють не доїдати: взяти десерт - і залишити половину. А ось у мене, наприклад, - товариство чистих тарілок". Підтвердження її словами я знаходжу за вечерею з Крістель. На годиннику 23:00, нам приносять десерт - шоколадний фондан з кулькою ванільного морозива. Я заворожено дивлюся, як вона встромляє вилку в центр фондан, рішуче орудує нею - а потім відкладає в сторону. На тарілці залишаються руїни десерту, який вона навіть не спробувала.